УНІКАЛЬНА РИЗА – У ЦЕРКВІ СВ. ЙОСАФАТА

У неділю, 27 листопада, об 11.00, у храмі св. Йосафата (колишній Тринітарський костел у Старому місті, навпроти Музею мініатюр) під час богослужіння всі охочі зможуть побачити воістину унікальну річ – вишиту соломкою різдвяну святкову архієрейсь­ку ризу. Виготовила її у 2014-2015 рр. кам’янецька знана майстриня та художниця Наталія ЛАШКО на замовлення греко-католицького єпископа з міста Жовкви на Львівщині. Про свій незвичний шедевр розповідає його авторка Наталія Лашко, членкиня Спілки митців народного мистецтва України:

– Ми в родині давно знали, що в Західній Європі ризи для священників вишивали соломою ще в XVII столітті. Нині ці раритети мож­на побачити лише в двох місцях у світі. У церк­ві св. Антуана села Нозеруа (Nozeroy) у департаменті Жура у Франції є три вишиті ризи та три барокові вів­тарні вишивки на шовкових антипендіумах. Відомо, що антипендіум із зображенням доброго пастиря в Нозеруа вишивали 50 монахинь близько 1650 р.
Інший екземпляр, теж весь у барокових завитушках, виготовлений 1670 р., можна побачити в музеї швейцарського міста Волєн неподалік від Цюриха. Ця орнаментальна річ імітувала – і досить вдало – вишивку золотом. Ми з родиною бачили обидва експонати наживо, але це сталося вже після того, як я вишила соломою свою рясу. Влітку 2013 року мені якось подзвонили з жовківської греко-католицької єпар­хії: «Чи не хочете для нас вишити ризу?». Як хотілося відразу спробувати: такого я ще не вишивала. Священники з Жовкви просто вразили мене інтелігентністю, рівнем знання мистецтва та життя загалом. Моє спілкування і співраця з ними були незвичним досвідом.
Невдовзі до Кам’янця приїхала ціла делегація на чолі з самим Сокальсько-Жовківським єпископом УГКЦ Михаїлом Колтуном та його помічником, отцем Володимиром Ващуком, настоятелем парафії Пресвятої Богородиці Владичиці України з міста Червонограда. Вони привезли з собою мітру, повніс­тю сплетену з соломи. На чотирьох її сторонах була гарна інкрустація, виконана з дуже дрібної соломки. Деталі там мікроскопічні – 2х2 мм приблизно. Мітру плела волинянка, заслужена художниця України Марія Кравчук, а інкрустації виготовила киянка Раїса Павленко. Я добре знайома з ними, вони обидві – художниці неймовірного рівня майстерності.
Під час розмови з єпископом я дізналася, що існують різні ризи – для різних свят і потреб. Вони мають різні кольори та зображення.
А замовити мені хочуть святкову різдвяну ризу. На ній на спині має бути зображене різдво Христа, царі та пастушки, а спереду – колядництво. Я спочатку налякалася – як же це робити? Але мій авантюрний характер підбурював взятися за роботу. Тим більше, що в моєму доробку вже були вишиті соломою ікона та портрет Тараса Шевченка.
Я намалювала для галичан декілька ескізів. Далі ми почали робити пробну вишивку наплічної ікони із зображеннями Йосипа, Марії та новонародженого дитятки в оточен­ні тварин у яслах. Мої картини – це статичні речі, а тут треба зробити одяг, котрий носитиме людина під час богослужінь. Як зробити так, щоб людину солома не кусала, щоб вишиті фігурки не руйнувалися при русі? Я експериментувала з різ­ними видами соломки, помістила фігурки за своєрідний бордюр із більш міцної соломки, сплетеної джгутиками, а потім надіслала їм ікону, яку вони нашили на вже готову ризу, вишиту хрестиком. У цій пробній ризі священники провели чимало богослужінь – так наочно пересвідчилися, що вишивка не страждає. І вже наступного 2014 року, коли вже почався Майдан, і отець Володимир часто їздив із передачами та допомогою до Києва, жовківчани привезли мені вже практично готову розкроєну архієрейську ризу, щоб усю її спину прикрасити солом’яною вишивкою. Тут уже трюк із бордюром із джгутиків не пройшов би. Треба було знову мізкувати, як зробити вишивку так, щоб вона не руйнувалася складками тканини, щоб солом’яні фігурки мали належну жорсткість. Домовилися, що я зроблю такі фігурки, які за потреби (наприклад, коли ризу треба випрати) можна буде знімати, а потім знову пришивати аплі­каційним швом – так званою зубаткою.
