ЗАМОВЛЕНЬ МАЄМО ДО НАСТУПНОГО ЮВІЛЕЮ

Ось уже 20 років кам’янчани долучаються до створення зап­частин для автомобілів таких відомих брендів, як Tesla, Honda, Ford, BMW. На підприємстві «Преттль-Кабель Україна», яке працює на теренах Кам’янеччини, виготовляють джгути, без яких цим автомобілям не обійтися. На заводі запевняють, що отримують чимало пропозицій щодо співпраці зі світовими автомобільними промисловими гігантами. Підприємство вже має тисячу працівників, але готове добирати людей, адже роботи і планів – ще на декілька років наперед. Із таки­ми настроями кабельники підходять до важливого ювілею, який відзначатимуть у листопаді. За два десятиліття зроб­лено чимало, напрацьовано контакти, поставки, налагоджено роботу. Здавалося б, є що святкувати. Проте директор «Преттль-Кабель Україна» Андреас ЦІНН заявив, що помпезних заходів із нагоди ювілею не буде, адже ці кошти планують спрямувати на підвищення заробітної плати працівникам.

– Одно чи дводенне свято – це нікому не потрібна показуха. Ці гроші краще спрямувати на зарплату нашим людям, – каже пан Цінн. – Тому з листопада доходи працівників стануть на 35% більшими. Підвищення заплановане і надалі. Зро­зуміло, що зі скаженими стрибками цін на комунальні послуги і продукти харчування нам не позмагатися та в рази зарплату підвищувати не можемо, але все ж нама­гаємося бути на рівні.

Усіх робітників офіційно праце­влаштовуємо, податки справно сплачуємо. Лише до кам’янець-подільської скарбниці від нас надходять понад 10 мільйонів гривень у рік, при цьому знаходимо кошти на премії працівникам. Хоча ці надбавки я б краще називав не преміями, а доплатами за якісну і добросовісну працю.

Наш завод – один із найбільших у місті за кількістю працівників. Гарантуємо людям усе можливе со­ціальне забезпечення. Особисто пишаюся тим, що за понад 15 років, відколи я тут директор, у нас не було затримок у виплаті зарплати чи авансу.

Замовлень на продукцію чимало, розписано все до 2022 року. Один проект закінчується, переходимо до інших. Уся продукція сертифікована відповідно до єв­ропейських стандартів, тому й цінується. Якщо візьмемося за всі запропоновані проекти, то можемо добирати ще зо 200 працівників.

Усе, що виготовляємо, йде на експорт. Спеціалізуємося на джгутах. У рік виготовляємо їх 18 мільйонів штук понад тисячу різних видів. Матеріал на них отримуємо із заходу, тут усе переробляємо і готову продукцію відправляємо замовникам. От і маємо, що майже кожного тижня до нас приїжджають від трьох до чотирьох вантажівок із матеріалами і стільки ж машин від’їжджають із готовою продукцією. Останнім часом почали джгути робити і для марки Tesla, і для сучасних електровелосипедів.

Аби не бути голослівним, директор пропонує екскурсію підприємством, під час якої за руку вітається чи не з кожним працівником, з багатьма зупиняється на розмову і на ходу узгоджує робочі моменти.

Заходимо у святую святих – цех, де виготовляють джгути. Жінки-працівниці, наче ті бджілки в сотах, сидять на робочих місцях. Усі в чистих блакитних халатах. І складається враження, що ти десь у європейській лікарні чи сучасній лабораторії, а не на підприємстві. Готову продукцію хвацько складають у спеціальні короби.

– Це ми вже наготували для BMW, – показуючи на стоси ящиків, пояснює Андреас Цінн. – Мусимо працювати в декілька змін, адже в Європі не пробачають затримок у поставках. Без наших джгутів вони не зможуть виготовляти своїх запчастин. Від нашої пунктуальності, можна сказати, залежить робота світових заводів із виробництва авто. В разі затримок, нас карають шаленими штрафами із п’ятьма нулями.

Далі екскурсія переходить на склад, де чекають на робочі руки матеріали, завезені з Німеччини. Доки дівчата майструють на спеціальних пристроях джгути, хлопці розвантажують і завантажують фури, удосконалюють стелажі – робота кипить. Незважаючи на осінню прохолоду, в усіх приміщеннях заводу теп­ло. Директор запевняє, що взим­ку нижче як 18-20 градусів у цехах не буває. А от влітку мають проблему, адже через невдалу конструкцію в будівлі надто спекотно.

Щодня до послуг тисячного колективу працює медпункт. Фельдшер Лілія Панасюк пра­цівникам і зір щомісяця перевіряє, і за здоров’ям пильнує, і змушує проходити флюорографію. Є обладнання і для гінекологічного обстеження.

– Раз на місяць я пишу список необхідних ліків, і приємно, що за всі ці роки жодного разу не отримала відмови. Є препарати, які праців­ники не мають можливості придбати, але вони їм потрібні. Тому приходять до мене і приймають ліки під моїм наглядом, – каже Лілія Анатоліївна.

Під час розмови директор не приховує і проблем, із якими доводиться стикатися. Найголовніша, як і для більшості ка­м’янецьких підприємств, – брак працівників. Сьогодні важко знайти тямущих слюсаря чи налагоджувальника. Для новачків тут проводять навчання, є для них спеціальний зал, де пояснюють і показують, що і як робити, розповідають про спеціалізацію підприємства.

– Є жінки, які працюють із дня відкриття заводу, вже пропрацювали по 18-20 років, – каже Андреас Цінн. – Пишаюся і дорожу ними, вони добре знають, як працюва­-лося тоді і як працюється нині. З нагоди ювілею хочу привітати колектив зі святом. Запрошую також меш­канців міста і району долучитися до нашої ве­ликої команди. Золоті гори не обіцяю, але забезпечу соціальними гарантіями, офіційною і стабільною зарплатою.