ТОРУЙ СВІЙ ШЛЯХ – ТОЙ, ЩО ТВОЇМ НАЗВАВСЯ

9 листопада – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва

Пам’ятаєте, як Свирид Голохвостий, у котрого «в галавє завсєгди такой водеволь…», поцікавився в потенційної нареченої: «А ви тіятри любите?», на що Проня Прокопівна простодушно зізналася: «Знаєте, акробати занятніші мінє, такі красиві мущини…».

Звісно, кожному своє, але, як мені видається, ми всі трохи родом із театру – хто не виступав на ранках у садочку чи не грав у «доньки-матері», «сувору вчительку» чи в «доктора» біля пісочниці, не надягав мамині туфлі на підборах, не фарбувався неньчиною помадою задля виступів у дворовому театрі, де сусіди були першими глядачами, щиро аплодуючи юним акторам. А колядки, а родинні свята… Недаремно Лесь Курбас стверджував: «Початком мистецтва у світі є театр». Дорослими ми обрали різні дороги, і тільки для небагатьох із нас театр став і професією, і сенсом життя.

Не так давно мені на очі потрапила бухгалтерська «сітка» заробітної платні професійних акторів. Що сказати з цього приводу? Обійняти і плакати – так інколи жартують із розпачу.

Тому одне з перших запитань, адресованих керівниці народного театру «Тандем» Центру культури і мистецтв «Розмай» напередодні його ювілею Галині КОРОТЕНКО, – «Чи вдовольняє її ця ситуація?».

– Не тригерить?

– Аніскілечки. Щаслива з цього поєднання – хобі й робота. Все решта – мої проблеми.

«Тандему» – народному театру – в грудні виповнюється п’ятнадцять. Це багато чи мало? Власне, Галині немає коли розмірковувати над цим, бо щодня – купа справ. Зважте, приємних, хоча навчати дітей і молодь – формувати сценічну культуру, а ще й привчати до дисципліни, відповідальності, правильної комунікації та багато чого іншого, – ой, як не просто. А ще керівник вирішує питання матеріального плану – костюми, декорації, оплата поїздок на фестивалі… Останнє ніби й не входить до обов’язків режисера, та не забуваймо, що в аматорському колективі відсутній штат професійного театру (костюмер, хореограф, диригент, звукорежисер, сценограф тощо). На щастя, в «Розмаї» завжди приходять на допомогу – тут пані Галині пощастило, та й у чималенькому колі кам’янецьких митців у неї багато друзів, які підставлять плече. Батьки артистів молодшого складу – також перші помічники, та й найстарші дівчата і юнаки охоче допомагають за потреби.

Здається, Галина і сама не так давно, як більшість школярів, бігала по гуртках, придивляючись, що й до чого (було й плетіння, гра на баяні, струнні…), та хотілося більш активного руху, можливості взаємодіяти з більшою кількістю осіб… Випадково потрапляє на репетицію театру в Жванецькому клубі, далі – в БК у Хотині… Як з’ясувалося, це було стовідсоткове потрапляння в «яблучко»!

– Отож, після закінчення школи подаєте документи до…

– Юридичної академії…

– Оце поворот!

– Так. Не без впливу рідних. А взагалі в мені завжди жило загострене відчуття справедливості, хотілося захищати права громадян…

– Резонно. Для 90-х це було вкрай актуально.

– Але там не було перспективи – всього два бюджетні місця. Одна мама мене б не потягнула, та й ще брат молодший…

– А ті два місця, мабуть, уже були «зарезервовані» заздалегідь?

– Певно, що так. Але в кам’янецькому училищі культури якраз був набір на режисерське відділення випускників середньої школи, одразу на другий курс…

– Це сам Всесвіт подбав про Вас. Доля справді не помиляється, роздаючи людям ролі…

Гадаю, Галині пощастило потрапити туди, де мала бути, адже і без суддівської мантії, наприклад, можна допомагати. От і Гоголь свого часу казав, що «театр – це кафедра, з якої можна багато сказати світу добра».

