ТВОРЕЦЬ УТАЄМНИЧЕНОГО ЗМІСТУ
21 березня – Всесвітній день поезії
До 100-річчя від дня народження Миколи Тищука
Із Миколою ТИЩУКОМ я познайомився 50 років тому, 1974 року, будучи студентом. На засіданні міського літературного об’єднання його голова Анатолій Ненцінський попросив Миколу Федоровича ознайомитися з добіркою моїх віршів, щоб згодом виступити з їх розглядом та оцінкою на черговому зібранні кам’янецьких літераторів. Тож через декілька днів довелося гостювати в письменника, про якого я на той час майже нічого не знав (мешкав він тоді в будинку на вулиці Котовського, тепер – Соборна, 29-Б). Те перше спілкування відкрило мені людину непересічну, душевно щедру, талановиту. Поставився Микола Федорович до моїх перших писань прихильно. Свою рецензію (вона зберігається в моєму домашньому архіві) закінчив словами: «Діло буде. Труд! Труд! Труд!». Лише через багато літ довідався я про складну долю одного з найобдарованіших літературних учнів Микити Годованця.
Народився Микола Тищук 24 березня 1924 р. в с.Йосипівка Остропільського (згодом – Старокостянтинівського) району. Закінчив Левківську середню школу. 1941 року вступив до Організації Українських Націоналістів. Був вивезений на примусові роботи до Німеччини. В останні місяці війни у складі радянських військ брав участь у боях із гітлерівцями, був поранений. Після війни, репресований, відбував покарання у виправно-трудових таборах. Після реабілітації, з 1964 року, працював інженером із наукової організації праці на заводі залізобетонних конструкцій у Кам’янці-Подільському.
Ще у шкільні роки Микола пробував сили в літературі. Писав вірші, гуморески, байки. У 70-80-х був уже цілком зрілим письменником. Із запізненням, але все-таки вийшли його книжки: «Цап з каблучкою» (1977), «Страви і приправи» (1982), «Пес і мікрофон» (1985). У розквіті творчих сил 1 січня 1985 р. їхній автор помер. 1991 року в львівському видавництві «Каменяр» світ побачила підсумкова книжка нашого земляка «Підкована жаба».
«Підтримуваний визнаним учителем-байкарем, вимогливий до себе, працьовитий, Микола Тищук став серйозним трудівником «смішного» цеху», – писав відомий сатирик і гуморист Петро Красюк. Це ж відзначали інші знавці складної байкарської справи, зокрема Анатолій Косматенко та Іван Сварник.
Однак деякі твори письменника трактувалися однобоко, спрощено.
Ось байка «Джерело та Свині».
Бродячі Свині вийшли під село
Й наткнулись на цілюще Джерело.
Свиня найстарша вищирила ікла:
– Вода занадто чиста! Я не звикла!
Ану, вперед! – і всю свинячу зграю
Мов підняло – накинулись гуртом,
Покопирсали все від краю і до краю,
Забили Джерело, стоптали все кругом.
– Оце вода! Ця каламуть – чудова!
Багнюка для Свиней готова! –
У твань, зраділі, залягли
І скоро захропли.
Замовкло Джерело. Струмки стекли водою,
Грязюка висохла на квітах, на траві,
І сумно-сумно сіло сонце за горою…
Хропе ватага свинська у драгві,
Не чує клекоту, що лине з глибини.
А натиск наростає – спробуй, зупини! –
Вода прорвалася, вода свій хід одкрила –
І захлинулись в ній свинячі рила.
В джерелах сили зріють в глибині –
До них коротке рило у свині.
1990 року Петро Красюк писав: «В байці «Джерело і Свині» розповідається про бродячих свиней, що за селом побачили Джерело з цілющою водою. Вся свиняча зграя, якій не до вподоби чиста вода, накинулась гуртом, стоптала все кругом, а потім у твань лягла і швидко захропла. Та скоро вода прорвалася…». Далі критик зазначав, що письменник у цьому випадку застерігав «Тих, хто хоче стати на перешкоді прогресу…». В одному з розділів книги «Підкована жаба» цитована байка займає першу позицію, що свідчить про особливу важливість і вагомість її прихованого змісту. Очевидно, відчитавши справжній підтекст твору, саме про таке його розміщення у книзі подбав її упорядник, той самий Красюк. У час останніх агоній комуністичної імперії про глибинний підтекст писати відкрито він ще не міг. Ми ж, маючи нині змогу проявляти і глибинні шари підтекстів, створених у сталінські та брежнєвські часи, з урахуванням світоглядних позицій автора, розуміємо:
у байці йдеться про речі складніші та значиміші від тих, на які вказував кри-тик. Йдеться про імперську політику московії, про перегачування і загиджування джерел української культури, здійснювані совіцькою владою, ревними скаламучувачами національної свідомості українців. Безперечним є й таке: байка «Джерело та Свині» викликає прямі асоціації з тим, що чинять в Україні в наші дні рашисти.
