У НАШОМУ МІСТІ ПОВІЯВ ВІТЕР МИСТЕЦТВА

12 серпня в конференц-залі НІАЗу «Кам’янець» відбулася непересічна подія – відкриття унікальної плакат-виставки «Слава України. Портрети славетних» відомого художника і музиканта Валерія ВІТЕРА, яка складається із 20 портретів і такої ж кількості плакатів.

Для Валерія Вітера творчість завжди була подвійним по­током, що гармонійно поєднував образотворче мистецтво і му­зику. Коли він не співає, він малює, і ці два захоплення завжди йдуть пліч-о-пліч, створюючи унікальний світ його вираження. Відвідувачі мали унікальну нагоду не лише помилуватися портретами, а й почути неймовірний голос самого автора. Митець подарував публіці виконання п’яти пісень, розпочавши свій виступ із його улюбленої композиції «Повій, вітре, на Вкраїну», яка стала гармонійним доповненням до візуального ряду і допомогла відчути багатогранність таланту цієї неординарної особистості.

Про ідею створення портретів та їхню історію Валерій Сергійович розповів «Подолянину», розкривши глибокі мотиви, що стоять за кожною роботою. Задум виставки народився близько шести років тому. Першим портретом став образ Сергія ПАРАДЖАНОВА. До речі, Валерій Сер­гійович ще підлітком виконав одну з головних ролей і співав «Аве, Марія» у фільмі Сергія Параджанова «Українська рапсодія» (1960). Серед ста кандидатур обрали саме Валерія Вітера. Із Параджановим вони добре спілкувалися і далі.

– Хотів зробити портрети чорно-білими, адже є кольорові фільми, а є чорно-білі, які набагато яскравіші, глибші. Параджанова давно мріяв намалювати. Є багато його портретів різних художників, а я от бачив це по-іншому.

Згодом народилися інші герої – Ігор БІЛОЗІР і друзі, з якими Валерій Вітер був добре знайомий. Єдині, кого він не знав особис­-то, – це поет Олександр ОЛЕСЬ та режисер і драматург Лесь КУРБАС, але їхня творчість настільки близька художнику, що вони також знайшли своє місце в експозиції.

– Коли ми вимушено виїхали в Німеччину 2022 року, першою роботою там став автопортрет «Моє обличчя – війна», виконаний під впливом тих подій. Потім у моїй пам’яті ожили образи друзів і знайомих, з якими мене пов’язувала доля. Так і з’явилися портрети Володимира ІВАСЮКА, Ніни МАТ­ВІЄНКО та інших видатних українців. З усіма був знайомий, із кимось більше, з кимось менше, але майже всіх добре знав.

– Валерію Сергійовичу, як Ви створювали ці образи, з чого змальовували?
– Я шукав фотографії в інтернеті. Особистих фото не було. Вибирав те, що мені подобається, потім переробляв по-своєму. Бачите, це не просто портрети, а це образи – все, що пов’язане з цією людиною. Наприклад, Володимир ІВАСЮК – це Львів, «Водограй», Карпати. Євгенія МІРОШНИЧЕНКО – це Оперний театр. Сергій Параджанов – це його музей у присілку Жаб’євський Потік на околиці Верховини, а ще гранат. «Колір граната» – один із найкращих його фільмів.

– Відомо, що паралельно відкривається Ваша виставка у Він­ниці. Це та ж сама експозиція, що і в Кам’янці-Подільському?
– Ця сама, тільки інші плакати. У Вінниці представлено також десь 25 чорно-білих портретів і 20 плакатів.

– Чому Ви зробили саме елект­ронні копії, а не виставляєте ори­гінали?
– По-перше, я боявся за оригі­нали. Знаєте, туди-сюди їздять… А так вирішили, що таким чином зможу охопити більше людей. І одночасно показати роботи у двох міс­тах. Оригінали зберігаю вдо­ма.

– А на виставці є оригінали?
– Є 3-4 оригінали, щоб можна було порівняти. Оригінал, звичайно, – це прекрасно, але, враховуючи розміри і те, що малюнок зроб­лений на папері та в рамці зі склом, побоююся, щоб не розбився при транспортуванні. На кожну роботу витрачається десь місяць часу. Не поспішаючи це роблю. Я дуже прискіпливий до своїх робіт і відповідаю за кожен сан­тиметр.

Валерій Вітер, чиї портрети недавно відкрили завісу у світ мистецтва, знову звернувся до гостей експозиції. Його голос, сповнений вдячності, пролунав не менш майстерно, ніж пензель.

– У мене два улюблені міста в Україні – це Київ і Львів. А тепер і Кам’янець-Подільський, де я декілька разів бував із Ніночкою Матвієнко. Дуже вдячний цьому місту, вдячний працівникам цієї галереї. Я був на відкриттях моїх виставок у Японії, Англії, Франції, Канаді, Німеччині, але тут настільки тепло, тут усі свої. І тут такі гарні українські дівчата! Дуже радісно пере­бувати з вами. А ще я щиро вдячний Благодійному фонду «МіСт» ім.Михайла Савенка, зокрема президенту цього фонду Сергію ІСАЄНКУ, який завжди підтримує. Він, як і я, теж дуже веселий, активний. Він – мій друг.

– Це не перша зустріч із чудовими людьми в Кам’янці-Подільському і цьому залі. Ми вже багато років працюємо. І найбільше дякуємо, звісно, засновнику нашого фонду Дмитру САВЕНКУ, який є одноосібним меценатом проведення таких заходів. Це не так просто: привезти роботи, виставити їх, а ще й розпорядитися цими інвестиціями, – долучається до розмови Сергій Ісаєнко. – Щодо робіт, то про кожну можна дуже багато розповідати. Наприклад, плакат, на якому зображена дівчинка з синьо-жовтими губами, визнаний найкращим плакатом, коли він представляв Україну у Франції. Дуже мало людей знають, що Валерій Сергійович служив в армії в ансамблі МВС, а його побратимами тоді були відомий композитор Ігор ПОКЛАД і поет-пісняр Євген РИБЧИНСЬКИЙ. І так вони разом йшли, товаришуючи, далі по життю. У нас, я вважаю, крім основного – допомоги дітям, є свій культурологічний фронт. Фронт, який бореться за Україну в містах і селах.

Після зворушливої промови Валерія Вітера, яка розкрила його багатогранність, публіка ще довго не хотіла його відпус­кати. Митець, який поєднав у собі талант художника, музиканта і співака, виявився ще й майстром слова із прекрасним почуттям гумору. Наприкінці свого виступу він навіть встиг розповісти декілька дотепних анекдотів, викликавши у присутніх щирий сміх та оплески. Після цього гості заходу невпинно підходили до художника, щоб особисто поспілкуватися, подякувати, подарувати квіти чи зробити пам’ятне селфі. Атмосфера була настільки теплою і невимушеною, що кожен, здавалося, відчував себе частиною великої творчої родини.

Виставка триватиме до 10 вересня включно.

Сюзання СИРОТЮК.