ЗАСПІВАЄМО ВЕЛИКОДНІ ГАЇВКИ?

«Корч фасолі, а два бобу, відродилася від роду,
Відродилась від родини, як конопля від долини,
Якби я, мамцю, мала, вона б мене розпитала,
Вона б мене розпитала: «Яку розкіш, доню, мала?».
Яку розкіш, мамо, мала – пізно лягла, рано встала,
Та й приснився сон дивненький, що приїхав мій миленький.
А я встала, засвітила, не той, не той, що любила,
Но чуприна тая сама, тільки набік зачесана.
Дала йому хліба-солі, сама сіла на ослоні,
Сама сіла, підперлася – заплакала, обтерлася»…

Цю та багато інших гаївок уже активно вчать у Гуменецькій громаді й співатимуть їх під час Великодніх свят. Правда, невідомо, чи вдасться через пандемію і карантин усім разом наспіватися, провести виставки, хороводи, виконуючи гаївки. Але онлайн-спілкування та онлайн-концерти ще ніхто не відміняв, а в цій громаді добре навчилися користу­ватися сучасними засобами зв’язку.
І доки з працівниками культури підшукуємо нові перлини народної творчості, згадуємо, як гуляли в докоронавірусні часи, і дізнаємося, як же вдається відроджувати народні традиції з дотриманням карантинних вимог.

САХКАМІНСЬКІ ГАЇВКИ

Найбільше гаївок нам вдалося назбирати саме в Сахкамені. Дивно, адже це порівняно молоде селище, яке почало заселятися в 30-х роках минулого століття. І гаївки, як і всі народні традиції, були в той час під забороною. Вони особ­ливо, адже ці обрядові пісні пов’язані з Великодніми святами. А заборонені були як релігія, так і фольклор, який хотіли знівелювати. Все ж, як виявляється, люди заселялися, переселялися сюди із різних сіл, районів, областей і потрохи заповнили нішу народної творчості, чільне місце в якій посідають гаївки. Детальніше про те, як збирає народний скарб, розповідає організаторка культурно-дозвіллєвої діяльності Сахкамінського клубу Надія ЗАБРОДСЬКА.
– Я в клубі працюю не так давно, тому розповідатиму про виконану мною роботу, хоча багато праці доклали трударі клубу, галузі культури і до мене. Коли прийшла працювати в Сахкамінсь­-кий клуб, практично одночасно почалося об’єднання наших сіл у Гуменецьку ОТГ.
– Нас у відділі культури одразу спрямували на відродження на­ціональних традицій, фольклору, ужитково-прикладного мистецт­ва, – продовжує Надія ЗАБРОДСЬКА – Ми працювали у звичному режимі – організовували свята та різні вечори пам’яті, тематичні години, одночасно відроджували й традиції, насамперед пішли до старожилів.
Наше селище особливе. Не таке, як інші, де нажиті села і традиції, ми – молоде село. Але водночас були у виграшному становищі, бо могли почути про традиції із сусідніх сіл, із регіонів, з яких переселялися до нас люди, потрохи і назбиралося фольклору, який уже називаємо своїм – сахкамінським.
У нас жила жінка, старожилка, родом із Тини, це колишній Дунаєвецький район, – Валентина БИЧЕК. Вона любила співати змалечку. Пісні їй передалися від батьків, із церковного хору, від різних колективів і просто знайомих на весіллях чи різних оказіях. От ми насамперед пішли до неї. Вона наспівала нам дуже багато старовинних пісень, і головною родзинкою були її гаївки. Це пісні, які зазвичай співають у русі, дуже активні й рухливі.
