ГОВОРИЛИ ПРО СИНІ ВОДИ, КОРІАТОВИЧІВ І КРИМ

30 жовтня в Галереї мистецтв відбулася ХVІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Археологія & Фортифікація України», присвячена 25-й річниці відкриття Музею старожитностей. Організаторами стали Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник разом з Інститутом археології НАН України і К-ПНУ ім.Івана Огієнка.

Із днем народження вітали не лише Музей старожитностей: захід почався із презентації новонародженої книги старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ Дмитра ВАЩУКА «Культурний шлях Гедиміновичів: матеріальна спадщина Литви XIV-XVI ст. на теренах України». Цей двомовний аналітичний каталог, виданий за сприяння Українського культурного фонду, підсумовує велику пошукову роботу автора музеями країни. Пан Дмитро пів року оформлював свої напрацювання у книгу, а от збирання інформації для видання зайняло набагато більше часу: автор працював із фондами музеїв Острога, Кропивницького, Меджибожа, Луцька, Дубна, Мукачевого і Новоархангельська. Передмову до книги написала Інга СТАНІТЕ-ТОЛОЧКЄНЄ, Надзвичайний і Повноважний посол Литовської Республіки в Україні. Карту для видання створив Дмитро БАБЮК. Найцікавішою частиною роботи для кам’янчан, певно, буде гіпотеза Дмитра Ващука із приводу розміщення тих легендарних Синіх Вод, на котрих 1362 р. литовсько-руське військо князя Ольгерда розгромило татарські війська, змінивши долю Поділля (тоді ще Пониззя). Пошуки місця легендарної битви 200 років займали думки істориків. Ситуацію ускладнювала надзвичайна скупість писемних джерел. Вважалося, що Сині Води – це або річка Синюха біля сучасного села Торговиця на Кіровоградщині, або ж річка Снивода на межі історичних Київщини, Волині й Поділля. Історичні напрацювання Бориса Черкаса, археологічні дослідження ординського міста Торговиці (саме про нього згадував у XVI ст. польський хроніст Мацей СТРИЙКОВСЬКИЙ), проведені Іриною КОЗИР, а також робота Дмитра Ващука з археологічними знахідками підтверджують перший варіант: князі Коріатовичі почали правити Кам’янцем після розгрому татарів біля села Торговиця.

На презентації вдалося поставити автору запитання, котре давно цікавить авторку цих рядків: князь Федір Коріатович свого часу вирушив із Кам’янця правити в Мукачеве, став там героєм місцевих легенд, але вже як Корятович. Таким чином маємо в Україні дві вулиці, присвячені одній і тій самій людині, але в нас це вул.Князів

Коріатовичів, а в Мукачевому – вул.Федора Корятовича. Чи не настав час уніфікувати написання цього литовського прізвища? Пан Дмитро вважає, що цим повинні займатися філологи, а не історики, а варіантів написання прізвища насправді три: дехто ще пише Кор’ятович.

Свій день народження вирішив провести на конференції й знаний подільський археолог, а нині військовослужбовець ЗСУ Петро БОЛТАНЮК. Пан Петро і сам виступав із доповіддю про історію та археологію Верхнього ронделю (ділянки біля сучасного Музею мініатюр у Старому місті), і головував у секціях «Історія та розвиток фортифікацій» й «Історіографія, геральдика, сфрагістика, нумізматика», засідання котрих відбулося в залі магдебурзького права Ратуші. Саме там після виступу однієї з наймолодших учасниць конференції, другокурсниці КНУ ім.Т.Шевченка Олени ГОЛУБОВСЬКОЇ відбулася гаряча дискусія на важку, непросту тему реституцій і фактичного відмивання міжнародними наукометричними базами та журналами на кшталт «Скопуса» незаконних археологічних досліджень, які росіяни проводять в окупованому Криму. Європейці на словах підтримують намагання українців захистити свою історію, але глибоко в тему не лізуть, публікуючи дослідження з окупованих територій у поважних фахових виданнях. Тим самим легалізуючи їх. Заступник директора з наукової роботи НДІ українознавства КНУ ім.Тараса Шевченка, докторка історичних наук Надія ГАВРИЛЮК розповіла про повністю сплюндрований музей у Херсоні, про намагання врятувати колекції музеями Миколаєва і Одеси. Провідний науковий співробітник ОКЗ «ХНМЦОКС» Віктор ДІДИК додав, що відразу за російськими військами в окуповані міста входять спеціалісти-музейники, чиє завдання – вивезти в росію наші історичні та художні скарби, і це планомірна робота. На жаль, навіть голосний кейс з археологом Олександром БУТЯГІНИМ, котрий копав у Криму після окупації, а потім їздив Європою з лекціями про накопане, показує беззубість наукових європейських спільнот, та й законів: після затримання в Польщі «копач» мав би потрапити за грати в Україні, але навесні цього року був обміняний на молдовського офіцера і повернувся в росію. Це важка тема – й час грає не на нашому боці.

Ще одну гостру тему порушила доповідь про мідні вироби племен Трипільської культури басейну Дністра, презентована завідувачем сектора археології, відділу охорони пам’яток ХОНМЦКіМ, ДУ «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» НАН України» Віктором ВЄТРОВИМ. Ідеться про те, про що «Подолянин» писав у своїх матеріалах про обміління Дністра: нині відбувається масове розорання прибережних територій річки великими агрохолдингами, також роздається чимало дозволів на розробку кар’єрів на цих територіях. Попри проблеми з рівнем води, така діяльність масово знищує археологічні пам’ятки Подністер’я, особливо часів Палеоліту.

Наймолодшим доповідачем був 11-класник Довжоцького ліцею Владислав ДЗІВУЛЬСЬКИЙ, який разом з учителем історії міського ліцею № 9 Юрієм КЛІМЧУКОМ представив доповідь «Підлогові плитки кінця ХІХ – початку ХХ століття з фондів НІАЗ «Кам’янець».

Серед курйозів конференції – два виступи, які йшли майже підряд. Роман МИСЬКА, заступник директора з наукової роботи КЗ ЛОР АДІКЗ «Тустань», розповів, яким був замок Тустань у XV-XVI ст. А старша наукова співробітниця Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України Яна ЯКОВИШИНА розповіла про археологічні дослідження на багатошаровому поселенні Тустань 2025 р. Виявилося, це два різні місця: замок, як відомо, був на Львівщині, а поселення – в Івано-Франківській області.

Багато істориків раді були побачити на заході «графа Мархоцького» – хмельницько-дунаєвецького активіста та історика Володимира ЗАХАР’ЄВА, організатора музею Миньковецької держави в Миньківцях. Попри проблеми зі здоров’ям, пан Володимир прибув в улюблене місто на улюблену конференцію, щоб розповісти про козацькі хрести на Миньковеччині. Знаний у місті археолог Ігор СТАРЕНЬКИЙ, котрий нині є військовослужбовцем, підготував доповідь про археологічні розвідки біля села Трипілля на Київщині.

Багато хто з доповідачів виступав онлайн, що і зрозуміло в наші часи. Географія учасників заходу вражає: від Кременця до Харкова, від Дніпра до Чернівців. Хочеться відзначити високий рівень тих, хто виступав: на відміну від інших таких конференцій у Кам’янці, не було жодної доповіді з ілюстраціями, згенерованими штучним інтелектом.

Тепер залишається тільки дочекатися, коли наш музей-заповідник видасть черговий науковий збірник із тезами виступів. Такі томи безкоштовно доступні всім охочим на сайті музею.

Ірина ПУСТИННІКОВА.