КРИМСЬКІ ТАТАРИ НА ПОДІЛЛІ: АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ МЕДЖИБОЖА
Подільська земля (Велике Поділля) як історико-географічна область сформувалася у складі Золотоординської держави впродовж останньої третини XIV ст. Середина XIV ст.
була переломним моментом для регіону, який став ареною військово-політичного протистояння між Великим князівством Литовським і Золотою Ордою. Переможцем у боротьбі за право володіти подільськими землями вийшла Литовська держава, чиє військо в Синьоводській битві 1362 р. розгромило сили ординців. Влада у краї перейшла до представників династії Гедиміновичів – князів Коріатовичів. Так виникло нове князівство, яке розвивалося в загальноєвропейському культурному просторі.
За короткий час Коріатовичі створили нову вертикаль влади та потужне військо, що дозволило вберегти Поділля від розпаду. Першою резиденцією володарів Подільського князівства був Смотрич, а з 1370-х рр. нею став Кам’янець. Згідно з писемними джерелами, правління Коріатовичів позначилося інтенсивним будівництвом міст, поселень, фортець. Про це свідчать замки, зведені у Червоногороді, Скалі, Брацлаві, Сокільці, Меджибожі, Вінниці. Відповідно, подільські міста поступово ставали центрами розвитку ремесла, внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
Зважаючи на те, що південно-східна частина князівства межувала з ординськими володіннями, Коріатовичам потрібно було зміцнювати кордони та мати сильне військо. Тому вони не лише боронили свій край, але й проводили активні наступальні дії. Найвідомішими виправами стали війни з ординцями 1362, 1374, 1380 рр. Під час цих подій загинули двоє братів Коріатовичів – Юрій та Олександр.
Від часу правління Вітовта настав етап союзницьких відносин із татарами. Однак від середини XV ст. почався тривалий період турецько-татарських нападів на українські землі. Подільський регіон, разом із Київщиною, Сіверщиною та Волинню, у черговий раз в історії стане об’єктом протистояння. За підрахунками дослідників, упродовж 1450-1556 рр. турецько-татарські війська вчинили 86 великих нападів на українські землі.
Перший ворожий похід на Поділля відбувся 1438 р. Очолюване подільським воєводою й галицьким каштеляном Михайлом Бучацьким військо зазнало нищівної поразки від Саїда Агмада, котрий, за даними Алессандро Гваньїні, «набрав худоби та здобичі». Наступна виправа, згідно зі свідченнями Яна Длугоша, трапилася 1442 р.: «Татари напередодні Зелених свят (20 травня) вторглися великою ордою в Подільські, Руські землі й, не зустрічаючи жодного опору, сплюндрували їх аж до самого Львова». Кам’янець, залишаючись головним осередком регіону, а з 1434 р. ставши центром Подільського воєводства, перебуватиме в епіцентрі протистоянь. Проте мури Кам’янецької твердині надійно захищали місто від нападів. Водночас інше подільське місто Меджибіж з околицями потерпало регулярно. Цьому «сприяло» його розташування на перехресті двох «татарських» шляхів – Чорного та Кучманського. Відповідно територія була привабливою мішенню для нападів кримців. Проте Меджибожу належало виняткове місце в оборонній системі Поділля, а також стимулювало будівництво мурованих замкових укріплень, які збереглися до наших днів.
Татарська присутність зафіксована археологічними розкопками, адже на території замку працює постійна археологічна експедиція. Відповідно, всі знахідки мають місцеве походження. Так, у фондах Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» наявні монети кримських ханів: акче Менглі Герая (карбування початку 1484-1485 рр. – монетний двір Кирк-Йер; карбування початку 1500-х рр., монетний двір – Кафа), акче Девлета Герая (карбування 1550 р. – монетний двір Кирк-Йер).
Важливим епізодом в історії Меджибожа став 1566 р., коли місто витримало потужний штурм кримських військ. Згідно з дослідженням Юхима Сіцінського, «татар тоді було дуже багато, а в замку була невелика залога, що нею керував власник міста Микола Сенявський, руський воєвода; він одбив натиск татар, вони одійшли од міста, тільки спустошили багато околичних сіл». Про ці події, за даними Олега Погорільця, засвідчують знахідки з розкопок мурованого замку Ракочі 2001 р.: наконечники 
стріл, підкови, деталі кінської упряжі. Розташовувався він між селами Ставниця та Головчинці, був квадратної форми з баштами по кутах. Крім оборонного призначення, виконував ще й економічну функцію, адже тут існували митниця, торгові ряди. Напад 1566 р. виявився фатальним для замку – його було зруйновано.
На сьогодні це вичерпний перелік ідентифікованих археологічних знахідок у Меджибожі. Проте, на наш погляд, майбутні археологічні розкопки у цьому місці мають перспективу і, відповідно, можуть більше збагатити знання про один із корінних народів України. Адже наша спільна історія характеризується не лише взаємним протистоянням, а військово-політичними союзами проти спільних ворогів.
Висловлюю подяку Українському культурному фонду та Міністерству культури Великого Герцогства Люксембург за надану стипендію для реалізації проєкту «Матеріальна спадщина кримських татар XIV-XVII ст.: Поділля і Волинь».
Дмитро ВАЩУК, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії
України НАНУ, вчитель історії Кам’янець-Подільського ліцею №16.