ПРИГОЖИН РИЗИКУЄ, ПУТІН ПОМРЕ

Продовжуємо публікацію спілкування з журналістом, директором Українського інституту майбутнього Вадимом ДЕНИСЕНКОМ під час презентації його книги «Як зруйнувати русскій мір», яка недавно відбулася в стінах К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Початок у «Подолянині» від 22 червня.

«ВАГНЕР» ТЕЖ ПІДІЙМАЄ СТАВКИ

Після обговорення особистості володимира путіна розмова спочатку повільно переходить на особистість іншого політичного гравця, а далі – до Перемоги України у цій війні.

Зустріч із дослідником відбулася ще до невдалого заколоту євгена пригожина у рф, 23-24 черв­ня. Ці події продемонстрували, що ватажка ПВК «Вагнер» навряд чи можна розглядати як серйозного претендента на трон у московії. Ще під час розмови із Вадимом Денисенком цю тему порушив наш колега Богдан Боднарук.

– Пане Вадиме, говорячи про різні варіації «русского міра», Ви згадали персону ватажка ПВК «Вагнер» євгена пригожина. Він активно їздить по регіонах рф із пропагандою, що необхідно відкрити «другий фронт» в Африці. Що це за гра з його боку? – за­питує наш колега Богдан Бод­нарук.

– Ми повинні почати з того, що пригожин навіть до сьогоднішнього дня не є опозицією для путіна, оскільки робить лише ті речі, які йому не заборонені. Яскравим прикладом його обмеженості є те, як йому обрізали набір в’язнів до лав «Вагнеру».

Сам пригожин розуміє власну нестачу як у людському, так і воєнному потенціалі. У нього ж насправді є лише невелика армія. На мою думку, він – геніальний піарник, про якого згодом писатимуть авантюрні романи. Річ у тому, що він зловив хвилю та зрозумів, що може її очолити. Зокрема, пригожин поклав страшенну кількість своїх людей у Бахмуті лише задля того, аби вві­рватися до вищої ліги російської політики.

При цьому він робить дві зовсім протилежні речі, оскільки, крім учас­ті в політиці своєї країни, справді хоче залишитися монополістом у Африці (ПВК «Вагнер» воює за російський вплив і ресурси в низці країн чорного континенту. – Прим. ред.). Якщо йому це вдасться, буде дуже цікава історія.

Також Вадим Денисенко додає, що високопоставлений рашист не залишається відірваним від життя, а чітко розуміє, що програв у бою з нашими Силами оборони:

– Так, у воєнному аспекті його просто знищили. Саме тому пригожин нині проводить свою інформаційну кампанію, яка на 70% розрахована на внутрішню російську аудиторію і лише на 30% – на україн­ців. Це початок політичної кар’єри, але дуже ризикований.

СМЕРТЬНЕ ОЗНАЧАЄ ПЕРЕМОГУ

У наступній частині розмови журналіст торкається й підтримки «русского міра» серед пересічних росіян. А також говорить про умови його майбутнього викорінення.

– Аби зрозуміти, чому це настільки міцно засіло в головах росіян, варто прочитати будь-яку книгу про Третій рейх. Так побудовані держава та її ідеологія, а в росії ці процеси не переривалися впродовж останніх 400 років.

За 16 місяців повномасштабної війни до всього попереднього додався й ще один аспект – повна відсутність емпатії до свого військовослужбовця. У психології росіян є умовна формула: «Одягнув військову форму – отримав смертельний вирок». Наразі в них ключовим зав­данням пересічного громадянина є не потрапити до армії. А якщо вже там опинився, то діє принцип «Виживеш – добре. Ні, то отримаємо за тебе гроші». Саме тому на практиці й не працює український міф про те, що варто нам знищити 100 чи 200 тисяч російських солдатів, аби війна припинилася.

Однак будь-яка війна коли-­небудь закінчується. Тож запитуємо автора про те, як він бачить нашу Перемогу над рашис­тами.

– Перед повномасштабним вторг­ненням хтось з американських дипломатів сказав, що США має 21 ва­ріант того, як розгортатимуться бойові дії, – каже Вадим Денисенко. – Ось і ми нині маємо приблизно таку ж кількість сценаріїв нашої Перемоги. Тобто, поки що це дуже теоретична площина.

Я – людина дуже забобонна, тому поки не прогнозую нічого і зазвичай кажу іншим, що ще зарано ділити лежаки на пляжі в Ялті. Однак вважаю нашим найголовнішим завданням на це літо деокупацію Мелітополя.

