П'ятница, 29 Березня 2024 р.

Андрій ВАНАТ: «ЗА ЯКІСТЬ ВІДПОВІДАЮ ПРІЗВИЩЕМ»

Нерідко в магазинах міста можна почути: «А привезли той ходоровецький хліб? Якщо ні, то іншого мені не треба, я дочекаюсь цього…». Спочатку думалося, що секрет його популярності в нижчій ціні, але підвищений попит, який не спадає місяцями, довів, що секрет – у якості та смаку, адже нагадує він ще той старий, натуральний хліб, який пекли наші бабусі в старих печах… Згадалося дитинство? Рідні? Ви також вчуваєте той запах свіжовипеченого буханця із хрусткою скоринкою? Саме такий хліб і є незмінною складовою нашого генетичного коду. Адже він із нами у свята і будні, у скорботні та особливо піднесені хвилини.

У третю неділю жовтня відзначатимемо День працівників харчової промисловості, людей, які завжди в пошуку, постійно розвиваються, удосконалюються, аби на їхні продукти був попит. Напередодні свята говоримо саме про таких, які лише в квітні увірвалися у, здавалося б, переповнений хлібний ринок, але вже встигли зайняти гідну нішу. «Подолянин» вирішив якомога детальніше дізнатися про хліб та хлібобулочні вироби із Ходорівців під відомою багатьом маркою «Ванат». До речі, ПП «Авант-­Агро», яке очолює Анд­рій ВАНАТ, – це чи не єдине в нашому краї підприємство, якому вдалося замкнути цикл виробництва, адже самі вирощують пшеницю, самі її молотять, печуть хліб і навіть продають у власному магазині на території підприємства, а також у торговельних точках міста. Реалізувати мають що, адже з квітня напрацювали зо два десятки видів продукції: різні види хліба, булочок, рогаликів.

«МИ ПЕЧЕМО НАТУРАЛЬНИЙ ХЛІБ»

