ПОВЕРНЕННЯ ТАРАСА БУЛЬБИ

У травні завершився літературний інтернет-конкурс «Осьмачка-125», організований Благодійним фондом «Тодось Осьмачка» з нагоди 125-річчя від дня народження талановитого українського письменника та поета у вигнанні.
Як повідомила на своїй сторінці літературна газета «Студія Тодося Осьмачки», до конкурсної комісії надіслали твори 40 авторів із різних куточків України. Журі визначило переможців у номінаціях: поезія, проза, літе­ратурознавство, оригінальний твір та наймолодший автор. У номінації «Проза» за крок до перемоги був Славко ПОЛЯТИНЧУК, голова Кам’янець-Подільської міської організації товариства «Просвіта» з твором «Повернення Тараса Бульби».
До речі, журі конкурсу очолював наш земляк – поет і громадський діяч Сергій ПАНТЮК, а до складу входив директор Хмельницько­-го літературного музею Василь ГОРБАТЮК – письменник і журналіст, сторінки життя якого також пов’язані з нашим містом.

Стиль: «подільське гіперреало сюрреалістичне фентезі» Від автора: Всі описані події відбуваються в паралельній реальності близького майбутнього, коли світ облетіла сенсаційна новина, що українці винайшли еліксир молодості.
І цей неймовірно ефективний засіб реально вплинув на хід усіх історичних подій. Фантастичний винахід був успішно впроваджений спочатку в Україні, а після з вітчизняним досвідом поширений у світі. Кожен законослухняний громадянин успішно омолоджувався.
Співпадіння імен та прізвищ з реальними персонажами, описаними в цьому тексті, є чисто випадковими. За поведінку та дії головних героїв автор відповідальності не несе.
***
Поселившись у центрі Києва, у п’ятизірковому готелі «Україна», я пив каву у фойє і слухав, як із великого світлодіодного екрана Анд­рій Шевченко, тренер збірної України з футболу, рекламував еліксир молодості. Сьогодні тут із самого ранку зібралась численна тусовка. Окрім футболістів, журналістів, політиків та інших поважних гостей, до центру Києва з’їхалось багато вітчизняних та зарубіжних акторів. У найпрестижнішому кінозалі готелю «Україна» сьогодні відбуватиметься довгоочікувана прем’єра фільму українського режисера Андрія Зайця за мотивами повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Я допив каву і зробив висновок, що з того часу, коли збірна України вигравала чемпіонати світу та Європи, Андрій Шевченко майже не змінився. Хіба що після перемоги на мундіалі в Мюнхені, коли українці переграли італійців, він відростив собі оселедця та шикарні козацькі вуса. І зовні, і поведінкою чимось-таки нагадував літературного героя Тараса Бульбу. Перед початком кожної гри він гучно звертався до своїх вихованців: «Чи є ще порох у порохівницях? Не ослабла ще козацька сила? Ще не гнуться козаки?».
На що підопічні йому відповідали: «Є ще, батьку, порох у порохівницях; ще міцна козацька сила, не гнуться ще козаки!».
Споживаючи подумки рекламу з Андрієм Шевченком, я замислився над тим, наскільки еліксир змінив хід історії не лише в Україні, а й усюди за її межами?
***
Ума Турман та Богдан Бенюк, сидячи у фойє за горнятком кави, бурхливо обговорювали подробиці нової екранізації фільму режисера Андрія Зайця – «Повернення Тараса Бульби». І згадували дні зйомок у Кам’янці-­Подільському.
Після показу в Голлівуді прем’єри нарешті дочекалися в Києві.
***
До 250 років від дня народження класика літератури, геніального драматурга Миколи Гоголя в Україні готувалися серйозно та з розмахом. Із бюджету держави було виділено кошти для святкування визначного ювілею та сучасної екранізації його твору. І ще завчасно до ювілейної дати цей рік визнали «Роком Миколи Гоголя в світі».
Новий фільм отримав назву «Повернення Тараса Бульби» і став несподіваним відкриттям фестивалю американської Академії кіномистецтва у Лос-Анджелесі. Стрічка мала шалений успіх у Голлівуді та здобула «Оскара» в декількох номінаціях.
До попередньої екранізації «Тараса Бульби», яку ще до початку російсько-української війни 2014 року знімав московський режисер з українським корінням Володимир Бортко, було багато суперечливих питань. Тому він осів на архівних полицях в Україні.
