МУЗЕЇ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ: ЖИТТЯ ТРИВАЄ ПОПРИ ВІЙНУ

18 травня – Міжнародний день музеїв

Культура – той цемент, котрий скріплює націю. Вона – фундамент для життя в усіх його проявах, у тому числі й для економіки. Вічно недофінансована українська культурна сфера не наслідок, а причина хворобливої економіки протягом десятиліть. Війна не той час, коли культура отримує пріоритет, це зрозуміло. Але наші культурні інституції живуть і намагаються вистояти навіть у таких умовах. Напередодні Дня музеїв «Подолянин» поговорив із кам’янецькими представниками цієї галузі, щоб дізнатися, як музеї міста та району пережили важкий рік війни і які плани мають на майбутнє.

Із перших днів вторгнення директор нашого державного історичного музею­заповідни­­ка Олександр ЗАРЕМБА вступив до лав ЗСУ, де несе службу до сьогодні. Його обов’язки тепер виконує заступниця директора Тетяна КАРПОВА:
­

Відверто кажучи, я, мабуть, і ди­хаю нині через раз. Так склалося, що ключові кадри ­ керівники ок­ремих відділів ­ були мобілізовані. Я і директор, і завгосп, і вчений сек­ретар, і головний інженер, і просто тато й мама всьому колективу. Рік війни видався напруженим. Не будемо повертатися до перших днів, про ті реалії я вже розповідала «Подолянину» рік тому. Попри все, відвідування об’єктів відбувалося, надавалися послуги, перелік яких сягнув понад сорок найменувань. Наші працівники намагалися розширити спектр екскурсійного обслуговування створенням різних квестів, майстер­класів та інтерактивів. Бо турист нині грамотний і певною мірою інертний. Не хочу образити і сказати, що просто «лінивий». Усі мають гаджети, шукають інформацію в мережах, користуються новітніми технологіями, для прикладу, QR­кодами, тому й доводиться креативити, щоб трохи розрухати того туриста. Переважна кількість відвідувачів торік не були туристами в чистому вигляді, як прийнято вважати. Це були в біль­шості ВПО і незначна частка кам’ян­чан та їхніх гостей. Якщо порівняти попередні доковідні роки, коли щороку замок відвідували понад 200 тисяч осіб, то нині це куценька цифра 90 тисяч. Щодо 2023 року, то на сьогодні всі об’єкти музею загалом відвідали понад 27 тисяч осіб.
Щодо іншої музейної роботи, то, формуючи звіт за попередній рік, ми були приємно здивовані обсягом та якістю заходів, роботою музейних працівників загалом. Із найбільш яскравого ­ реекспозиція в Ратуші та продовження побудови музею історії фортеці в Старому замку, що, власне, нині вже перебуває на завершальному етапі. Це значне поповнення фондів експонатами російсько­української війни, що надало змогу відкрити виставку «На зламі… 2022» до роковин її початку. До речі, ця виставка в Старому замку чи не єдина в нашій області такого масштабу і формату. На ній представлені одяг і військове спорядження українського воїна та шмаття орківське, український сухпай та їдло москальське. А ще фото, листи, плакати й шаржі, мистецька інсталяція на тему російсько­української «дружби».
Восени 2022 р. ми змогли організувати щорічну археологічну конференцію. Причому ще й очно! Понад 40 учасників конференції зна­йшли можливість прибути до Ка­м’янця, поспілкуватися, обмінятися думками. Хто не зміг приїхати, виступав онлайн. Виступи мали чіткий посил ­ наука (археологія), історія не повинні завмерти.
Знаковою подією минулого року стало навчання музейних працівників різних напрямків роботи в освітньому хакатоні «Культурна спадщина та її сталий розвиток», що відбувався у Хмельницькому. Це надало можливість проєктній групі музею в подальшому плануванні глянути на музейну діяльність дещо з іншого ракурсу. Як результат ­ проведення під егідою EXARC Міжнародної конференції «Жива історія та експериментальна археологія», що відбулася вже в березні. Захід мав неабияке значення, бо цей напрямок в археології експериментальний, лише робить перші кроки в Україні. Проведення таких потужних заходів вимагає, як правило, і потужної матеріальної підтримки. Слабкою стороною, зокрема, ви­явилася нестача техзабезпечення, яке довелося замовляти аж із Києва. А ось кейтерингове обслуговування учасників дводенної конференції нам допомогла здійснити міс­цева влада. Родзинкою для учасників стала костюмована екскурсія в нічному замку. Принаймні наступного дня ми отримали захоплені відгуки та власні побажання про приїзд на чергову конференцію.
Прикро те, що, у зв’язку з війною, не відбулися натуральні ар­хеологічні дослідження на території міста та Старого замку.
Найбільша прикрість минулого року ­ це те, що не відбулися консерваційні роботи по башті Лядській. Через відсутність покриття руйнуються та замокають стіни вежі. Замокає підземелля. Хочу сказати, що останнім часом питання виділення коштів на покриття активно намагається вирішити міс­цева влада. Але насправді нам треба пройти декілька кіл пекла, щоб досягти результату, ­ всі ці паперові узгодження в різних структурах, переузгодження, перепереузгодження, підписи та листуван­­ня, виправлення та коригування…
А тим часом й інші ділянки фортеці теж потрібно підтримувати в належному стані.
Ми активно займаємося пошуками грантової підтримки, але більше в науково­історичній сфері. Ось, зокрема, недавно опрацювали грант з оцифрування колекції ідолів. Вона є унікальною та, мабуть, єдиною в Україні за кількістю та розмаїттям. Пройшли всі етапи та експертизи, а на фініші виявило­­ся, що в грантодавця не вистачило коштів на всі проєкти…