Я родом із Західної України, сюди переїхала років 20 тому, але в нас гаївки ніколи не затихали, ми їх пам’ятали і поширювали. Правда, організовував такі гуляння не клуб, а самі люди, бо це народне, живе дійство. Воно жило завжди, навіть коли забороняли, співали і колядки, і гаївки. Коли сюди переїхала, то часто дивувалася, чому тут такого немає, і вирішила організувати.
У нас же треба, щоб організував клуб чи церква. Але людям справді подобаються народні звичаї, які доходять із глибини віків. По правді, свято гаївок, яке організовуємо наступного дня після Великодня, вже було трохи чуже тут, бо люди не звикли до нього, з дитинства їм незнайоме, батьки не всім розповідали. Але декілька років тому поділилася своєю ідеєю організувати таке свято, попросила допомогти представників церкви, клубу, школи, дитячого садка, і спільними зусиллями організували гаївки. Після Пасхи була гарна погода, ми всі разом зібралися і провели свято «Великодні дзвони», в основу якого заклали старовинні гаївки! Перше свято люди досі згадують із трепетом, повторювали його і пізніше.
Надія Леонідівна наспівала багато своїх гаївок, а ще сахкамінських від пані Валентини. Святкову атмосферу доповнювали ігри, виставка вишитих робіт, пасхальних рушничків, різних великодніх композицій, які виконували батьки разом із дітками. Як же всім було приємно – сусідам, сватам та колегам – хвалитися, що це робили саме вони. Облаштували організатори і декілька фотозон, зокрема величезне яйце, з-під нього ви­бігали дітки-курчатка. Декілька фотозон були з лози, зробили величезний кошик тощо. Найкращі майстри, виконавці та переможці конкурсів від голови Гуменецької ТГ Інни Абдулкадирової отримали подарунки. Настільки свято всім сподобалося, що наступного року вже й не уяв­ляли, як це Великдень без гаївок.
– Старовинні пісні різні намагаємося відшуковувати. Спеціалізуємося і на колядках. Збираються учас­ники наших аматорських колективів: «Елегія», «Евфонія», «Подільське намисто», вокальний колектив освітян. Назбирується близь­ко 30 осіб для колядування, справ­жню програму готуємо. Ходимо всім селом. Хтось зняв відео з нами на телефон і виставив в інтернеті, стільки приємних відгуків нам тоді написали, мовляв, не думали, що в такий скрутний час є люди, які вбо­лівають за народні традиції, розвивають їх і поширюють. Дякуємо вам за це! А нам більшої подяки, ніж щирі слова, захоплені погляди односельчан, і не треба. Найбільше радіємо, коли старовинні, дбайливо відшукані й записані пісні співають маленькі діти. От тоді розумію, що народну культуру популяризую в правильному напрямку, – зізнається берегиня народної творчості.
Хоча Надія Леонідівна каже, що ще до гаївок не готуються, бо карантин, через який не знають, на якому світі живуть, усе ж сценарій уже написала. Репетиції в карантин не проводять. Жінка часто організовує години духовного спілкування з дітьми, але на час карантину і від цього довелося відмовитися.