На роль Тараса Бульби кастинг проходили три актори – Богдан Бенюк, Джон Траволта і Василь Вірастюк. У Василя період зйомок фільму співпав із проведенням щорічного спортивного фестивалю Arnold Strongman Classic, на який його до міста Колумбус у штат Огайо запросив сам Арнольд Шварценеггер. Тому Василь вибрав для себе поїздку в Америку до свого друга Арнольда.
Джон Траволта, наполегливо вивчаючи сценарій фільму, так і не зміг досконало оволодіти українською мовою. А ще Джон принципово відмовився, щоб його головного героя наприкінці фільму спалювали на вогнищі, як було прописано у сценарії. Тому Богдан Бенюк отримав головну роль без зайвих зусиль. Зіграв Бенюк на дуже високому рівні, за що й отримав свій «Оскар» за найкращу чоловічу роль.
На роль мами Остапа та Андрія, тобто дружини Тараса Бульби, проходили кастинг три претендентки: Ума Турман та Ніколь Кідман – відомі голлівудські акторки, і Настя Донець із Кам’янця-Подільського. Андрій Заєць був більше прихильний до Насті. Але Настя мала великий сумнів. «Незалежно від того, стільки б актори не вживали еліксиру молодості, – казала Настя, – я не уявляю себе в ролі мами Сергія Притули, який у фільмі грав Остапа».
Вирішальним фактором у виборі головної акторки стала наполегливість Уми Турман. Вона перечитала всі твори Миколи Гоголя і так увійшла в образ дружини Тараса Бульби, що навіть Богдан Бенюк в одному з інтерв’ю кам’янецькому виданню «Подолянин» сказав, що якби Ума жила в Україні в козацьку добу, то обов’язково записалась би до козаків на Січ. І, маючи таку неймовірну відвагу, вкрила би своє ім’я славою великих військових звитяг. Вона досконало володіла самурайським мечем ще з часів зйомок у Квентіна Тарантіно. І при зустрічі жоден ворог не врятував би свою голову, ставши їй на дорозі. Близькі та дальні народи відразу би відчули, що з’явився в Україні новий Гетьман – Ума Турман, і не знайшлось би у світі сили, яка б не підкорилась їй.
Ума вносила неймовірні зміни до сценарію. Андрій Заєць усе це читав і розумів, що його команда знаходиться на «оскароносному» шляху.
Пропозиції Уми були настільки цікавими та переконливими, що виходу на екран українського вестерна чекала вся світова кіношна спільнота.
***
Свій «Оскар» Ума Турман прогнозовано отримала за найкращу жіночу роль. А після такого успіху Голлівуд відкрив свою філію у Кам’янці-Подільському і збудував у місті три знімальні павільйони. Маючи гарну інтуїцію, ще до початку зйомок фільму Ума придбала в Кам’янці розкішну квартиру з виглядом на каньйон річки Смотрич. А її улюблений племінник Тео Турман вистриг собі на голові оселедця. Вуса в нього поки що не росли.
Тео був футбольним фанатом і часто переглядав улюблений мультик «Як козаки у футбол грали». Ретельно перечитавши «Тараса Бульбу», про футбол жодної згадки не знайшов. Далі на одному подиху підкорив «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і вже остаточно потрапив під вплив творів Гоголя. Із цього часу Гоголь став його улюбленим письменником, твори якого він полюбив на рівні з футболом.
«Якщо козаки грали у футбол, то футбол в Україні з’явився набагато раніше, ніж на Туманному Альбіоні», – робив припущення Тео. Він переглянув старий фільм «Тарас Бульба» Володимира Бортка, який знімали в Кам’янці, і там про футбол не було ні слова. Перебуваючи у Кембриджі, Тео придбав собі футболку провідного українського футбольного клубу «Нива» (Тернопіль) і ще більше закохався в Україну.
Не вагаючись, він кинув навчання на юридичному факультеті Кембридзького університету, переїхав до Кам’янця-Подільського і вступив на перший курс ПДАТУ за спеціальністю «Ветеринарія». Перечитав усього Гоголя і мріяв, коли стане ветеринаром, почне лікувати козакам коней, селянам – корів, кіз, овець та різну домашню птицю. Відома будівельна фірма «Вектор» збудувала йому сучасну модернову квартиру на замовлення. Як і в тітки, квартира була з виглядом на каньйон Смотрича та Стару фортецю. Така наполегливість і нестримна любов до української літератури дозволила йому отримати роль Андрія Бульби у фільмі Андрія Зайця і стати номінантом «Оскара». Ще один «Оскар» – за музику до фільму – отримав Іван Леньо. І, звичайно, без нагороди за найкращу режисуру не залишився сам Андрій Заєць.
