ПОЕТИЧНІ ГОЛОСИ КАМ’ЯНЦЯ

Кам’янець-Подільський завжди був осередком творчих талантів, де лі­тературне слово знаходило відгук у серцях земляків. Особливо яскраво це проявляється в діяльності місцевих поетів, які своїми творами наповнюють культурне життя міста новими барвами. А в останні роки вони активно друкуються в літературних альманахах видавництва книг «Лілія», що розміщене у Хмельницькому. Воно стало своєрідним майданчиком для висловлення їхніх думок, почуттів і переживань. Ці альманахи об’єднують авторів різних поколінь, зберігаючи традиції та відкриваючи нові літературні імена. Учасники не лише демонструють свої поетичні здобутки, а й зустрічають однодумців серед інших митців слова. Завдяки «Лілії», голоси місцевих авторів знаходять широку аудиторію, а їхні твори стають частиною сучасного літературного процесу не лише нашого міста, а й усієї України.

Напередодні Всесвітнього дня пое­зії «Подолянин» поспілкувався з місцевими поетами. Їхні творчі доробки вирізняються глибокою чуттєвістю, філософськими роздумами та відданістю рідному краю. Кожен має свій унікальний голос, який додає неповторності сучасній літературній картині міста. Серед поетів – як молоді, так і до­свідчені автори, які пишуть про життя, любов, природу, історію, а також про ті моменти, що формують їхній внутрішній світ. Кожен із них дарує нам можливість зануритися у глибини власних думок і переживань через силу слова.

«ДУМКИ В ТАНЦІ З ВІТРОМ…»

Поєднання невидимого і відчутного, роздумів та руху, що робить кожну думку живою, як подих вітру, який несеться крізь простори. Саме так відчувається творчість місцевої авторки Галини КОМАРНІЦЬКОЇ.
Вона пише вірші вже протягом 20 років. Мешкає в місті, яке надихає мальовничими краєвидами, зачаровує плином сторіч, огортає серпанком історії, загадковістю минулого та цікавинками.

– Я – кам’янчанка, хоча й народилася не в Кам’янці-Подільському. Я – кам’янчанка, тому що закохана в місто. Кохання до Кам’янця-Подільського виникло одразу і сповнило відчуттями та натхненням! Захоплююся фотосправою (фотографка та діячка фотоклубу «Погляд», спільні фотовиставки з Фундацією вільних фотографів), цікавлюся історичною реконструкцією (клуб «Мідгард»), книголюбка (Книжковий клуб «Гар­буз і попередження»), журналістка (НСЖУ), редакторка. За освітою – магістерка історії (Ка­м’янець-Подільський національний університет ім.І.Огієнка, історичний факультет), – розповідає Галина Комарніцька.

– На яку тематику Ви зазвичай пишете?
– Раніше писала ліричні вірші, до них доєдналися твори на інші тематики. Наразі в персональній збірці «IQ душі» містяться розділи «Лірика», «Філософія», «Без прикрас», а також декілька прозових творів. У своєму доробку маю співавторство у збірках «Місто сонця», «Перша весна», «Фенікс», «Вірші та проза до Дня української мови та писемності», «Стихія».

– Пані Галино, з чого Ви черпаєте на­т­хнення?
– Щоразу, мандруючи містом, споглядаючи красу довкола та пригадуючи талановитих особистостей, які свого часу тут мешкали, нестримно прагнеш висловити і свої відчуття в римованих стрічках чи прозі. «Повій, вітре, на Вкраїну» Степана Руданського, «Щед­рик» Миколи Леонтовича лунають у серці, коли крокуєш вуличками Старого міста, де навчалися, закохувалися та надихалися митці, й сама сповнюєшся натхненням, і римовані слова линуть, формуючи візерунки рядків із сен­сами, акцентами, алегоріями, радістю, смут­ком, бентегою, тріпотінням душі та емоцій. Кам’янець надихає та спонукає до творчості! Це генератор для творчих людей. Поетичні вечори, фотовиставки, мистецькі заходи – енергія міста, яка додає наснаги для творчих звершень.

                 ***
Місто галасливо проводить день за днем.
То сонцем обігріте, то огорнуте дощем.
І все біжить кудись галасливий люд.
Снують, живуть… у пошуках щоденних блюд.
Когось десь хтось чекає, тепло й усмішка.
А хтось не поспішає, самотності доріжка.
А очі, очі радісні чи з ноткою туги і болю.
Живуть, випереджаючи чи наздоганяючи долю.
Щоденні справи: душі тріумфи чи драми.
Снують думки, наче картинки із реклами.
Комусь болить і обвуглилась душа.
А хтось живе, залікувавши рани, пише вірша.
Квартири, будинки, вулиці, історії життя.
Пори року, події, змінюємо взуття.
І як, раптово, десь перетнеться погляд,
Додолу очі, душі не знадобиться огляд.
А він, спостерігаючи за людом, мовчить.
А він, відчуваючи байдужість, не скавчить.
Бачив багато усього. Ще більше відчував.
Ласки шматок, болю копняки. Так серце гартував.
Місто галасливо проводить день за днем.
То сонцем обігріте, то огорнуте дощем.
Усі біжать кудись. Не поспішає тільки старий пес.
Очі з тугою спостерігають, як ми творимо прогрес.