Величезні приміщення в пат­ріотичних тонах, що у центрі с.Хо­дорівці Колибаївської ОТГ, зав­жди привертають увагу, адже напрочуд яскраві та сучасні.
– Не приведи Боже сюди сепаратистів, мене ж першого підірвуть, але перефарбовуватися за жодних обставин не буду, – жартома каже Андрій Петрович. Але жарт його надто життєвий.
Андрій ВанатДивлячись на масштаби млина, пекарні, якісну техніку, дорогу підлогу і плитку на стінах, розумієш, що хлібом тут зібралися займатися не один рік, тому й працюють на перс­пективу. Цікаво, що Андрій Пет­рович до свого дитяти ставиться із неймовірним трепетом. Не лише розповідає про весь процес виготовлення хліба, а й детально пояснює, на якому німецькому чи польському заводі купував те чи інше обладнання, скільки дав за нього тисяч євро, і навіть повідав, звідки привіз плитку для оздоблення цехів. Ба більше, роз’яснив, із яких сортів пшениці робив борошно, про вирощування пшениці, чим її підживлював і як молов. Дивуєшся, як одна людина може тримати стільки цифр і рецептів у голові. Але досвід, як кажуть, із роками лише примножується.
– Завдяки замкнутому циклу ціни на нашу продукцію нижчі, а також через те, що цукор та всі інші інгредієнти для хліба беремо із заводів-виробників, – каже Андрій Ванат. – Отже, можемо собі дозволити дешевше продавати продукцію і залишатися на плаву. Але наша фішка не у ціні. Найголовніше, що ми печемо натуральний хліб без жодних шкідливих домішок, підсилювачів смаку і консервантів. Та­-кий, який пекли в давнину. Так, його важче робити, не завжди виходять ідеальні буханці, але він – справжній. Стоятиме 5-7 днів – і не зацвіте. Ще одна наша принципова пози­ція – забирати із прилавків хліб, якому три дні, ми його замінюємо на свіжий. Навіть на четвертий і п’ятий день він виглядатиме гарно, наче вчорашній, але покупці повинні купувати його свіжим. Якщо водії не забирають триденний хліб, я їх штрафую. Тому вони вже навчені. Контролюють якість наших виробів дуже багато людей: майстер зміни, технолог, завідувач виробництва, приймає все експедитор, який укот­ре має все перебрати і перевірити. Далі справа за водіями, які теж відповідають, аби не допустити браку. Крім того, менеджер обдзвонює продавців у магазинах і запитує їхні зауваження.
Аби не бути голослівним, Андрій Петрович веде у святую святих – пекарню. Одягаємо спецхалати, головні убори, бахіли. У цех не зайде жоден пра­цівник чи будь-хто, доки не продезінфікує руки. За цим пильно стежить спецобладнання: ру­ки чисті – зелена лампочка загорілася і пропускна станція дає дозвіл на вхід.
Керує у цеху технолог ТМ «Ванат» Ольга Іщук. Перші три місяці дівчина практично жила на підприємстві, доки не налагодила всі процеси. Чимало продукції випікається вночі, аби з самого ранку охолоджену й упаковану випічку доставити у магазини. Ольга Вікторівна показує і детально пояснює, як із закваски зробити буханець. Усе, що для цього потрібно, – під рукою: мішки з борошном, цукром і кілограми маргарину. Доки триває екскурсія, тістоміс активно замішує тісто, далі воно передається на тістоформувальну лінію, яка автоматично розділяє сировину до міліграма. Датчик не пропустить більшу чи меншу заготовку до наступного етапу – формування буханця. Практично всі процеси автоматизовані. Дівчата-формувальниці лише доформовують тісто і складають у форми із ротанга. Вони значно дорожчі, але екологічно безпечніші та якісніші. Аби вже готовий хліб мав ту цінну скоринку, його на певний час кладуть підходити у вистійну камеру. А звідси – вже до пе­­-чі, яка теж вражає ноу-хау. На кожен вид продукції закладена спеціальна програма. Аби спекти чорний хліб, пекар натискає одну кнопку, аби білий – іншу. Хоча, як бачимо, печі в ТМ «Ванат» не глиняні, але спекти хліб можуть як у старовину.

ІСПИТ ЗДАЄМО ПОКУПЦЮ

Виробничий процес у розпалі– Наша Ольга Іщук – майстриня й винахідниця ще та. Не встигли ми наїстися одним видом її булочок, як вона вже інший вигадує. Кажемо: «Схаменися, а то жоден спортзал не допоможе із твоєю фантазією!» – продовжує Андрій Петрович. – Просто всю продукцію спочатку дегустую я, потім – усі працівники підприємства, а їх у нас понад п’ятдесят, аж тоді вже даємо в продаж у наш магазин. Якщо на нього бачимо попит – рухаємося далі. Завалити прилавки продукцією найлегше, але головне – аби вона була якісною.
Кожен новий вид хліба – це дуже дорого. Мало просто навчитися його пекти, потрібно визначитися із сортом, промоніторити конкурентів, ціну, вагу і навіть пакування. Потім пробуємо рецептуру: більше маргарину чи менше, робимо все можливе, щоб хліб був смачним і довго стояв, мав гідний товарний вигляд, щоб цінова політика була дотримана. Нарешті ми хліб зро­били. На це витрачається тиждень-півтора. Якщо покупцям до вподоби, відправляємо на експертизу, робимо всі сертифікати, аби на їх основі виписувати посвідчення якості. Минають ще зо два тижні. Після цього замовляємо штрих-код, який робиться індивідуально під виріб. Якщо продукт не продаватиметься, цей штрих-код ми вже не зможемо використати на інший товар. А коштує він понад 2000 гривень. Після того замовляємо кліше, яке обі­йдеться у близько 9 тисяч гривень і виготовляється близько трьох тижнів. Коли є кліше – замовляємо пакетик з етикеткою. За нашими підрахунками, від моменту, коли ми почали ви­готовляти хліб, і до його офіційної появи в крамницях минають два місяці. Запуск кожного нового виду продукції може коштувати близько 30 тисяч гривень. А навіщо вики­дати такі гроші, якщо він не сподобається клієнтам? Тому спочатку все зважуємо, пробуємо-перепробуємо, а вже потім беремося за реєстрацію. Іспит здає­мо покупцю.