***
Рекордна кількість зірок світового кіно з’їхались на київську прем’єру «Повернення Тараса Бульби». Але це був не єдиний ажіо­таж. До столиці України на відбірковий футбольний матч чемпіонату Європи приїхала «Скуадра Адзурра» – футбольна збірна Італії, семиразова чемпіонка світу та семиразова чемпіонка Європи. Одночасно з прем’єрою в столиці України проводився відбірковий футбольний матч найпрестижнішого європейсь­кого турніру між збірними командами України та Італії.
Збірна України значно поступалася «Скуад­рі Адзуррі» в титулах. Українці під керівницт­вом свого незмінного тренера Андрія Шевченка лише двічі вигравали чемпіонат світу і двічі чемпіонат Європи.
На підтримку своєї команди до Києва з’їхались двадцять тисяч італійських футбольних фанатів «ультрас». На центральних вулицях Києва стояв непомірний галас. Фанати співали і скандували різні футбольні гасла. Одне з них я запам’ятав: «Аста ла віста, Італія фіналіста!!!».
Та існувала ще одна інтрига. Три внуки Анд­рія Шевченка були гравцями італійського клубу «Мілан»: Майкл Шевченко, Джон Шевченко та Джордан Шевченко. І сьогодні Джон, Джордан та Майкл захищатимуть синьо-жовті кольори збірної України. Колись давно за італійський клуб «Мілан» грав їхній дідусь
Андрій і досягнув там своїх найбільших успіхів як футболіст. Тоді, коли він ще не носив оселедця та вусів, 2004 року, його визнали найкращим футболістом Європи. Біля дідуся Андрія на футболі можна було побачити ще й четвертого внука. Його при народженні на­звали Григорієм. Тому він не став футболістом і не зміг продовжити спортивної тради­-ції династії. На футбол він ходив у вишиван­-ці, а в руці завжди тримав синьо-жовтого прапорця й ніколи не розлучався зі своїм не­змінним атрибутом – «Кобзарем» Тараса Шев­ченка.
Минулого сезону тернопільська «Нива» у фіналі Ліги чемпіонів переграла італійський «Мілан» із Джоном, Джорданом та Майклом. І тепер «Нива» складала кістяк збірної України. Кубок, здобутий «Нивою» на прохання Анд­рія Шевченка, привезли із Тернополя до Києва та тимчасово розмістили в експозиції готелю «Україна». Кожен охочий міг сфото­графуватися на фоні престижного футбольного трофею і отримати автографи знаменитостей, які тут ходили косяками.
Я теж сфотографувався на згадку. Дочекавшись Андрія Зайця та Сергія Притулу, ми пішли на перегляд фільму, демонстрація якого вже розпочалась на поверх вище.
У переповненому залі майже не було місця. Та нас помітив мер Тернополя Максим Черкашин, біля якого завчасно були заброньовані наші місця.
***
На екрані саме показували міську площу Варшави, де відбувалась сцена страти Сергія Притули, тобто Остапа Бульби. На обличчі мера Тернополя Максима Черкашина помітне хвилювання, адже Притула був його близьким другом.
Тривожна та водночас надзвичайно емоційна атмосфера, яка панувала на площі, передалася в зал. Усі чекали кривавої страти. Зал завмер у цілковитій тиші, коли до зв’язаного по руках та ногах Остапа підійшов кат. Кат стиснув у руках древко сокири і метнув лихий погляд на Остапа. Остап відчув, як від люті та безвиході в його жилах закипала кров. Та міцно прив’язали ляхи відважного козака. Товста мотузка глибоко врізалась в тіло. Кат витер мускулистою рукою гостре лезо сокири і злісно скреготнув своїми щербатими зубами.
Остап не витримав такої напруги та як закричить:
– Мамо!!! – аж відлуння покотилось небом.
– Мамо!!! – вдруге крикнув Остап, – чи чуєш ти мене???
– Чую, синку, чую!!! – відгукнувся в кінці площі могутній голос Уми Турман.
І не витримав такої напруги кат. І затремтіла його мускулиста рука, яка щойно протирала гостре лезо. А Ума на білому коні, врізаючись у натовп ляхів, без жодного остраху рубала наліво й направо самурайським мечем ворожі жовнірські голови. Гурт озброєних козаків ледве встигав за нею.