Щодо загального розуміння української Перемоги, то найголовнішою проблемою є не те, що ро­сіяни не знають, коли їм необхідно визнавати поразку, а те, що західні партнери поки не мають консенсусу щодо розуміння успішного для України підсумку. І поки вони його не знайдуть, матимемо проблеми щодо постачання нових видів озброєння.

Та на завершення директор Українського інституту майбутнього додає оптимізму і зазначає, що одну приємну подію ми точно спостерігатимемо вже в осяжному майбутньому:

– Ми її неодмінно побачимо – смерть путіна. І після цього почнеться процес переділу влади в росії. Проте не потрібно покладати на це аж занадто великі сподівання, оскільки така подія буде для нас лише вікном можливостей. Розвалити «русскій мір» можуть лише самі росіяни, але втілять вони це лише тоді, коли матимуть глобальну зовнішню підтримку. Якщо повториться 1991 рік (розпад росії за моделлю СРСР. – Прим. ред.), то за 10 років ми матимемо з ними таке саме протистояння, як і нині.

А якщо і Захід, і Китай дограють цей процес до кінця, є шанси і на розвал рф, і на багато інших позитивних для України речей.

Олександр ЩЕРБАТИХ.

З дозволу автора продовжуємо публікацію уривків із книги.

ДОКТРИНА РУССКОГО МІРА, АБО ЧОМУ НЕ ІСНУЄ
ЗАГАДКОВОЇ РУССКОЇ ДУШІ

Як це не парадоксально, але, що таке русскій мір, не знає ніхто. Русскій мір ­ це абсолютно все: від сміття на вулиці десь на Далекому Сході до сміття у фавелах Каракаса, від Північного до Південного полюса. Це важко зрозуміти з погляду логіки, але саме поняття русского міра не передбачає логічного сприйняття. Воно спрямоване передусім на емоцію та відсутність логічної рефлексії. Кожен охочий може знайти щось для себе в русскому мірі. І в цьому велика перевага поняття, яке стало ідеологією сучасної росії.

Перш ніж детально говорити про концепти русского міра, виділимо декілька важливих характеристик цього поняття.

1. Як уже сказано, перша й визначальна риса ­ це відсутність чітких дефініцій: під поняття русского міра можна підвес­ти будь­що.

2. Русскій мір розглядає майбутнє винятково як повернення в золоту добу імперії, але це повернення можливе тільки через неодмінний транзит через срср узагалі та homo sovieticus зокрема. Майбутнє ­ це минуле, ось одна з найважливіших прикмет русского міра.

3. Примат емоції над прагматизмом. Емоція в трактуванні русского міра передбачає, що людина не повинна думати про матеріальне і має пишатися тим, що належить до цього русского універ­суму. Простіше кажучи, треба менше думати про гроші та жити за принципом срср ­ «у радянських людей є особлива гордість». Окремий прояв цієї емоційності ­ есхатологічна емоційність, віра в танатос як один із головних рушіїв прогресу.

4. Русскій мір мислить себе за межами нації. Водночас він, попри свою всеохопність, завжди повинен перетворюватися на державу. Усеохопність русского міра повинна вбирати в себе все, збільшуючи державу.

5. Русскій мір ­ це альтернатива Заходу. Найголовніше право русского міра ­ це право нападати. Бо напад ­ це захист.

Поняття русского міра і спроба збудувати щось нове на основі homo sovieticus.

Отже, в русского міра немає одного класичного означення. Зате є найбільш цитована на сьогодні і, мабуть, найширша дефініція, яку було сформульовано в «Доктрині русского міра» (за редакцією Віталія Авєр’янова). Дозволю тут замість вступної частини навести велику цитату з цієї доктрини:

«Існує своєрідний набір цінностей русского міра. До головних таких цінностей належать: віра ­ справедливість ­ солідарність ­ гідність ­ державність. Цінність свободи теж дуже значима в русскому мірі, але свобода не стоїть над іншими цінностями і не придушує їх».

«У 2014­2016 роках Україна радикалізує свою політику, яку не можна назвати інакше як русофобською. У результаті згаданих дій націонал­радикалів у країні відбувся остаточний розкол між українцями й росіянами. Питанням часу стає розпад країни. Зважаючи на такі перспективи, росії слід готуватися до консолідації населених росіянами залишків України. Консолідація може відбуватися як шляхом прямого приєднання цих територій до складу росії, так і через створення нових держав. Ці нові держави можуть повертатися до складу русскої цивілізації (русского міра) як наддержавної спільноти».

