КРОК ІЗ ТІНІ – В ПОЛУМ’Я ЗА НАШУ ВОЛЮ

24 червня 2025 року в стінах Старого замку відбулася презентація виставкового проєкту «Із полум’я зродились», присвяченої українським військовим, медикам і волонтерам.

Експозиція містить портрети 23 визначних постатей, створених фотомайстринею Міною СОРВІНО для однойменного артбуку, а ще рукопис головнокомандувача ЗСУ (2021-2024) Валерія ЗАЛУЖНОГО, шолом легендарного льотчика, Героя України Вадима ВОРОШИЛОВА «Karaya», картину волонтерки, парамедика й поліцейської Та­-ти КЕПЛЕР, почесні медалі та нагороди українських воїнів, уламки снарядів й інші унікальні експонати, кожен з яких несе в собі історію нашої країни і наших героїв. Організаторами виставки ста­ли Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, Національний музей Революції Гідності та благодійна організація БФ «КОЛО».

«НАШУ ІСТОРІЮ ТВОРЯТЬ ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ»

Першою учасників заходу привітала команда організаторів, закликавши до хвилини мовчання. Цей жест вшанування не був формальністю – він став фундаментом усього, що звучало надалі.

– Ціною того, що ми тут збираємося, є людське життя, – наголосила представниця Національного музею Революції Гідності, громадська діячка та волонтерка Юлія ПІШТА. – Ми – інституція Революції Гідності, хоча більшість тих, хто представлений на виставці, не її вихідці, не активісти.

Емоційна промова пані Юлії торкнулася сердець: згадува­лися знайомі волонтери з 2014 року…

– Нашу історію творять звичайні люди. Як, наприклад, Єва ТУР – спершу власниця піцерії, сьогодні – військовослужбовиця, яка втратила на фронті чоловіка й виховує двох дітей. Я пам’ятаю її з 2014-го, коли вона тільки закінчила університет і почала волонтерити. Нині це людина, яка нас із вами захищає. Якщо ми не вшановуватимемо, не розповідатимемо про тих, хто творить цю історію, то втратимо майбутнє, – наголосила волонтерка.

– Сказати «дякую» – це, напевно, нічого не сказати. Але насамперед ми маємо подякувати тим, кому присвячена ця виставка, завдяки кому ми можемо насолоджуватися, радіти, бачитися, спостерігати одне за одним, вірити в нашу Перемогу. Єдине, про що я шкодую, що не можу сюди привести шкільні класи. Але, можливо, ми це виправимо у вересні, – сказав заступник міського голови Дмитро НАЗАРЕНКО. – Адже кожне зернятко, яке ми сьогодні сіємо, обов’язково про­росте. Це як репетиція – непроста, гірка, але необхідна, яку ми проходимо разом. І хоча не кожен дотик до цієї історії відчутний одразу, пам’ять про неї залишиться назавжди в кожному.

Голова міського товариства «Просвіта» Славко ПОЛЯТИНЧУК передав Національному музею Революції Гідності унікальний прапор з підписами військових із 143 об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділ­ля», а також книгу «Сильні духом» про кам’янецьких саперів, учасників бойових дій.

– Війна закінчиться, а це все в нас залишиться на згадку. Це автографи тих, які вже стали героями і віддали своє життя за те, щоб ми могли тут збиратися, могли розбудовувати наше мирне життя для майбутніх поколінь, – додав просвітянин.

«МИ ВИСТОЇМО»

Після виступів гостей до слова запросили волонтерку, учасницю Революції Гідності, керівницю медичного БФ «КОЛО», ініціаторку багатьох суспільно необхідних проєктів Ірину СОЛОШЕНКО. Вона не просто продовжила знайомити учасників з експозицією – вона відкрила гли­бокий, особистий контекст кожного фото, кожного артефакту на виставці. А також розповіла всім, як саме виникла ідея артбуку «Із полум’я зродились».

Задум створити артбук народився не в тиші кабінету – він визрівав серед стогонів шпиталю, в темних коридорах, де чекали на допомогу важкопоранені, в розмовах із медиками, які працювали на межі своїх сил, і з волонтерами, котрі витирали піт разом із кров’ю. Саме там 2022 року Ірина Солошенко, живучи на території військового шпиталю разом із чоловіком – начальником приймального відділення, почала мріяти про щось більше, ніж просто допомога, – про сенс, пам’ять, поштовх.