Запитуємо завідувачку художнього відділу музею­заповідника Аллу КОВАЛЬЧУК, як Картинна галерея пережила рік війни:
­ Музей і війна, чи музей у війні? Складна тема і, як на мене, надзвичайно важлива. За понад 440 днів війни змінився наш музей, змінилося суспільство, змінилася країна. Багато українських музеїв знищені, багато поплатилися своїми колекціями, які розграбовані ворогом, понівечені, викрадені. Кам’янець­­Подільському державному історичному музею­заповіднику пощас­тило вберегти свої об’єкти і колек­ції експонатів, а головне ­ вберегти наші культуру, історію, надбання для майбутніх поколінь. За цей рік музей, а зокрема художній відділ, будував нові експозиції, попри виклики війни, відкривав виставки, проводив презентації книг, творчі зустрічі, майстер­класи, волонтерив, знімав відеофільми про ро­­боту та життя музею. Музей, як і музейники, загартувався за цей непростий час, став сильнішим і креативнішим, має безліч цікавих ідей на майбутнє ­ світле переможне майбутнє всієї України!

Справжню картину з відвідуванням музейних об’єктів у місті знають у туристично­інформаційному центрі (ТІЦ). Запитуємо і їх.
­ У перші місяці 2022 р. ТІЦ зафіксував значне зростання відвідувань. Це було пов’язано зі значним збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб, які шукали нове місце проживання, а також туристами з інших регіонів країни, які знайшли в Кам’янці­Подільському безпечне місце для відпочинку. 2022 року ТІЦ відвідали 4481 віт­чизняний турист і 100 іноземних. Хоча показники дещо гірші за попередній ковідний 2021 рік, коли нас відвідали 5035 вітчизняних і 567 іноземних туристів. Змінилася і географія вітчизняних туристів, збільшився потік саме зі східних та південних областей, як­от Дніпропетровської, Харківської, Запорізької та Одеської. Якщо раніше нас відвідувала достатня кількість іноземних туристів, які просто при­їжджали, щоб побачити Кам’янець, то тепер переважає велика кількість волонтерів серед іноземців, котрі підтримують нас у такий важкий час.
Продовжує діяти послуга «Шлюб за добу», де з 80% одружених пар наречений є військовим. ТІЦ продовжує роботу і надає відвідувачам різноманітну інформацію про історію міста, його пам’ятки та архітектуру, культурні заходи та інші цікаві місця, які можна відвідати. Крім того, ми готові допомогти туристам із бронюванням готелів, організацією екскурсій та інших послуг.
І трохи статистики всіх музейних об’єктів за роками: 2018 р. ­ 235603 туристи, 2019 р. ­ 233555, 2020 р. ­ 117284, 2021 р. ­ 196744, 2022 р. ­ 113202, 2023 р. по квітень ­ 126347 туристів.

