СПІВЕЦЬ БУКОВИНИ І ПОДІЛЛЯ
(До 90-річчя поета)
З поетом Аркадієм БРАЕСКУ я познайомився після його переїзду з Чернівців до Кам’янця-Подільського, тобто невдовзі після 1982 року. Зблизили нас стурбованість соціальними проблемами, філологічна освіта, любов до художнього слова, патріотична позиція. Ці причини дали право пану Аркадієві в дарчому надписі на титульній сторінці своєї збірки адресувати свою збірку «приятелеві і однодумцеві». Цього року, а саме 21 липня, минає 90 літ із дня його народження, про який він писав:
Я народивсь під вірш Драй-Хмари
«…на сірих стінах сірі дні значу».
Був тридцять шостий – смерть, пожари,
Жахливий рік непевності й плачу.
Саме цього року знайомий нам з історії Кам’янця український поет Михайло Драй-Хмара на сірій стіні лук’янівської в’язниці писав обвугленими сірниками. І саме з цього грізного часу почався шлях Аркадія Браеску. З цього моменту прослався той шлях подальших десятиріч, котрий треба було пройти зі стиснутими зубами. І він «вистояв, – і вільний нині у незалежній Україні».
Приємно відчути в його віршах тепло буковинських краєвидів, далекі відгуки історичних подій на кордоні Молдови, а точніше Румунії. У всі роки, куди б не кидала доля поета, він залишався непохитним:
І, оглядаючись, що за дрібними клопотами зміг,
радію – не зійшов у ці страшні часи зі шляху.
Коли читаю вірші пана Аркадія, то за їхніми рядками бачу обличчя поета, навіть цілу його постать, а коли дивлюся йому у вічі, згадую рядки його віршів. Це явище, до речі, не так поширене в середовищі поетів. У випадку, про який ідеться, творчість письменника, він сам, його поетичний доробок постають як одне ціле. Життєвий шлях заримований у його поезії – це не дати, не щоденник, – це філософські думки і філософський погляд на окремі життєві моменти на складному життєвому шляху. Тут менше метафор, ніж у віршах про природу, але кожна з них влучна і самобутня. У Браеску метафори не існують для метафор, для того, щоб ними здивувати читача. Вони є відображенням настрою, душевного моменту в творчому натхненні.
Можна сказати, що в автора свій стиль, притаманний лише йому одному. Викладаючи в технікумі українську мову, свою любов до самої мови він натхненно і з любов’ю передавав студентам. Згадка про Чернівці пронизана ностальгійним щемом за минулими роками своєї молодості. Читаючи вірші про місто, за яким тужливі рядки зринають із паперу, відчуваєш якийсь біль у душі. Я й сам люблю Чернівці, місто європейської культури, прикрите українським серпанком. Але, вірний покинутій столиці Буковини, автор не міг не полюбити Кам’янець-Подільський, місто історії й інших традицій. Для віршів про це місто характерний інший настрій, ностальгії тут немає.
Особливої кульмінації сягають віршовані рядки, коли йдеться про матір і Україну. Ці два образи зливаються в один, проникнутий безмірною любов’ю. Для поета мама «найдорожча з-між усіх святих». У вірші «Україні» він чітко виражає своє ставлення до цих найближчих для нас понять: «Переплелись для мене «Мати» й «Батьківщина», і так живуть поняття два в однім».
Нерідко на злободенні теми поет відгукується своєю сатирою, своїм гумором. У збірці «Не зі всього посмієшся» знаходимо широке розмаїття мініатюр від прози до віршів, від дружніх епіграм до вбивчих словесних пострілів, актуальних, як ніколи:
Ви на Союзі непогано заробили.
То будували ви його, а то валили.
Тепер перетворили на руїну
Ви незалежну, вільну Україну.
Що ж… 90 років – це не межа. Я в цьому переконаний і впевнено чекаю нових творів митця. Хотів би закінчити свою статтю останньою строфою з вірша Аркадія Браеску, присвяченого нашому національному гімну:
Ні, не вмерла Україна,
Швидше до ноги
Поздихаєте самі ви,
Наші вороги!
Від таких слів в уяві бачиться поет, бо він таки поет, непорушний, мов скеля.
Едуард КРИЛОВ.