– У мене вже визрівала ідея: ми вистоїмо. І коли вистоїмо, маємо приймати поранених гідно. Не у пристосованих приміщеннях XVIII століття. Ми маємо створити сучас­не приймальне відділення – з обладнанням, із людськими умова­ми, – додала пані Ірина.

У серпні 2022 року до Ірини Солошенко звернулася українська фотографка світового рівня Міна СОРВІНО, відома своїми роботами для модних журналів в Україні, Європі та світі. Вона не була пов’язана з медициною чи армією, але шукала спосіб допомогти пораненим. 24 серпня вона зробила публікацію в соц­мережах: «Підкажіть, хто є аде­кватним волонтером у військовому шпиталі?». Ірина з усміш­кою згадує: «Я жартую, що виграла тендер, бо з десяток людей одразу написали: «Солошенко там живе!».

Так і почалося їхнє знайомство. Міна прийшла з ідеєю зробити благодійний календар, як це тоді масово робили для збирання коштів. Але пані Ірина, переглянувши її роботи, запропонувала зробити щось більше. Так виникла ідея артбуку – не просто книги, а справжнього фандрейзингового інструмен­-ту, який мав допомогти зібрати кошти на створення сучасного приймального відділення військового шпиталю.

– Ми ж тоді не знали, як саме з цієї книжки вдасться зібрати кошти. Було тільки розуміння: її треба зробити. Що буде далі – покаже життя. Ми просили кожного героя, якого знімали: «Залиш, будь ласка, щось своє – річ, яка має значення!». Потім ці речі планували виставити на аукціон, а виручені кошти використати для придбання медичного обладнання в нове приймальне відділення. І, як завжди, життя виявилося найкращим сценаристом, – зауважила Ірина Солошенко.

ІСТОРІЇ ГЕРОЇВ МОВОЮ АРТЕФАКТІВ

Першою героїнею артбуку стала Юлія ПАЄВСЬКА (позивний «Тайра»). Її повернули з полону. З Іриною Солошенко вони знайомі ще з Майдану. Тайра сама написала: «Я вже тут» – саме в той момент, коли Ірина працювала над евакуацією поранених у вагонах. Тайра стала першою амбасадоркою проєкту, а перші світлини зробила саме Міна Сорвіно. Тайра на них – Жанна д’Арк, в образах і у формі.

Юлія Паєвська – парамедик, командир добровольчого ева­куаційно-медичного підрозділу «Ангели Тайри», який працював на Донбасі під час АТО/ООС, молодший сержант ЗСУ. Початок повномасштабного вторгнення Юлія зустріла в Маріуполі й два тижні 24/7 працювала в 555-му мобільному шпиталі блокадного Маріуполя. 16 березня під час евакуації жінок із Маріуполя до Запоріжжя потрапила в російський полон, де її утримували три місяці. Пройшла крізь катування і знущання окупантів.

Вона – легенда. Для виставки залишила свою безцінну футболку з підписом і турнікет, за допомогою якого Юлія проводила майстерклас на презентації артбуку.

Наступний герой фотокниги – Віталій КИРКАЧ-АНТОНЕНКО (позивний «Красивий»). Із Віталієм Ірина Солошенко познайомилася 2014 року в Слов’янську. Він із дружиною Наталкою приймав пані Ірину з командою волонтерів, коли вони туди приїжджали з допомогою.

Віталій Володимирович мобілізувався до війська 2022 року, після 24 лютого. Як зазначила пані Ірина, в нього був «білий квиток» через хворобу спини, він міг не йти, але все ж пішов. «Красивий» приїхав у відпустку до Києва, щоб знятися для артбуку, і встиг разом із дружиною побачити на УЗД майбутню дитину. Домовилися, що донечку назвуть Віталіною. Через три дні, як Віталій повернувся на фронт, 9 листопада, він загинув на Сватівському напрямку. Цьогоріч Віталінці виповнилося два рочки… Вона така ж сонячна, чудова, як її батько.

Вдова вбитого Героя передала на аукціон його ескіз бліндажа, зроблений олівцем на аркуші А4.

Гортаючи артбук далі, натрап­ляємо на світлину відомого льот­чика-винищувача Вадима ВОРОШИЛОВА (позивний «Karaya»).

– Коли він збив «шахеда» і зазнав поранення під час катапультування, проходив лікування у шпиталі. Саме там я підійшла до нього й запитала, чи готовий він стати амбасадором проєкту приймального відділення. Він погодився, – розповідає про військового Ірина Солошенко.