ГУМЕНЕЦЬКА ТОЛОКА У КАРАНТИННІ ЧАСИ

Ні для кого не секрет, і це не приховаєш, що на деякий час народні традиції занепали, але відповідально заявляємо, що завдяки Гуменецькій громаді вони почали розвиватися і поширюватися з новою силою. Тут популяризують навіть добре забуті обряди. Скажімо, минулої весни, коли вже все було зачинено на карантин, із роззявленими ротами переглядали відео, де гуменецькі майстри сцени відтворювали обряд толоки. Детально все про те, як створювали, де шукали костюми, коней та інвентар, розповіла директорка Гуменецького сільського Будинку культури Тетяна БОГДАНОВА:
– Ми дотримуємося народних традицій, починаючи від Різдва. Робимо фестиваль колядок, щед­рівок, Масляну, Івана Купала, Спас, медовий і яблучний, Катерини, Анд­ріївські вечорниці, Миколая. Всього і не перерахуєш, – каже Тетяна Антонівна. – Торік проводився обласний дистанційний конкурс народних звичаїв та обрядів. Він відбувся спочатку на базі Гуменецького будинку культури, ми обрали найкращі обряди і відправили до Хмельницького. Перше місце в області посів Супрунковецький будинок культури, вони представили обряд вінкоплетення. Гуменець­кий – друге – за нашу толоку. За толоку в нас відповідала організаторка культурно-дозвіллєвої діяльнос­ті Валентина СВІДЕРСЬКА. Вона працювала в нас, але віднедавна перейшла у Вербківський клуб. Про­живає вона у Вербці. Організувала в себе вдома, де була старенька хатинка її бабусі, мінімузей. Трохи в селі збирала експонати, трохи ми, колеги з Гуменецького СБК, допомогли. Маслобійник, скриню, ікони, веретено, праник зібрали жителі села Вербка. Пані Валентина облаш­тувала свою глиняну спадщину виключно під старовинне помешкання, саме так, як колись жили люди. Щось сама пам’ятала, щось старші радили, ми підшуковували інформацію в інтернеті. Шматок стелі був обвалений, вирішили і ремонт робити, дотримуючись народних традицій. Тоді й запланували відтворити обряд толоки. Голова нашої громади Інна Абдулкадирова також активно долучилася до дійства. Дістала нам глину, аби підмастити стелю, дала трактор, солому, і нам усе до хатини привезли. Саме дійство проводив колектив Гуменецького СБК «Подолянки». Толока справжня була, підібрали одяг відповідний. Вишиті сорочки знайшли у старожилів села, спіднички, правда, пошили, бо автентичні не збереглися, але ми ще пам’ятаємо такі, як бабки колись носили, тому і відтворили їх. А ось хустини мали ще бабусині.
Інструменти вже Валя знайшла, найняла навіть коней. Власник тварин Василь Нижник їй люб’язно допоміг. Коні копитами замісили глину, ми брали вальки, кидали в хаті й мастили стелю. Як виконали роботу, господар і господиня організували для нас застілля: частували варениками, кулешем. Щось ми із собою принесли. Після частування посідали на коней і поїхали по селу, співаючи народних пісень. Це дуже гарно було, люди виходили на ву­лицю, аплодували нам. Так доїхали до старости села, привітали його. Всі, хто працював, дуже задоволені були, бо ми і роботу виконали, і розважилися, і про народний звичай усім нагадали. Відео зняла і змонтувала талановита вербівчанка Настя Цюпак.
Проблема лише в тому, що тоді був карантин, і ми, дотримуючись правил, не могли більшу кількість людей запросити до дійства.
Як-не-як, а гуменецькі працівники культури добряче вже навчилися пристосовуватися до карантину. Чимало заходів, концертів, виставок, конкурсів проводять онлайн. Он, усередині березня організували Масляну. Декілька діток зібрали, бо знову ж таки карантин, багатьох не запросиш, хотіли коло зробити, аби по ньому діти ходили, стрічками його уквітчати і святкову програму зробити з піснями, танцями. На жаль, через карантин мусили максимально все спрощувати. Напекли млинців, пригощали ними всіх, хто завітав до Будинку культури, розповідали про прадавній звичай.
– Андріївські вечорниці – прекрасний захід, який роками не набридає нашій молоді. Хлопці у вишиванках приходять до хати, де дів­чата в той час ворожать. Дівчата їх приймають, починають разом співати українських народних пісень, грають у народні ігри, частуються, – продовжує Тетяна Богданова. – Костюми для всіх оказій шукаємо по-різному, частіше в інтернеті вишукуємо фотографії стародавнього одягу і шиємо самі. Спіднички, фартушки шили всілякі: чорні, зелені, темно-бордові. На фольклор обираємо темніші відтінки.
Українські народні звичаї дуже цікаві, і я радію, що ми їх відтворюємо. Приємно, що з ра­дістю і непідробним трепетом до цієї справи долучаються учас­ники наших колективів: народний жіночий вокальний колектив «Подолянки» і народний хореографічний колектив «Колос».

