А ЯКИЙ У ВАС УЛЮБЛЕНИЙ ЕКСПОНАТ?
18 ТРАВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ
У вівторок, 18 травня, світ відзначатиме Міжнародний день музеїв.
Музейна галузь – одна з тих, котрі дуже постраждали від коронакризи.
Тому й сутужно з фанфарами та оптимістичними звітами за рік, що минув із Міжнародного дня музеїв – 2020. Не тільки в Кам’янці чи Україні – загалом у світі. З 95 000 музейних закладів нашої планети 90% були або продовжують бути закритими внаслідок пандемії. Міжнародна рада музеїв (ICOM) б’є на сполох: за її даними, понад 10% музеїв більше не відкриються ніколи: коронавірус їх убив. У кризових умовах музеї мусили діяти швидко і шукати свою аудиторію онлайн, в інтернеті, щоб бути доступними для відвідувачів хоча б так. Але кам’янецькі музеї працюють.
Як і завжди, на кам’янчан чекають нові виставки. Наприкінці квітня змінилася експозиція в Галереї мистецтв – на її стіни знову повернулися улюблені серед містян роботи Дмитра та Ольги ЖУДІНИХ, Олександра ГРЕНА і Тетяни ЯБЛОНСЬКОЇ.
З 6 травня стіни дворика археологічного відділу прикрашені більш як двома десятками унікальних фотографій 1942-1943 рр., зроблених в одному з міських фотоательє (на фото). Колекцію негативів на склі музей придбав 2017 року в приватного власника. Тут портрети містян, інтелігентів, поліцаїв-колаборантів – опукле, живе обличчя міста під час війни. Різне, контроверсійне, непросте.
А з 11 травня у Виставковій залі на вул.Соборній, 29-А відкрилася Всеукраїнська виставка картин «Кам’янецька весна» від Першої подільської фермерської кредитної спілки. Виставка триватиме два тижні.
Так. Музеї дуже чекають на нас, відвідувачів. А про те, що містяни зголодніли за таким культурним продуктом, свідчили аншлаги під час Ночей музеїв, які проводилися в місті щотравня до 2020 р. Нині походити залами та обрати серед вітрин улюблений експонат можна без небезпечних у пандемію натовпів.
Напередодні Дня музеїв «Подолянин» звернувся до працівників Кам’янець-Подільського державного історико-архітектурного заповідника (К-ПДІМЗ) та діячів культури міста з двома запитаннями:
1) Який ваш улюблений експонат у заповіднику?
2) Навіщо кам’янчанам ходити до наших музеїв?
Ось що вони відповіли:
Вадим СТЕЦЮК, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України К-ПНУ ім.І.Огієнка, провідний науковий співробітник К-ПДІМЗ:
1) Мій улюблений експонат у К-ПДІМЗ – пістолет браунінг зразка 1935 року, більше відомий як Браунінг Хай Пауер (Browning High Power). Це зброя, яка на декілька десятиліть випередила свій час, стояла на озброєнні в різних країнах (від Бельгії до Канади, від Литви до М’янми, від Китаю до Нігерії), стала зразком для дизайну багатьох пістолетів, від чехословацьких CZ до українських «Форт». Коли 1940 року нацисти окупували Бельгію, вони високо оцінили цей
пістолет і продовжили випуск для потреб своїх збройних сил, але вже з німецьким маркуванням. У нас в експозиції пістолет ще довоєнного бельгійського виробництва, що робить його особливо рідкісним і цінним. Ну, і, як на мене, він просто гарний. («Подолянин»: Побачити браунінг можна в експозиції історії ХХ століття, яка розміщена в пристінному корпусі Старої фортеці).
2) Ходити в кам’янецькі музеї треба тому, що в нас, кам’янчан, є унікальна можливість практично щодня бачити неймовірні речі – середньовічні монети, археологічні артефакти тисячолітнього віку, магнатські портрети чи вже згаданий бельгійський пістолет. Ці речі дозволяють побачити і відчути життя наших предків, побут, культуру. І, як на мене, це просто цікаво.
