«Я ХОЧУ БУТИ Й ЖИТИ»
У Старій фортеці Кам’янця-Подільського відкрили Міжнародну виставку «Червневі листи. Непрочитана польова пошта з Кам’янця-Подільського». Вона презентує листи військових і цивільних мешканців Поділля, написані в перші дні після німецького нападу 22 червня 1941 року. Ці листи через німецькі та австрійські архіви повернулися в Україну лише через десятиліття.
Проєкт є результатом міжнародного партнерства Музею «Берлін-Карлсхорст», Національного музею історії України у Другій світовій війні, Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника та К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Така ж подія цими днями відкрилася і в столиці Німеччини.
Презентовані листи унікальні своєю абсолютною щирістю: вони не пройшли радянську військову цензуру, на них немає викреслень чи правок. Люди писали про те, що бачили й відчували в момент повного виснаження і страху, зазначаючи реальні імена та координати. До адресатів 1941 року ці послання не потрапили через те, що телеграфний інспектор німецької армії Ошваєр вилучив їх як воєнний трофей і надіслав своєму приятелеві – директору Віденського музею пошти. Згодом колекція опинилася у фондах Віденського технічного музею, де понад 70 років пролежала недоторканою.
Лише 2010 року Австрія повернула ці листи Україні. Як згадує дослідниця, заступниця генерального директора Музею війни з наукової роботи Любов ЛЕГАСОВА, коли документи опинилися в Міністерстві закордонних справ, виникла ідея розпорошити їх по регіональних архівах, проте науковці наполягли, що це цілісна державна колекція, конверти якої вони вперше відкривали за сім десятиліть.
Музейники перетворили дослідження на масштабну пошукову акцію і за допомогою волонтерів та «Укрпошти» розшукали родичів, вручивши копії листів майже 700 родинам, тоді як оригінали залишилися в державному фонді.
За кожним рядком відкрилися трагічні фінали: автори багатьох листів згодом загинули в полоні, були вивезені на примусові роботи або розстріляні в Бабиному Яру та в самому Кам’янці-Подільському. Особливою категорією стали 43 листи на ідиші, які розшифрували завдяки допомозі громадянки США Юлії КОРСУНСЬКОЇ, чиї рідні також писали з окупованого міста. Весь цей каталог видано у вигляді наукової збірки «Непрочитані листи», яку Любов Легасова під час відкриття офіційно передала громаді міста.
Серед експонатів виставки – листи про кохання, страх, невизначеність і скорботу.
Серед них особливо виділявся зворушливий лист чоловіка Григорія, написаний 2 липня 1941 року зі Старого міста перед відправленням на фронт. Чоловік звертався до своєї дружини Зосі та маленьких доньок Галі й Віри, передаючи тогочасну атмосферу тривоги і побут перших днів війни.
«Дорога моя дружино Зосю і мої діти! Пишу тобі, може, вже свої останні слова. Мені така туга за вами, що, здається, й помер би. Ти знаєш, що ти мені завжди снишся, навіть якщо сплю лише 15 хвилин. Чи побачу я ще тебе і наших дітей? Скажу правду, живу добре, тільки тут немає ліжка, лише обмундирування і плащ-намет. Не журися за мене. Ти знаєш, що захищати свою Батьківщину замість мене ніхто не піде. Якби не німці, я був би вдома. Зосенько, прошу тебе: не йди на важку роботу, доглядай дітей!
Галюсю, здрастуй, донечко моя! Ти ж знаєш, зараз війна: прилетить літак, кине бомбу і може вбити. Тож тримайся мами і бабусі. Вірочко, дай мамі личко, нехай вона тебе поцілує так, як я цілував, коли був удома. Бувай здорова, моя дорога сім’є! Чекатиму відповіді, як соловей літа».
З листа Григорія Бучинського від 1941 року.
Кам’янець-Подільський був обраний для експозиції невипадково, адже саме сюди, на місце створення, листи повернулися через 85 років. Як зазначив заступник міського голови Дмитро НАЗАРЕНКО, місто одне з перших відчуло трагізм тієї війни: окуповане вже в липні 1941-го, воно пережило масштабну катастрофу, коли в серпні нацисти розстріляли 23 тисячі євреїв, а до кінця окупації ця цифра зросла до 30 тисяч. Посадовець наголосив, що сьогоднішнє відкриття несе три ключові сенси: повернення правдивої історії в місто, символізм дати і присутність іноземних друзів, що свідчить про високий рівень міжнародної дипломатії.
Директор музею «Берлін-Карлсхорст», професор Йорг МОРРЕ підкреслив, що цей проєкт є мостом прямого зв’язку між Україною та Німеччиною, а концепцію виставки він почав формувати спільно з Любов’ю Легасовою ще багато років тому.
– Основна мета цієї виставки – привезти листи назад до рідного міста. Знаково, що цього року виповнюється 10 років із дня створення концепції виставки, яку ми свого часу почали формувати разом із Любов’ю Легасовою. 22 червня 1941 року для нас дуже знакова дата – вторгнення в Україну. Але ми не забуваємо і про теперішнє повномасштабне вторгнення. Саме тому ми тут – у Львові, Чернівцях, Києві, а тепер і в Кам’янці-Подільському, щоб підтримати вас і стояти поруч з Україною. Ми маємо майже тридцятилітню історію співпраці з Музеєм війни в Києві, де зберігається колекція, і дуже сподіваємося на довготривале партнерство в майбутньому».
Про болючі історичні паралелі говорив і перший проректор К-ПНУ ім.Івана Огієнка Анатолій ГЛУШКОВЕЦЬКИЙ:
– Ці листи зачепили моє серце, коли я почав читати їх узимку – під час відключень світла і тривог за майбутнє. Це не просто історичне джерело, а людські життя. Волею випадку вони пройшли шлях від червня 1941 року до сьогодення. Завдяки всім, хто зберігає пам’ять, ці послання з минулого нарешті доходять до нащадків. Сьогодні музеї Берліна, Києва, Кам’янця-Подільського та наш університет об’єдналися навколо цієї виставки. Наша головна мета – просвітництво. Ми маємо зробити так, щоб якомога більше людей побачили й осмислили ці листи. Тоді вони краще зрозуміють не лише Другу світову війну, а й події сьогодення.
За словами директорки Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Олександри СВИРИДЮК, завдяки підтримці міської ради нинішня виставка не обмежиться простором фортеці, а згодом вирушить у подорож іншими населеними пунктами громади.
Наукова програма відкриття продовжилася лекцією відомого історика, консультанта Берлінського музею, професора Олександра ЛИСЕНКА і круглим столом, присвяченим подіям початку німецько-радянської війни. Завершальним акцентом презентації стали процитовані Любов’ю Легасовою слова автора одного з листів – кам’янчанина Михайла, який писав: «Я хочу бути й жити». Через десятиліття цей простий рядок став головним гаслом сучасної України, яка знову вимушена виборювати своє право на існування.
Експозиція у Старій фортеці діє до 25 серпня.
Дар’я МУТАС, Вікторія СТОРОЖУК.