«Важливість українського питання в тому, що в Україні проживає велика частина, не менше як 12%, усіх етнічних росіян на Землі. Вони ­ невилучна частина російської нації, яка стала об’єктом жахливих соціальних експериментів Заходу. В Україні зосереджені геополітично важливі території, які відповідають за безпеку центральної росії та доступ до дунайсько­балканського регіону Європи; чимала частина економіки русского міра, створеної в рамках срср; транзитні шляхи Євразії та можливості їх диверсифікації через різні країни; великі міські центри відтворення російської ідентичності; надзвичайно важлива частина духовної спадщини Давньої Русі та Православ’я. Утрата всього цього надбання непоправна і прирікає росіян на розірване та фрагментоване існування, розкол церкви, відмову від активної політики у Східній Європі, далі ­ на повторення шляху України вже білоруссю, утрату Придніст­ров’я. Будь­яке применшення ролі українського питання для росії ­ продукт умисного присипляння пильності росіян».

«Цілісність України не була і не може бу­­ти самоцінною для росіян і русского міра, є тільки далеко не гарантованою формою порядку та збереження гуманітарного простору. Мало того, ліквідація України в нинішньому складі в умовах, які склалися, була б доб­ром для росіян, адже вона стає їхньою в’язницею. Русскій мір вважає пріоритетним право російської частини України на збереження своєї ідентичності, зокрема, якщо це необхідно, на створення нової держави або возз’єднання з росією».

ОПОЗИЦІЙНІ ВЕРСІЇ РУССКОГО МІРА

На противагу державній ідеології русского міра політична й культурна опозиція виступає з критикою цього ідеологічного концепту, хоча де­факто своє бачення росії не пропонує. Російським опозиціонерам бракує реального медійного ресурсу, а часто ще й харизми, тому їхні концепти, з одного боку, залишаються неповними, а з іншого ­ поки не «заходять» росіянам.

Російський опозиціонер міхаїл ходорковскій виступає з концепцією національної держави, але навіть у теоретичних роздумах він допускає, що імперскість переживе і його, і його дітей: «Не відкидаю, що росія наших дітей ще зможе зі скрипом проіснувати в імперській оболонці. Однак, якщо ми хочемо побачити росію внуків, то нам потрібно інше ­ держава, в основі якої реальне, а не намальоване бажання людей жити разом усередині спільного для них мовного, культурного, правового і політичного простору».

Найпопулярнішого російського опозиціонера останніх років алєксєя навального під час інтерв’ю на радіо «Эхо москви» у жовтні 2014 року слухач запитав, чим відрізняється русскій мір владіміра путіна від русского міра алєксєя навального. На це політик відповів так:

«В русскій мір алєксєя навального нікого не заганяють, тому русскій мір алєксєя навального розвивається набагато краще, ніж русскій мір владіміра путіна. Тому що в русскій мір алєксєя навального всі із задоволенням ідуть самі.

­ Крим пішов із задоволенням сам у русскій мір владіміра путіна…

­ Так, але з русского міра втекло… Розумієте, ми приєднали до себе Крим із двомільйонним населенням, але ми втратили, на жаль, можливо, назавжди, сорокамільйонну українську державу. Ми дуже ускладнили і налякали білорусь, теж частину русского міра, хоча, мабуть, білорусам це не сподобається, Балтію, Казахстан і так далі, тобто ми втрачаємо наші природні козирі. Наявність такого великого дружнього народу, як українці, Україна, ­ це був колосальний стратегічний козир росії, в майбутньому росії, в розвитку росії. Тепер ми його втратили, і втратили просто через якісь амбіції, через дурість».

По суті, русскій мір навального ­ це той самий путінський русскій мір, тільки не такий жорсткий.

Гаррі каспаров нічого свого не про­понує, а просто критикує русскій мір путіна за відсутність у ньому картини майбутнього. «І сталінський радянський союз, і гітлерівський рейх казали, що настане день, коли жертва окупиться.
А в путінській пропаганді взагалі немає ідеалу майбутнього».

Колишній радник путіна економіст андрєй ілларіонов просто ставить знак рівності між русскім міром і путінізмом.

Отже, можна констатувати, що на сьогодні вся російська опозиція навіть у тео­рії не має якоїсь реальної альтернативи русскому міру.