І не встояли ряди ляхів. І почали вони відступати в різні боки. Але були серед них і відважні, які той шалений натиск витрима­-
ли. А устоявши – перегрупувались. І вже бу­-ло потиснули козаків. Та в ту мить позаду
ляхів прозвучав потужний голос Тараса Бульби:
– І я тебе чую, синку!!! – кричав Богдан Бенюк. – Тримайся за маму, синку!!! Бо тільки з мамою нічого не побоїться запорізький козак!!!
І впав урятований Остап мамі в ноги і вигукнув вдячним голосом:
– Мамо, що б ми з татом робили без тебе!!! Дякую тобі, рідна ненько!!! А от Андрій, курвий син, тобто твій рідний синок, не в наш рід пішов. Відбився від рук і все по дівках шастає, і саме тоді, коли Україна у небезпеці. Ти його породила, ти з ним і розберись. Бо тато його точно приб’є. Передчуття мої щось зовсім погані.
– Та не переймайся ти так, Остапе! Хай Андрійко ще трохи покуражиться. Він же зовсім юнак. А в тій бурсі, через ту науку, він не те що дівки голої, він світу божого не бачив.
А з татом я якось розберусь. Бо він зараз знову десь дремене з дому світ за очі, і шукай вітру в полі.
***
Ще йшла прем’єра фільму. Зал затамував подих, і в повній тиші, неймовірно хвилю­ючись, переймався долями головних героїв. Це привернуло увагу двох небесних покровителів Києва. І вони почали радитись, як можна допомогти козакам. Щось зовсім мало їх біля Тараса Бульби.
– Де ж це всі поділись? – промовив уголос архистратиг Михаїл – головний небесний покровитель Києва, – чи, може, на Січ подались? Що скажете, Миколо Васильовичу? – звернувся архистратиг до Гоголя.
– Та ні, – відповів Гоголь, – Січі вже давно як нема. Там тільки великий музей на Хортиці під відкритим небом. А ось де всі! – вигукнув Гоголь, – зверніть увагу сюди, на поле битви, де багато світла і великими буквами написано: «ФУТБОЛ». Небесні покровителі вдивлялись із неба на стадіон «Олімпійський», де від­бувався поєдинок між збірними України та Італії. Вони не зовсім розумілись у футболі. Але такого гамору не чути було навіть на Січі. Молоді, гарної статури парубки бігали по полю за білою кулею і товкли її ногами. Навколо, як у амфітеатрі, сиділи тисячі громадян
і вчиняли несамовитий лемент. Гоголь почав прислухатись. І відразу розрізнив дві мови, рідну українську та італійську. Під час свого земного життя він багато часу провів у вічному місті Римі. І любив Італію за її тепло та комфортність не менш, ніж Україну.
Микола Васильович пильно вдивлявся в обличчя сучасних українців та італійців. Він уже впізнавав їх за кольором одягу. Італійці переважали зеленими, білими та червоними кольорами, а українці – синіми та жовтими. Одні бігали по зеленому полю, як попечені.
А ті, що сиділи навколо, шалено кричали, співали та розмахували різнокольоровими полотнищами.
На великому прямокутнику висвічувались якісь слова та цифри. Гоголь спробував розібратись: ПЕРШИЙ ТАЙМ. Там світились дві одинички. «Збірна України, 16 хв. Джордан Шевченко». Поруч: «Збірна Італії, 32 хв. Микола Гатузо».
«Поки що нічия», – осінило Миколу Васильовича.
Він з небес окинув поглядом Київ і знову переключився на події в готелі «Україна». Там на великому екрані йшли неабиякі бата­лії. Душу класика літератури в одну мить заповнили бурхливі хвилі радості. Остап таки за­лишився живий. Рідна матуся його врятувала. У цей момент гучно вибухнув шаленим гвалтом стадіон «Олімпійський». І тисячі синьо-жовтих полотен здійнялись уго­ру. А десятки тисяч голосів прогриміли над Києвом гучним вигуком: «Го-о-о-о-о-л!!!».
І накотилась багатотисячною хвилею голосів гучна пісня: «Ще не вмерла України і слава, і воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля».
Без зайвого пояснення Гоголь зрозумів, що сьогодні доля українцям усміхнулась, і в Києві та поза його межами буде велике свято.
Дух його злетів ще вище в небо. Микола Васильович побачив велику зграю птахів, що пролітала над Дніпром. Задумався на мить і промовив сам до себе:
– А чому я писав, що не кожен птах долетить до середини Дніпра??? Не можу пригадати.

Славко ПОЛЯТИНЧУК.
Кам’янець-Подільський, 17 березня 2020 р.