Після розмови мені надсилають із Жовкви тканину – ошатного та ніжного кольору льон із люрексом. Але вона іншого відтінку! Вони надсилають іншу – і вона теж іншого кольору! І це дуже помітно. Шість різних шматків мені надіслали – і всі шість були різного кольору. Розумію, що на такій тканині вишивка буде виглядати навіть не як печ­ворк, а як банальна латка. А жовківчани розводять руками: всю ткацьку фабрику перерили – нічого схожого на тканину з ризи не зна­йшли. Навіть обрізків.
Довелося працювати з тим, що є. Роботу почала з фігурок царів зі Сходу. Треба було придумати, як виготовити для них одяг. Це ж не бідні люди, в них має бути гарне орнаментальне вбрання. Невдовзі я побачила, що солома і справді сяє на вишивці золотом і затьмарює своїм блиском тканину ряси. Фігурки виглядали пласкими і нецікавими.
Я звернулася по пораду до директора Американського музею солом’яного мистецтва в Каліфорнії. Він надіслав мені світлини давніх сербських вишивок соломкою. Такі невеликі картинки на біблійні сюжети зберігаються в місцевих католицьких храмах. Сербські майст­рині робили з соломи декілька тіар для Папи Римського. Адже в таких виробах багато символізму, не лише релігійного. Колосся, стебло символізують тут тіло Христове.
Так співпало, що невдовзі після того ми з сином Іллею були з нашими роботами на фестивалі в Сербії. Там при храмі св. Терези є невеликий музей солом’яного мистецтва, де ми наживо побачили ті тради­ційні картини з релігійною тематикою. Неймовірні – з об’ємними аплікаціями. Там я дізналася, як майстри з Воєводіни надавали об’єм людям із соломи: під фігурки підсувалося листя з кукурудзи. Сухе кукурудзяне листя схоже на м’який папір і запросто прошивається гол­кою. І якщо сербські майстрині кукурудзу під фігурки приклеювали, я прошивала її наскрізь разом із соломою. Так мої вишивки для ризи вийшли і міцними, і об’ємними – дивними майже барельєфами.
Першою я почала вишивати мор­дочку верблюда. Там такі губки, вузенькі очі з віями – вся голова зав­більшки 3-4 см. Далі створила інші фігури. А коли почала пришивати всіх до ризи, розгубилася. Всі фі­гури вертикальні, а верблюд лежить. Горизонтальний він. І всю ризу в цьому місці спучує дибки. Змінювати тваринку часу вже не було: 1 січня 2015 р. я відіслала ризу в Жовкву, щоб її встигли одягнути на Різдво.
У березні 2015 р. жовківська делегація знову привезла мені ризу – тепер треба було розшити перед. На ньому я зобразила вертеп і картинки з різдвяними сюжетами. Але я не могла вгомонитися: верблюд мені зовсім не подобався. Відпорола царя з верблюдом, зробила зсередини ножем надрізи аж до тканини і вийшло так, що кукурудзяне лис­тя під ним тепер лише сегментами. Тепер усе вдалося.
Із того часу щороку на Різдво в жовківському храмі вдягають мою ризу. А 27 листопада вона приїде до Кам’янця. Разом зі священниками, звісно. Тож усі охочі можуть побачити її в храмі св. Йосафата.
Риза є єдиною такою річчю в Україні. Ідея створити священницький одяг, вишитий соломкою, з’явилася в мешканців Червонограда на Львівщині 2009 р. Тоді єпископу Михаїлу Колтуну парафія подарувала першу таку річ – вишите соломкою нагруд­не зображення Богородиці (панагію). Далі була вже згадана пані Наталею мітра. Риза так і просилася до комплекту. Речі ці глибоко символічні: колоски – символ тепла та достатку. Тим більше, що солома – традиційний атрибут українського Різдва. Вона дарує таке необхідне взимку тепло.
Унікальна вишивка – надзвичайно витончена і непроста робота. Наприклад, детально промальоване обличчя маленького Ісуса має всього 12 мм. На перед­ній частині ризи – типові для Галичини та Карпат фігурки вертепників, музикантів і звіздарів. Навіть у більш традиційних сюжетах, зображених на спині ризи, є українські мотиви: в пас­тушка – сопілка. Нарукавники прикрашені фігурами шестикрилих серафимів.

Ірина ПУСТИННІКОВА.