– До речі, це дуже холоднокровна людина. Якщо подивитися на його автограф, який він залишив на шоломі «Із полум’я зародились! Разом до перемоги!» (що і є артефактом у книзі), то видно – він спокійний, упевнений і водночас дуже гордий. Думаю, саме завдяки таким якостям – здатності прораховувати ситуацію – він так ефективно знищує російські ракети. Нині він літає на F-16. І щоразу, коли ми бачимо, як над Києвом збивають балістичні ракети, розуміємо: наші льотчики – десь там, захищають і ка­рають, – наголосила пані Ірина.

«За десять років військової служ­би (до повномасштабного вторг­нення) Вадим Ворошилов виконав 1032 польоти, брав участь у бойових діях на сході України. А 2021
року, коли закінчився контракт із ЗСУ, перейшов у цивільну авіацію. 3 24 лютого знову повернувся у стрій: хіба дарма взяв собі позивний найрезультативнішого льотчика-винищувача Другої світової війни та й узагалі за всю історію авіації, німця Еріха Гартманна – Каrауа?! Взяв «по приколу»: якщо росіяни на­зивають українців нацистами, нате вам Каrауа. У грудні 2022-го за особисту муж­ність і героїзм, самовіддане служіння українському народу Вадим Ворошилов отримав звання Героя України. І ще він – Почесний житель рідного міста Кременчук. А ще любить злітати понад хмари і дивитися, як сходить сонце», – зазначено в артбуці.

ВОЛОНТЕРСТВО – ЦЕ НЕ ТИМЧАСОВЕ ЗАНЯТТЯ

Серед сторінок фотокниги «Із полум’я зродились» погляд од­разу притягує вишиванка (експонат №11) – за нею відкриваєть­ся історія самої керівниці медичного БО БФ «КОЛО» Ірини Солошенко, про яку ми так багато вже згадували впродовж цієї статті. Вона – яскравий приклад того, що волонтерство – це не тим­часове заняття, а поклик душі. Її шлях розпочався з Революції Гідності, де вона як медикиня­­волонтерка чергувала в Будинку профспілок, надаючи першу допомогу та асистуючи під час операцій. У Михайлівському соборі, що перетворився на шпиталь, вона перев’язувала поранених, проявляючи неймовірну мужність і самовіддачу.

Після Майдану Ірина не зупинилася. Вона невпинно доставляла допомогу військовим і медикам у зону АТО, а також брала участь в евакуації мирних жи­телів. Особливе місце в її серці зайняв Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України, який во­-на взяла під свою волонтерську опіку. Саме тут 2014 року вона зустріла свого чоловіка, також відданого справі порятунку. Їхня спільна історія – це безперервна черга відряджень: Ірина як волонтерка – на схід, а чоловік як медик – організовувати евакуацію поранених.

За багаторічну діяльність Ірина Солошенко заслужила ша­нобливе прізвисько «Королева гуманітарки». Вона вирізняється винятковою делікатністю, елегантністю та бездоганною репутацією у волонтерських колах. Її чесність і ефективність настільки відомі, що люди з різних куточків світу надсилають допомогу шпиталю саме на її ім’я. На запитання «Чи знаєш когось порядного і тямущого?» сотні людей без вагань відповідають: «Со­лошенко».

Попри постійну завантаженість і життя у шпитальному режимі 24/7, пані Ірина зали­шається невиправною мод­ницею. Володимир НЕЧИПО­-РУК, генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week та її давній колега по волонтерству, згадує струнку білявку в джинсах, світлому пальті та на під­борах, яка під час подій на Грушевського та Інститутській не розлучалася з протигазом і медичною сумкою. Він підкреслює, що Ірина чудово розуміється на творчості українських дизайнерів і навіть під час війни дозволяє собі виглядати елегантно.

Після повномасштабного вторг­нення 24 лютого 2022 року, коли медики разом із дітьми та домашніми тваринами практично жили у шпиталі, Ірина вперше взяла до рук бісер. Вишивання сорочки протягом де­в’яти місяців у приймальному відділенні стало для неї своєрідною терапією, що допомогла не впасти у відчай. Саме так і з’явився експонат №11 – вишивана сорочка.

Незламний дух і непохитна воля Ірини Солошенко та тисяч українських волонтерів щодня будують майбутнє, попри всі випробування.

У цьому артбуці зібрано ще чимало таких історій, що здатні глибоко зворушити, бо вони народилися із самого полум’я війни… Тому в кожного є ще можливість на власні очі побачити експонати наших Захисників і Захисниць, медиків і волон­терів, адже експозиція у Старому замку триватиме до 17 серпня.

Сюзанна СИРОТЮК.