Та музеї ­ це не лише мастодонти туризму на кшталт нашого музею­заповідника. Майже кожне село мало/має музей при будинку культури чи школі. Си­туація в багатьох із них катастрофічна. Скажімо, в музеї села Вітківці протікає дах ­ дощі течуть безпосередньо на екс­понати. Чимала колекція Жванецького шкільного музею тісниться у двох невеликих кімнатках. За умови тотального недофінансування, здавалося б, немає жодних шансів на появу нових виставкових просторів. Та такі народжуються навіть у війну, хоча це і не музеї в класичному розумінні. Чимало картин та інсталяцій сучасних українських художників можна побачити в «Бакота­хабі». Непогана ідея дозвілля для кам’янчан ­ відвідати місце та познайомитися з його муралами. Розповідає спів­засновниця проєкту Аліна ОЛІЙНИК:

­ «Бакота­хаб» ­ це арт­простір від команди ГО ХОМГО «Територія» та організаторів кам’янецького фес­тивалю «Respublica». Хаб можна використовувати як для проживання й відпочинку в неймовірному місці на Дністрі, так і для навчання, проведення мистецьких резиденцій, виставок та майстер­класів. За 2 роки існування хабу тут було проведено безліч різнопланових культурно­освітніх заходів ­ резиденцій, пленерів, волонтерських таборів, майстер­класів, а також виставок. Усі стіни хабу прикрашають мурали, інсталяції та художні роботи від митців, які проживали в хабі за цей час. Нині ми використовуємо простір нашого місця для проведення майстер­класів, які відві­дують як локальна молодь, так і переселенці в рамках нашого ново­­го проєкту «Бакота Хаб: Інкубатор ідей». Від професіоналів із різних куточків країни ми вже провели декілька майстер­класів: з IT, з написання та продажу музики з нуля, а також із малювання, в рамках якого було створено другий мурал від нашої організації в Старій Ушиці. Надалі плануємо провести ще декілька майстер­класів і екскурсій для розвитку молоді та інтеграції нових мешканців, які приїхали проживати сюди під час війни. Наш проєкт реалізується в межах втілення проєкту #ZMINA_2_0 «Субгранти для культурних проєктів» фонду «Ізоляція» за фінансової підтримки Євросоюзу.

Є в нашому районі музей, котрий на початку повномас­штабної війни відчинив двері для переселенців не просто як культурна установа, а й як місце прихистку. Йдеться про обласний історико­культурний музей у резиденції графів Островських у Маліївцях. Про життя закладу розповідає директорка музею Анастасія ДОНЕЦЬ:
­