«ДОБРО І ЗЛО ВИПАЛЮЄ ВІЙНА…»

Це проникливий початок одного з віршів Валентини ПЕТ­РЯЄВОЇ, яка у квітні 2022 року переїхала до Кам’янця-Подільського, рятуючись від повномасштабного вторгнення. І вона в захопленні від старовинного міста з багатою героїчною іс­торією, де нині мешкає, котре з любов’ю називають «Квіткою на камені».

– У дитинстві полюбляла читати, малювати, пробувала писати п’єси та вірші. Колись, дуже-дуже давно, мені наснився яскравий і цікавий сон, котрий використала для написання оповідання, після чого потрапила на відоме ток-шоу, де вийшла у фінал і побувала на грецькому курорті. Свого часу, через хворобу мами, мені довелося залишити навчання на архітектурному факультеті вишу й повернутися додому, – поділилася Валентина Миколаївна.

1997 року вона закінчила економіко-правовий факультет Донецького національного університету імені Василя Стуса. Валентина працювала в рідному місті на телебаченні, в банку та держустановах. Незадовго до того, як на сході України поча­лася АТО, у Валентини виникли проблеми зі здоров’ям, і, щоб відволіктися, вона почала писати коротку прозу та розміщувати її в інтернеті. З часом з’явилися і вірші. Валентина пише під власним прізвищем і псевдонімом Тіна Пак. Її твори є на декількох літературних інтернет-­платформах, в інтернет-журналі, а також у літературному альманасі «Мереживо рядків» видавництва книг «Лілія». До того ж Валентина Петряє­ва із задоволенням займається арттерапією разом з іншими жінками-переселенками в соціально-культурному центрі «Подвір’я», де вона також навчилася основам Петриківського розпису. Письменництво для Валентини – улюблене хобі, котре допомагає впоратися з болісними втратами й негараздами життя. Валентина вірить у Перемогу та світле майбутнє України.
                 ***
Добро і зло випалює війна,
Всі кольори, життя людей та щастя.
Чорніє біль в зіницях удови,
І смуток оповив її мовчання.

Чому так сталося?! Чому його немає?!
Героєм був і захищав людей.
Лишився син з очима свого батька,
Молитви, спогади, прийдешній день.

                МЕРЕЖИВО КОХАННЯ

Мереживом кохання огорнута душа.
Здається все чарівним і прекрасним.
Це таїнство, містичне забуття,
Відьомство мрій, покора та бунтарство.
Химерний дивний сон, що сниться наяву,
Сплетіння доль і танок пелюсток.
Примхливий візерунок щастя та юдолі,
І радість серця, що хвилює кров.

ПОЕЗІЯ – ЦЕ ТЕЖ ЗБРОЯ!

28-річний поет Володимир ЗЛАТОВ, уродженець Кам’янця-Подільського, є активним учасником літературних альманахів «Лілії». Він здобув освіту в ПДАТУ та К-ПНУ ім.І.Огієнка, а вже чотири роки віддано служить у лавах Збройних сил Украї­ни, захищаючи державу. У своїй творчості Володимир черпає нат­хнення з життєвих подій, людей, різних ситуацій, а також із літературної спадщини інших письменників, що надає його віршам глибини та сили. Автор не лише захищає Батьківщину зі зброєю в руках, а й воює словом через свою поезію, він відстоює правду, надаючи голос тим, хто переживає важкі часи, і тим, хто вірить у перемогу світла над темрявою. Його вірші – це ще один фронт боротьби, де кожен рядок стає зброєю проти несправедливості, зла та жорстокості війни.

              ДОВГИЙ ШЛЯХ

Не важливо, які умови, яка пора року.
Ми йдемо до спільної мети.
Ми всі не воїни, але ми козацького роду.
Ми хочемо лише одного – нашого ворога знести.

Байдуже на те, які чекають нас умови.
Байдуже, чи будуть платити нам гроші.
Бо немає нічого ціннішого нашої мови.
Бо немає кращого, ніж звільнені щасливі очі.

Я зробив свій вибір, і мій вибір – це боротись за свою державу.
Не важливо як – у війні чи по-іншому.
І не відібрати це ніколи і нікому.
Я люблю рідний дім, але заради цього я готовий
Ніколи не повернутись додому.

Десь там на нулі все горить і палає.
Кожний день хлопці помирають, і вдома за ними хтось страждає.
Я вірю в те, що я дійду до кінця.
І ми піднімемо над Кремлем наш прапор і доведемо всім, що ми – непереможна нація.