Алла КОВАЛЬЧУК, завідувачка художнього відділу К-ПДІМЗ:
1) Напевно, найбільше люблю весь Кам’янець – як місто-музей. Люблю його весь і за все: за вулички і стару бруківку, за неймовірну фортецю і мальовничий каньйон, за атмосферу, за енергетику, за історію, за людей. У Галереї мистецтв К-ПДІМЗ працюю вже 18 років, тому люблю її експонати. Про них можу говорити годинами, як і про людей, які їх створили. Тут важко визначити фаворита. Але якщо все ж – то це твори відомого подільського художника Олександра ГРЕНА: «Місто на камені», «Подолянка», «Праця» та інші. Кожна робота знаходить відгомін у моїй душі, заворожує, примушує зупинятись щоразу і поринати в її глибину знову і знову. Ці роботи відчуваю якось підсвідомо і відгукуюся на них душею.
2) Навіщо ходити в музеї? А де ми ще можемо побачити свою історію, почути її відголоски? Де можемо поглянути на неї, як у дзеркало? Де зможемо осягнути те, що вже минуло? Тільки тут. В оточенні картин і документів, фотографій і речей побуту минулого, обладунків та зброї, в середині старих стін, у середині самої історії. Тільки тут кожен із нас зможе зрозуміти своє місце у цій круговерті подій, фактів, доль.
Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, молодший науковий співробітник К-ПДІМЗ:
1) Насправді важко виділити найулюбленіший, бо експонатів у нашому музеї доволі багато. Проте ту частину, яка припала мені до душі серед усіх-усіх, звісно, я з часом знайшов. Окрім того, вважаю, що велике значення в пошуку «улюбленця» має ще й те, що ти «знайомий» із будь-яким презентованим експонатом у рази краще, ніж більшість кам’янчан чи гостей міста. Тому візуальне сприйняття – це лише один бік медалі. Я б сказав, що це перший крок до «знайомства» з тим чи іншим предметом. Якщо ж, все-таки, щось обирати, то, зокрема, працюючи в Галереї мистецтв, я б виділив такі експонати: креденс, фісгармонію, венеціанське дзеркало, мисливський ріг, який належав польському королю Яну ІІІ Собеському, весільне меню, скульптуру монаха з кошиком на спині. У кошику він несе вродливу дівчину.
2) Відвідувати музеї треба, щоб збагатитися новим, надихнутися, пізнати. Адже презентовані експонати – це не просто речі, а речі з історією. За багатьма з них криються не лише певні функції, які вони виконували (або виконують досі), імена чи дати, а значно більше – важливі сторінки історії, знакові постаті, конкретні факти, долі людей. І вся ця амальгама створює відповідний ефект для глядача, якщо він, звісно, прийшов збагатитися, надихнутися, пізнати… Та й для «випадкового» відвідувача, вважаю, цей ефект також є, але він у рази слабший. Проте є, безперечно! Бо показ експоната – це не що інше як форма спілкування. І, використовуючи її, ми намагаємося привабити, залучити, вплинути.
Ігор СТАРЕНЬКИЙ, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник К-ПДІМЗ:
1) Загалом на запитання такого характеру відповідати завжди складно, бо з масиву, енної кількості треба виділити щось одне. Та, напевно, все ж таки мій улюблений експонат – язичницький Суржинецький ідол, музеєфікацією якого довелося займатися. Передували цьому розвідкові роботи з Анатолієм та Віталієм Гуцалами, щоб визначити деталі та нюанси перевезення. Три дні працювала спільна українсько-польська археологічна експедиція, яка досліджувала територію навколо місцезнаходження ідола, що дало змогу встановити, що Суржинецький ідол розташовувався не на місці капища, а був привезений у ІІ половині ХІХ – 
на початку ХХ ст. і використовувався як… межовий знак. Справа перевезення була непростою, адже висота його становила 3,1 метра, а в перерізі він був 0,8х0,8 метра. Завдяки керівництву музею до робіт із музеєфікації було залучено техніку: підйомний кран та вантажівку з піском. Це дало змогу довезти безцінний експонат у дворик Музею старожитностей, де він став окрасою колекції язичницьких ідолів. До речі, повний розбір зображень на ньому та спробу атрибуції зроблено лише цього року, а відповідна стаття відіслана на конференцію в НІАЗ «Кам’яна могила».
