СОЛОДКИЙ СМАК СЦЕНІЧНОГО ТРІУМФУ

Через терни до зірок – саме таким є рецепт успіху 22-річної Вікторії ОЛІЙНИК, торішньої випускниці факультету іноземної філології К-ПНУ ім.Івана Огієнка, за яку вболівали ка­м’янчани під час її виступу на шоу «Голос Країни» 2019 року.
Про те, як досягла успіху та як склалася її подальша твор­ча доля, дізнавався «Подолянин».

– Вікторіє, як давно готувала себе до виходу на сцену «Голосу»?
– Ще із чотирьох років займалася в рідному Нетішині у вокальній студії «Вернісаж». Її слава гримить не лише на всю нашу країну, а й на близьке зарубіжжя. Туди мене віддали батьки, тож усе найкраще, що відбувалося зі мною після на музичному фронті, стало можливим тільки завдяки їм.
Уже в 5 років брала участь у своєму першому співочому конкурсі. Піз­ніше – 2007-го – виступала на концерті в Києві, де був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко. Далі були виступи в Литві, Польщі. Зрозуміло, що, крім перемог, були й поразки. Звикла з холодною головою та гарячим серцем приймати і перше, і друге. Згодом із таким же настроєм раз у раз боролася за успіх на кастингах «Голосу». Адже конкуренти повсякчас були гідні. Як мінімум, не слабші за мене. Не переймалася через невдачі, бо знала, що одного разу фортуна мені усміхнеться. Так воно й сталося на львівському кастингу, куди поїхала разом із молодшими вихованцями «Вернісажу». Тоді дитячий відбір проводився паралельно з дорослим. Вийшла на сцену, заспівала – й отримала бажане.

– Наразі ти навчаєшся на музичного педагога в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв. Що для тебе важливіше – навчання чи сцена?
– Завжди вважала, що працювати в музичній сфері дуже класно. Весь час сприймала музику як високе мистецтво. Безмежно її люб­лю, не можу уявити себе без неї. Але, гадаю, що цим видом мистец­тва можу займатися завжди од­ночасно з основною роботою. Тому навчання для мене важливішим було і є. Здобула філологічну освіту, котра допоможе знайти ресурс для паралельного розвитку в музичному руслі. Заробляючи достатньо грошей, цілком зможу дозволити собі бути музикантом у вільний від роботи час.

– Із твоїх інтерв’ю перед ви­ступами та й, власне, під час перебування на сцені було видно, що ти – дуже рішуча дівчина. Тебе й справді ніщо не лякало і не стримувало перед першим кроком на сцену?
– Того дня була на знеболювальному, оскільки напередодні першого ефіру зламала ногу. Єдиним чітким спогадом із того складного періоду, що міцно засів у пам’яті, була підтримка мами. Вона допомогла мені дістатися до Києва з травмованою ногою, прислухавшись до всіх моїх вмовлянь. Організатори програми сказали, що їхати чи ні – тільки мій вибір. Зважилася на ризик, тож дуже вдячна мамі, яка підтримала мій такий відчайдушний крок.

– Страху сцени в тебе немає?
– Я не боюся сцени завдяки багаторічному досвіду виступів на публіці. Безумовно, було легке хвилювання, як завжди перед схожи­ми подіями. Але не біль­ше. Це заслуга постійної практики, роботи над собою. До того ж зняти напругу додатково допомогла розмова зі штатним психологом «Го­лосу». Най­головнішим для мене було здійс­нити заповітну мрію. І вона втіли­лася в життя. Успіх завжди залежав, а тоді особливо, лише від мене. Потрібно було викластися на
всі 100.

– Переглянувши декілька твоїх виступів, за стилем, за манерою співу ти мені нагадала суміш «Казки» та Альони Альони. На когось узагалі рівняєшся як співачка?
– Чесно кажучи, ніколи не прагнула наслідувати когось чи відверто копіювати. Завжди намагаюся бути собою. Навпаки, хочу, щоб хтось брав мене за приклад. Жодних штучних образів, тільки власне «я». Хочу бути максимально справж­ньою в очах людей. Бажаю створю­вати течію власноруч замість того, щоби плисти за вже готовою, але чиєюсь. Щонайбільше, можу запозичити якісь окремі корисні елементи від якихось виконавців. Із тих, що можу виокремити, найдужче подобається американська ви­кона­виця Cardi B. За цю справжність мені казали різні речі. Дещо було приємно чути, дещо – не надто. Але я ніколи не хотіла подобатися комусь, змінюватися на догоду загальноприйнятим надзвичайно мінливим смакам.

– Коли на «Голосі» обличчя­ми до тебе повернулися Монатік і Потап, довго вагалася, кому з них віддати перевагу?
– Жодної секунди. Хоча, мушу зізнатися, було страшенно незручно відмовляти Потапові. Дала себе попереконувати для годиться, але на результат це, звісно, не вплинуло. Свій вибір на той момент уже зробила. Потап дуже позитивний, безсумнівно, хороша людина. Було видно, що я за всіма параметра­ми йому ідеально підходжу як підопічна. Але Діма, порівняно з ним, просто сонечко всеукраїнського масштабу (сміється).
Співпраця з ментором під час участі в пісенному проєкті була дуже крутою. Він завжди готовий прийти на допомогу підопічним. Увесь час взаємодіяли надпродуктивно, щоразу відкриваючи для себе щось нове.

– Можливо, хотіла би бачити його в майбутньому своїм продюсером?
– Ніколи не розглядала Монаті­ка винятково як кандидата на міс­це свого продюсера. Він набагато більше ніж просто чудовий знавець своєї справи. Надзвичайно глибокий, різносторонній. Особисто для мене, насамперед, ідеальна творча особистість, котра органічно мене доповнює. Не в останню чергу й завдяки своїм людським якостям.

– Кам’янчанам, які гаряче вболівали за тебе під час виступів на сцені «Голосу», буде цікаво дізнатися, як склалася твоя музична кар’єра після шоу?
– Після «Голосу» була членкинею журі конкурсів і виступала як запрошений гість. Також планую брати участь у різних пісенних фестивалях. Словом, музика й надалі йде зі мною нога в ногу. Сьогодні продовжую займатися вокалом.

– Чим ти захоплюєшся у вільний від справ час?
– Люблю активний відпочинок. Прогулянки, походи на каву із друзями. Правда, після такого відпочинку ще декілька днів необхідно відновлюватися. Також полюбляю читати. Ну, і з музикою не розлучаюся, мої навушники завжди поруч, у будь-якій ситуації.

– Можливо, порадиш якусь книжку? Будемо популяризувати друковане слово.
– Так, є така. Книжка Ельчина Сафарлі «Чекай удома, коли повернуся». Дуже зворушлива історія про листування тата, який перебуває далеко від дому, з донькою. Для ме­не вона особлива тому, що мій бать­ко постійно на величезній відста­ні від мене. Часто хочеться просто його міцно обійняти та поговорити про все. Цю книгу рекомендую всім однозначно, особливо підліткам.

– Можеш окреслити свої плани на майбутнє? Можливо, хочеться записати якісь композиції з іншими артистами – українськими чи закордонними?
– Насамперед, звичайно, з Дімою Монатіком. Щодо закордонних, то тут зупинюся на американській сцені. Подобаються Ariana Grande, Cardi B, Travis Scott.
Дуже хотіла б колись записати сольний альбом. Може, пізніше, коли матиму більше фінансових ресурсів. Та й часу вільного вдосталь теж.

Богдан БОДНАРУК.