Перший рік до відкриття музею наша громадська організація «Малієвецька спадщина» працювала на волонтерських засадах. Кількість туристів тоді відстежували не лише ми, а й працівники санаторію, який ще діяв у стінах палацу. Мали тоді близько 3000 туристів. У перший воєнний рік кількість туристів зросла до 5000. Треба розуміти, що на початку повномасштабної війни багатьох спиняла від подорожей відсутність пального під час бензинового локдауну. Тому цвітіння унікального малієвецького бузку 2022 року спостерігали переважно працівники музею. Та навіть тоді до нас змогли приїхати декілька людей, які або знайшли чим заправитися, або в котрих автомобілі були на якомусь альтернативному пальному. Серед них було й декілька фотомайстрів. Але загалом перший свій високий сезон наш музей пропустив. (Принагідно зазначимо, що прегарний бузок у Маліївцях тільки починає квітнути, і в найближчі вихідні очікується пік його цвітіння. Непогана ідея для короткої поїздки ­ відвідати таку природну фотозону в Ма­ліївцях. ­ І.П.).
До травня 2022 р. в палаці також проживали переселенці. За нашими приблизними підрахунками, їх було від 220 до 250 людей. Хтось знайшов у Маліївцях прихисток на ніч, а хтось ­ на місяці. Ми, як і всі, з острахом чекали торішнє 9 травня, на той час більшість переселенців уже роз’їхалися. Хтось повернувся до Києва, хтось знайшов інше місце проживання.
Та до кінця літа­2022 і туристи, і працівники музею оговталися, і ми почали працювати в звичному режимі. З великим інтелектуальним задоволенням готувалися до нашої першої виставки «Маліївці: історія в документах», спільної з Держархівом Хмельницької області. На сучасних стендах представлена вся історія малієвецького маєтку на фоні історії Поділля, починаючи від появи скельного монастиря і до волонтерської боротьби за збереження палацового комплексу. Першу нашу виставку ми відкрили 8 червня, вона стала приводом для отримання привітань від колег і керівників області. Це була дуже урочиста подія для нас. Директор історико­­культурного заповідника в Меджибожі Олег Погорілець тоді подарував музею оригінальну печатку графа Адама Орловського, яку він придбав у приватних колекціонерів.
Тоді були художні виставки. Далі був приємний у своїй потужності потік туристів.
Є така прекрасна фраза «До успіху потрібно бути готовим». Ми вважаємо, що Маліївці ­ те місце, котре не повинно бути перенасичене туристами. Це дещо дивна заява від директора, але Маліївці можуть бути прекрасними лише при невеликому навантаженні. Якщо будуть великі натовпи, то втратиться та чарівність маєтку, створена для усамітнення. Маліївці будувалися не для гучних банкетів і розкішних розваг. Вони створювалися в період, коли європейські аристократи, йдучи за філософами, шукали не самотності, а саме духовного усамітнення. Тому наш перший турсезон уже 2023 р. назвали «Ретріт у Малієвецькому маєтку». Ретріт ­ це духовне усамітнення однієї особи або групи осіб задля досягнення духовного збагачення або душевного спокою.
Наш перший воєнний сезон був непростий, але надзвичайно потужний і цікавий. Ми ризикнули і завели коней. У нас розташовувалася селекційна станція, котра займається зворотною селекцією поліського коня в евакуації. Побачивши, як круто туристи реагують на коней, ми наважилися завести свій табун. А поліські коні повернулися до себе, в заповідник у Ржищеві.
Коні стали окрасою нашого палацово­паркового комплексу. Та, на жаль, вони виживають нині виключно завдяки волонтерській підтримці, але сподіваємося, що з часом зможемо отримати якесь фінансування. Вивчення конярства на Поділлі ми обрали однією з провідних галузей наукових інтересів музею. В майбутньому мріємо відродити стайню ­ так, як це є, для прикладу, в музеї польського міста Ланцут.
Працівники музею виступали на конференції «Жива історія та експериментальна археологія» в Кам’янець­Подільському державному історичному музеї­заповіднику. Мріємо бути музеєм живої історії. Маємо не лише коней, а й овечок, а в нашій маленькій водяній клумбі живуть японські коропи кої. Вони нагадують про колоніальний період ХІХ ст., коли багаті аристократи тягнули зі Сходу різну екзотику у вигляді живності.
Через війну ми не можемо отримувати фінансування на реставраційні роботи, закупівлю необхідних меблів і відтворення фресок. Але ми пішли іншим шляхом ­ створення живого простору. Це стало можливим завдяки титанічній волонтерській роботі з прибирання парку, перетворення його на комфортний простір. Перше наше правило тут ­ «Не нашкодь», бо ми ще поки не маємо проєкту відновлення парку і діємо обережно, щоб нічого не нашкодило автентиці.
У минулому турсезоні не було жодної області України, з якої в нас не було б туристів.
Ще ми ризикнули на нічну екскурсію, хоча дуже боялися осуду, бо ж така активність передбачає і фаєр­шоу, і вивчення полонезу, і жартівливу театралізовану постановку. Ми боялися, що нас звину­ватять у надмірі веселощів під час війни. Але ні. У нас усе досить стримано, але ми даємо людям мож­ливість зануритися в атмосферу казки.
Наш музей поступово починає ставати своєрідним туристичним магнітом, котрий притягує відвідувачів, а навколо нього вже створюється маленька туристична інфраструктура.

Бачимо, що навіть місцеві магазини збільшують спектр товарів, з’являється сувенірна продукція. В Маліївцях уже впевнено працюють дві зелені садиби, і дехто з мешканців теж готується до того, щоб пропонувати свої садиби туристам.

Ірина ПУСТИННІКОВА.