2) Ми настільки звикли, що в повсякденні нас оточує історія у вигляді пам’яток, що просто її не помічаємо. Як наслідок – ми, переважно, не знаємо минулого нашого краю. Відвідуючи музеї, маємо змогу поринути в це минуле, доторкнутися до нього. Кожен музейний експонат – частка історії нашого краю. В уявленні більшості експонат – це якийсь нецікавий, нікому непотрібний предмет. Насправді це не так. І навіть для тих, хто любить більше фото на цікавих локаціях для Facebook чи Instagram (ну, що зробиш, живемо в інформаційну еру), заповідник із його музейними просторами та експонатами може стати чудовою локацією, прикладом чого слугує Міжнародна акція MuseumSelfieDay – «Селфі в музеї».
Ірина ЛУК’ЯНЧУК, мешканка Кам’янця-Подільського, провідна бібліотекарка читального залу №1 К-ПНУ:
1) Важко обрати один експонат, але ніжно люблю кам’яні язичницькі ідоли у дворі Музею старожитностей. Маю слабкість до великих каменів, що стоять віками. Можливо, я у цьому не надто оригінальна, але дуже небайдужа до мармурового надгробка Лаури Пшездецької авторства Віктора Бродзького. До цієї статуї важко бути байдужою. («Подолянин»: хоча статуя знаходиться у катедральному Петропавлівському костелі, та це один з експонатів К-ПДІМЗ).
2) Запитання, навіщо ходити в музеї, дивне, бо відповідь на нього очевидна: щоб дізнаватися щось нове про своє коріння, свою країну, своїх предків. Щоб бачити те, чого наживо вже не побачиш. Для прикладу, взяти відомий Музей мініатюрних замків: там побачиш і ті споруди, в які немає можливості поїхати, і ті, котрих уже немає в оригіналі. Це просто і цікаво.
Але не Кам’янцем єдиним. У нашому районі є й інші музеї – шкільні та сільські. І деякі з них, безперечно, варті уваги. Про чи не найцікавіший серед них, заклад у селі Чабанівка, розповідає Андрій ЗОЇН, автор проєкту популяризації Чабанівського музею:
– Для мене Чабанівка не чужа, адже це Староушицька ОТГ, для якої ми створюємо мистецькі проєкти. Поруч, у Крушанівці, творив мій улюблений подільський художник Олександр Грен. Та й на Бакоту ми з друзями їздимо з 1995 року. Раніше моя мати працювала інженеркою в міжколгоспбуді. І на початку 1980-х вони в Чабанівці, Грушці, Старій Ушиці будували багато об’єктів. Я постійно їздив туди з мамою – старими ГАЗонами та самоскидами. Тому всі ці назви і місцини для мене вже рідні з дитинства. Чабанівський музей уже унікальний хоча б тому, що його зробили не за вказівкою зверху. Музей створила одна людина – краєзнавець Василь РОМАРНЮК, за покликом душі. 
Подобається, що тут одразу відчуваєш справу рук людини, яка любила свій край і почала збирати експонати, щоб створити краєзнавчий музей. Завдяки йому ми можемо дізнатися про історію краю та побут його мешканців. Заклад надзвичайно оригінально зроблений як для сільського музею. Він має декілька експозицій, які представляють різні періоди і цікаві знахідки, що були знайдені на території, яку ми тепер називаємо Бакотою. Музей також має цікавий стінопис (мурал) художника Володимира ЛАШКА висотою у декілька поверхів. Поки відвідувач підіймається сходинками, вже може переглядати історію краю, намальовану відомим художником. Лашко родом із Полтавщини, але, як монументаліст, працював саме на Поділлі. Наш проєкт передбачає відновлення муралу Лашка та реекспозицію музею. На сьогодні музей у Чабанівці – єдина культурна атракція на Бакоті поза скельним монастирем, туристам точно варто з нею познайомитися.
Ірина ПУСТИННІКОВА.