Твір наснажений вірою в непоборні сили Правди і Справедливості. Порив пригноблених націй до незалежності від очманілих варварів, порив до вільного життя невпинний:
Вода прорвалася, вода свій хід одкрила –
І захлинулись в ній свинячі рила.
Незалежний від впливу ідеологічної, політичної погоди, неодномірний, універсальний характер змісту найкращих Тищукових байок – ознака їхньої художньої повноцінності, живої сили. Сторічний ювілей письменника про це нам ще раз нагадує.
Іван ПРОКОФ’ЄВ.
І ЗНОВУ ВІЙНА…
І знов війна,
Жорстка, зла, немилосердна,
Країна вмить наче завмерла,
Сумна стоїть наша Говерла…
Війна виснажлива, і неможливо
Для розуму людського зрозуміти,
Чому це світ
Від страху знов має тремтіти?
Ревуть сирени, мов скажені,
Віщують горе людям навіжені.
Містами, селами, дорогами, полями
Гасають «бусики» із чорними хрестами,
А люди на колінах вздовж доріг
Благають небо
Щохвилини і щоденно
Та згадують Героїв поіменно.
Не раз здригалась і стогнала Україна,
Вже досхочу, щедро землю напоїла
Людською кров’ю, потом і тілами,
Своїми кращими синами і дочками.
Куди не глянь, нема ніде добра –
В скорботі села і міста…
Той ворог душу нашу так і не пізнав,
Де сили брались в нашого народу,
Солдат убитий тричі воскресав,
В атаку йшов і промовляв:
«За Україну, рідний дім і за свободу!».
Ми пам’ятати будемо бої
Під Бахмутом, Херсоном, на Дніпрі,
Людські тіла розкидані в траві.
Ніхто вмирати не хотів,
Ми не забудемо тих днів
І плач дітей на грудях мертвих матерів.
Сатрапи! Гнані і погані,
За злочини криваві – у суді,
Відповідати будете ви всі!
За розстріли, ракети і напалм –
Поставить крапку трибунал!
Ми все пам’ятаємо,
Ми нічого не прощаємо!
Бійців загинуло багато у ці дні,
Вони відважно билися з ордою,
Вклонімося їм низько до землі
І квіти покладімо кожному Герою!
Нам жаль полеглих воїнів в боях
І дуже жаль нам матерів,
Вони так рано посивіли,
Стоять вони, мов кам’яні,
Із похоронками в руках,
Які в лиху годину –
(Нехай така біда мине кожну родину!)…
Приніс на крилах чорний птах.
А сліз нема – їх виплакали очі,
Які сумують зранку і до ночі,
Мами чекають Чуда –
Його нема, тільки Іуда –
Страшна потвора і паскуда,
Калину топче і регоче,
Лютує, біситься і скаче,
Аж поки гірко не заплаче
Чиясь сім’я або родина,
Що втратили в боях дочку чи сина.
А над ланами сумна пісня лине…
І як би вищі сили ми не просили,
Дітей нам не повернути із могили.
Але Герої наші не вмирають!
Вони життя своє віддали без вагань і жалю
За мир, за рідну землю, і я знаю:
Причина тут одна – любов до України
В них дуже сильною була!
І героїчно билися вони
За кожну хату і за місто,
А вслід за ними йшли солдатські обеліски.
Не зняти нам «Хвилиною мовчання»
Той біль, що був завданий серцям,
Та ми підемо знову без вагання
Вклонитися загиблим всім бійцям!
Ми пам’ятати будемо завжди
Солдатів, які не повернулися з війни!
Анатолій БЕРНАДІН,
член Національної спілки журналістів України,
військовий лікар, м.Кам’янець-Подільський.
ПОТУЖНА ТВОРЧІСТЬ!