Саме з подачі пані Галини вже десять років у країні проводиться театральний фестиваль «Комора», де «Тандем» регулярно здобуває перемоги.

– Галино, можете пригадати найщасливішу мить у Вашій наставницькій кар’єрі?

– Найщасливішу? Та кожна вистава – щаслива мить! Справа не в дипломах, а в чудовій можливості для кожного з нас самореалізуватися через служіння людям зі сцени. Нести їм радість, надію, якусь хорошу поживу для роздумів, а ще – високі почуття, що не зникають і поза театром.

Насправді, гарна робота на сцені надовго запам’ятовується глядачу. Багато років тому ми веселою компанією дістали квитки до одного д-у-у-же престижного театру. Після вистави довго йшли мовчки: нікому не хотілося зруйнувати того враження, котре ми отримали в залі. Ні смішків, ні анекдотів, ні жартів, які б виглядали цієї миті кощунством. Ось вона, сила справжнього мистецтва!

– Ваша перша самостійна режисерська робота була вдалою?

– Не хвалюся, але так і було. Я декотрий час викладала історію (це моя друга професія – мрія мами) у вечірній школі, тож на міський огляд самодіяльності вмовила педколектив довіритися мені (колеги сумнівалися у своїх здібностях). І ми таки перемогли.

– Ось Ви про здібності… А до свого театру проводите відбір?

– Ніяких кастингів – тільки бажання!

– Ви – суворий керівник?

– Не приховуватиму – вимогливий. Бо ж мало навчити акторській майстерності. Театр – це школа з багатьма завданнями. В тому числі – формування особистості в широкому значенні цього слова.

– До чого не поблажливі?

– До безвідповідальності. Це чи не найгірша, на мій погляд, людська риса. Тим більше сьогодні, коли лихо постукало до наших домівок.

– Так, знаю. Ви якраз відчули це досить болюче… А Ваша дитина проходила школу «Тандема»?

– Із першого класу. Син не став актором, але, думаю, отримав певний гарт для подальшої успішної роботи айтішника.

У своїй діяльності разом із підопічними Галина Коротенко не забуває про надважливе завдання, пов’язане з донатом, через благодійні концерти, вистави… А якийсь час і очолювала роботу з виготовлення маскувальних сіток. І це логічно: хтось – у ЗСУ, а хтось – для ЗСУ.

Усе це разом узяте в роботі театрала та історика перегукується з висловлюванням відомого німецького письменника, лауреата Нобелівської премії Томаса Манна: «Театр перетворює натовп у народ». Оце і є рушієм і стрижнем роботи будь-якого керівника театру, за великим рахунком.

Не могла не розпитати співбесідницю про репертуар «Тандема». Що переважає – класика чи сучасна драматургія?

– Звісно, класика присутня, – пояснює Галина,– та ставляться і твори з викликами нашого часу, з подачею життя в динаміці, з показом трансформації суспільства, з психологічними колізіями.

Так, 2023 року були підготовлені вистави «40 днів лютого», «Щоденник Анни Франк», але розумілося і те, що постійне нагнітання трагічних мотивів не додасть аудиторії оптимізму, надії – гнучкість потрібна в будь-якій ситуації, тож потребувалося перезавантаження, аби люди повірили в «завтра зі світлом», яке перемагає зловісну темряву.

– Пані Галино, а буває, що відчуваєте досаду, невдоволення від якихось «проколів» у виставі?

– Ніякого смутку. Помилки враховуємо і виправляємо. Тобто, робимо нові кроки вперед!

Якщо на виставі зал не хрумкає попкорн, не шелестить обгортками цукерок – це вже радує. Але, якщо твій вихованець просить рекомендацію для вступу на театральний факультет, або ж при перегляді фільму раптом бачиш знайоме обличчя (знай наших!) – значить, ваш шлях, Галино Вікторівно, таки недаремно «твоїм назвався».

Леся СНІЖКО.