«ХАЛЯВИ НЕ ДОПУЩУ»

Виробничий процес у розпаліАндрій Ванат займається сіль­ським господарством у нашому районі з 2003 року, відколи придбав у Ходорівцях приміщення колишнього кормоцеху, яке розвалювалося. Створив ПП «Авант-­Агро», орендував у місцевих меш­канців паї, із вирощеної пшениці виготовляв борошно. Можливо, ми і не мали б пекарні такого рівня, якби клієнти вчасно розраховувалися за борошно.
– Завжди бісила ситуація, що підприємство давало продукцію, так би мовити, в борг, а з нами розраховувалися вже з виручки. А мені ж зарплату працівникам треба бу­ло платити щомісяця. За всі роки діяльності лише один місяць затримав зарплату, але зібрав людей, пояснив ситуацію, якраз була по­сівна. Тим, кому терміново потрібні були гроші – на лікарню чи креди­ти – заплатив. Люди мене зрозуміли, за що я їм дуже вдячний, але більше такого допускати не хотів, тому задумався про власну пекарню. Будував її 15 років… Коли вона окупиться – не знаю. Поки працюю на перспективу, купую якісне обладнання. А ще завжди набираю працівників більше, ніж потрібно. Розумію: якщо сьогодні цього класного спеціаліста не прийму на роботу, то завтра, коли розширюся, шукатиму працівника, але не знаю, чи знайду. Першим моїм завданням було сформувати колектив. Аби він навчився якісно пекти, підлашто­вуватися під вимоги виробництва, політики підприємства. Цього ми практично досягли.
Технолог Ольга ІщукПекарня – це давня мрія аг­рарія, яку десятки років тому йому завадили втілити в життя. До біз­несу в Ходорівцях він у Дунаєвецькому районі оренду­вав млин. Там було примі­щен­ня під пекарню. Вирішив її за­пустити – і хліб у нього виходив. Але не зійшлося тоді з орендою, тому змушений був відмовитися від улюбленої справи, аби через роки повернутися до неї вже у власному приміщенні та з найкращим обладнанням. Правда, нині, коли головної мети досягнуто, аграрій не знає, чого чекати від земельної реформи.
– Я зі своїм розгалуженим бізнесом виживу, але чи говоритимемо ми про національну безпеку, якщо найголовніший наш скарб – землю – викуплять іноземці? – роздумує аграрій. – До цього питання треба підходити дуже виважено і відповідально, а не лише з меркантильних поглядів.
Андрій Петрович зізнався, що до назви торгової марки піді­йшов з усією відповідальністю. Власне прізвище вписав недаремно, адже саме за цим криється секрет якості:
– Торгову марку ми розробляли близько 9 місяців. Усім відомо: як корабель назвеш – так він і попливе. Зупинилися на марці «Ванат». Здавалося б, ніби дуже просто – моє прізвище, але, з іншого боку, під своє прізвище халяви чи браку не допущу. А якби назва хліба була іншою, не було б тієї планки. Для мене прізвище дуже важливе. Мій сімнадцятирічний син Владислав професійно займається футболом, понад 8 років тренується у школі «Динамо», тричі визнаний найкращим бомбардиром України, дворазовий чемпіон України та дворазовий чемпіон всеукраїнської зимової пер­шості, грає за юнацьку збірну Украї­ни. Кажу йому, що якісною, класною грою він прославляє не лише себе, але й наш сімейний бізнес, нашу торгову марку, тому на помилки ми не маємо права.