Другу-художнику Володимиру Павловичу (1947-2014)
Незламний духом і в роботі дужий,
Потужну творчість ти на щит підняв.
Твої роботи людям вірно служать,
Ім’я своє у славу вкарбував.
Живопис свій так вдало вдосконалив,
Любив вогонь, яскравість, буйство фарб.
Живі етюди на вірші поклались,
Картини – твій найцінніший скарб.
А твої учні славу здобували,
У конкурсах всі першими були,
Колеги, втім, тебе так цінували,
Розмов пустих при тобі не вели.
Назарович, ти Кам’янець окрилив,
Його краса в роботах майорить.
Ти вірив – труд твій рівен вищій хвилі,
Що в океані творчості летить.
Про тебе буде пам’ять завжди світла,
Лишив свій труд у творах на віки.
І твоя доля нам усім привітна,
Твої картини друзям залюбки.
Микола ПАНАСЮК, художник, поет.
м.Кам’янець-Подільський, 29 липня 2015 р.
Володимир Павлович – художник і талановитий педагог, протягом 1991-2000 рр. був директором Кам’янець-Подільської дитячої художньої школи. Крім іншого, Володимиру Назаровичу належить цикл картин «Замки Західної України». Він написав сотні куточків середньовічного міста над Смотричем. Кам’янецькі ведути (міські пейзажі) художника, закуплені й подаровані, розійшлися всією Європою.
Артур Закордонець – прозаїк, член Національної спілки письменників України, випускник Кам’янець-Подільського училища культури. Проживає у Віньковецькому районі Хмельниччини. Учасник АТО, а з 25 лютого 2022 р. служить у лавах ЗСУ. Переможець конкурсу «Коронація слова – 2015» у номінації «Фентезі».
21 лютого 2024 р. в Хмельницькій обласній науковій бібліотеці відбулася презентація книги Артура Закордонця «Великі ангели коштують дорожче».
Він біг в атаку з автоматом
Він біг в атаку з автоматом,
Навколо щойно бій двигтів
І щез… І з черги винувато
На нього глянули брати.
(Та черга вилася до брами,
Що вела в рай, незнаний край,
І вигравала кольорами
Блаженства, спокою, добра).
– І ти сюди? А я навівся
І в них поцілив би, клянусь!
Лиш танк мій раптом десь подівся…
А там Чернігів на кону!
– А я таки накрив ті «Гради»,
Вони ж по Харкову впритул.
Горіли славно колоради!
Аж раптом спалах і… я тут.
– А ми наклали славну купу
Із тіл дірявої русні.
Ми не здавали Маріуполь.
Ну як він там? Стоїть чи… ні?
– Стоїть. Це що там?
– Брама раю.
– Який, до біса, брате, рай?!
Мої русню там добивають,
А я тут… – Всі ми тут. Чекай…
Про вічний мир співало сяйво,
Про білий спокій без жури.
Та очі обирали з райдуг
Жовто-блакитні кольори.
– Хто в нас тут старший? Йди, майоре!
Скажи, хай нам дадуть хоч день.
Допоки в Україні ворог,
Не час для ангельських пісень.
Вже потім в пекло чи до раю.
Вже потім кожному своє.
Хай вічність трохи зачекає,
Допоки в нас набої є…
Вони здіймалися крилато,
Прийнявши ангельські мечі.
Вони з тобою завжди, брате,
В бою на правому плечі.
Артур ЗАКОРДОНЕЦЬ.
2 квітня 2022 р.
Вірш з антології мережевих текстів «Слово, загартоване війною»
(електронне комбіноване видання підготувала Алла Мартинець).
Історик, а нині молодший сержант ЗСУ (служить у 63-й ОМБР) Сергій Тимофійко – випускник і викладач К-ПНУ ім.Івана Огієнка.
У грудні 2022 р. представив свою першу друковану книгу – роман «Темні символи» під псевдонімом Тарас Мельник. Інтерв’ю з письменником «Містичні символи історика» доступне на сайті «Подолянина».
* * *
Задумався.
Треба спати.
Коли так сказано багато,
інших слів нема.
Мовчанням краще
на мовчання відписати.
Розставить крапки, як завжди, війна.
І в сутінках боїв колись затятих
Затерті спогади, як підпис в атестат.
Задумався, що треба більше спати.
Чи менше?
Вік не буду знати.
Посплю.
За мене скаже все війна.
Сергій ТИМОФІЙКО.