КОМОРА ЧИСЛЕННІША ТА ШИРША
У неділю, 24 вересня, завершив чотириденну програму XI театральний фестиваль «Комора», який, навіть попри складний час, зібрав у Кам’янці поціновувачів мистецтва з усієї України. Та навіть оновив власні рекорди.
ТЕАТР – ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ
Цьогоріч «Комора» мала найбільш насичену програму в своїй історії – 19 вистав. Стартові два дні за доброю звичкою минули в РЦКМ «Розмай», а ось згодом дійові особи перемістилися в МБК.
– Загалом цей формат виявився досить непоганим. Ми спробували новий майданчик, і нас там гарно зустріли, за що дуже дякуємо, – каже організаторка фестивалю Галина КОРОТЕНКО. – Також трохи змінили формат оцінювання.
Суботня програма «Комори» відбулася без глядачів, адже 23 вересня в громаді був День жалоби.
– Пані Галино, що ми пропустили?
– Відбулося 5 вистав. Три з них зіграли саме ті колективи, які вже приїжджали до Кам’янця. Зокрема, «Вільні», «Театру Щирих» і «DSP» (усі представляють столицю. – Прим. ред.). Дебютували на «Коморі» в суботу творче об’єднання «Мотлох» (Запоріжжя), а також професіонали – «Театр між трьох колон» (Київ). Сподіваємося, що після Перемоги завжди збиратимемо зали.
– Цьогоріч вистачало виступів на серйозні соціальні теми. Багато говорили актори й про війну. Це задум організаторів?
– Ні. Річ у тому, що театральне мистецтво – відображення дійсності. Тому театри розповідають про те, що болить не лише їх, а й усе суспільство. Звичайно, що це має відображення в творчості.
Також Галина Коротенко зазначає, що в нас спокійніший регіон, ніж у акторів із Запоріжжя, Одеси чи Харкова. Й для них мистецька діяльність і є тим, що допомагає жити та з оптимізмом дивитися в майбутнє.
СЦЕНАРІЙ ЗНАЙОМИЙ БАГАТЬОМ
Про війну говорили не лише актори зі східних регіонів. Наприклад, робили це й представники Ковельського народного аматорського експериментального театру-студії «10 ряд 10 місце» (переможці номінації «Найкраще втілення сучасної тематики»), які підготували виступ за мотивами драми Неди Нежданої «Закрите небо».
Сюжет досить простий. Чотири жінки різного віку прокидаються в дивному підвалі, не пам’ятаючи, що з ними сталося. Крок за кроком пам’ять повертається, і розкриваються історії російсько-української війни, які кожна з них хотіла би забути.
Про гру своїх підопічних нам розповідає керівниця театру Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА:
– Це справді 4 жінки, які переживають окупацію. Але всі образи збірні. Наприклад, в одній із них ми впізнаємо дівчину, яка пережила бомбардування драматичного театру в Маріуполі. Інша розповідає історію згвалтування, і ми розуміємо, що це, ймовірно, було в Бучі.
Таких історій багато. Тому можна сказати, що все відбувалося в цихмістах чи, скажімо, в Ізюмі, але насправді всі ці образи показують гіркий досвід і трагедію нашої держави.
Ми почали роботу над п’єсою в жовтні минулого року. Насправді було дуже важко, на перших репетиціях усі ревіли. Дівчата казали, що навіть просто вивчити її не зможуть. Згодом потрохи змогли адаптуватися. І досі плачемо на сцені, адже розуміємо, що історії невигадані. Акторів завжди вчать, що на сцені ми виходимо з власних спостережень і досвіду. Але, не дай Боже, аби довелося їх пережити. Тоді актор має працювати на біомеханіці тіла й власних судженнях, як це може бути.
Наостанок просимо співрозмовницю поділитися найближчими планами театру-студії «10 ряд 10 місце»:
– До Кам’янця-Подільського хотіли також привезти й інший наш номер «Чужесранка». Він теж про війну, про біженців, але саме він містить більше світлих сцен. На жаль, там багато акторів і декорацій, тож вистава не надто виїзна.
Поки змінювати репертуар не плануємо. Хіба що взимку, коли будемо ставити казки для дітей. Вважаємо себе морально відповідальними, тому до Перемоги комедій і водевілів не буде.
Олександр ЩЕРБАТИХ.