ПУДЛОВЕЦЬКИЙ СПАС – ЗАПАЛ ЩЕ НЕ ЗГАС

Ще довго справжнє свято творчості, праці, квітів і меду в Пудлівцях пам’ятатимуть мешканці всієї Гуменецької грома­ди, адже такої кількості краси в одному місці тут не бачили дав­но. У карантин особливо загост­рюються такі спогади, адже починаєш більше цінувати те, що було.
– Ми відновили обряд обжинків і святкування Спаса водночас. Перший сніп подарували сільському голові, всією громадою оглянули виставки снопів, меду, овочів, гарбузів, помідорів, я особисто помідор понад кілограм представила.
А які фотозони облаштували: квіткову, з тюками. А який концерт ми підготували, – згадує директорка Пудловецького сільського Будинку культури Любов ЛЮБ­ЧИК. – Ми вболівали за галузь культури, народні традиції завжди, навіть у часи тотального безгрошів’я. Нині ситуація змінилася, керівництво громади нас підтримує, а в гарних умовах та й співається краще. У нашому Будинку культури співаємо вже понад 40 років. Часто згадуємо династію Люзьняків, які й прищепили чи не всьому селу любов до народної пісні. На деякий час культурне життя в селі занепало, але тепер із новою силою розвивається, матеріальна база є, тому працюємо в комфортних умовах. Наш колектив «Мальви» три роки тому отримав звання народного, це справжні віртуози, які і на сцені вмілі, і господарі вправні, і друзі ще ті. Пишаємося, що всі ми різного віку, професій, але завжди маємо про що поспівати. Найстаршій нашій мальві Валентині Заводовській 76 років. Співаємо всі ми з дитинства і не уявляємо, як це жити без народної пісні.
Радіє згуртованості та успіхам народного колективу «Заграва» і директорка Нігинського будинку культури Леся БЕРНИК. Леся Вікторівна розповідає, що представники творчого колекти­ву з Нігина беруть участь практично в усіх святах громади. Самі ж більше спеціалізуються на Андріївських вечорницях, водять Маланку. Директорка згадує, як готували костюми на маланкування, для кози спеціальну шапку пошили, Маланці щороку нове вбрання вигадують і програму святкувань. Хоча головні герої практично незмінні, а от над сценаріями пітніють добряче, аби і не повторюватися, і мешканцям цікаво було.
Уміють загравці не лише громаду веселити, але й суворе журі у різних конкурсах і фестивалях вражати. Попри юний вік колективу – 3 роки, привезли перші місця із фестивалів Києва та Дніпра.
– Народний колектив важко зібрати, втримати. У нас вік учасників від 18 до 50 років, все ж ми стали як одна сім’я, маємо спільні теми, проблеми. Наша художня керівниця Людмила Ківерчук зуміла нас так організувати і навчити. Вона єдина має музичну освіту, а всі ми – співаки з народу. При цьому пані Людмила шукає такі народні піс­ні, аби вони не повторювалися. Тому і вражаємо новинками із глибин віків.
І таких прикладів потужних колективів із народу, які поширюють народну культуру в Гуменецькій громаді, дуже і дуже багато. Адже в Гуменецькій громаді 8 будинків культури, 11 сільських клубів і 1 народний музей історії села Нігин. При кожному є творчі колективи. Всього при закладах культури Гуменецької ТГ функціонують 76 аматорсь­ких формувань.
– Ми націлюємо керівників клубних закладів, щоб при кожному були один-два творчі колективи, – розповідає заступниця начальника відділу освіти, культури, спорту і туризму Гуменецької сільської ради Руслана ОНУФ­РІЄВА, – маємо сильний фольклорний рух у Супрунківцях, розповіді про нього не вмістяться на газетну шпальту. Сахкамінь посилює позиції у цій галузі. Культуру розвиваємо всією громадою, відчуваємо неабияку підтримку від керівництва – голови громади Інни Абдулкадирової, начальниці нашого відділу Лілії Срібняк. Усі ми побачили, що культурні заходи у громаді, зокрема й фольклорні, об’єднують її, розфарбовують наше буденне життя кольоровими фарбами.
На сьогодні наша громада має сім народних та один зразковий колективи. Кожен клубний заклад заслуговує на схвальні слова, і аматори кожного села в нас однаково талановиті та працьовиті, ми всі працюємо на один результат. Задля цього колективи закладів культури вже звикли працювати в шаленому темпі. Та, на жаль, події 2020 ро­ку суттєво вплинули на культурну сфе­ру нашого життя. Карантин­ні заходи внесли корективи в ро­боту закладів культури в усьому світі. Не стали винятком і наші заклади.
Введення карантину змусило колективи суттєво переформатувати свою роботу. Дистанційне на­вчання, онлайн-концерти, фестивалі, конкурси та ще багато нових форм роботи опановують наші працівники культури й аматори. Наразі можемо похизуватися переможними місцями наших аматорів у багатьох конкурсах і фестивалях.
Постійно працюємо і над створенням реєстру народних умільців у наших селах. Збираємо і відроджуємо по краплинках ті традиції та надбання, які є неперевершеною спадщиною нашого народу.
Щиро вдячна всім працівникам та аматорам за нелегку, але таку важливу працю!