ПОЛІТ ЗОЛОТОЇ МУШКИ
От і «долетіла» врешті до Кам’янця «золота мушка», фільм про яку побачив світ іще півтора року тому. 14 січня в конференц-залі готелю «7 Днів» відбулася презентація фільму «Політ золотої мушки» за мотивами збірки оповідань Богдана Волошина «Бурачковицькі хроніки».
Режисер фільму Іван Кравчишин (на фото) особисто презентував кам’янчанам свій фільм, і то не прокатну версію, а майже на годину довший і, відповідно, більш повноцінний режисерський варіант. Дуже прикро лише, що цю колоритну українську трагікомедію проігнорували міські кінотеатри, адже мальовничі карпатські краєвиди та епічні сцени футболу і весілля явно просяться на широкий екран. Лише завдяки кам’янецькій «Просвіті» шанувальники рідного кіно все ж таки змогли помилуватися «Польотом золотої мушки» – і від душі насміятися й зарядитися позитивними емоціями.
Цей фільм доволі чудернацький, він не має ані чіткого сюжету, ані головних персонажів, і складається з трьох переплетених між собою історій. Це фільм про Галичину і галичан – не вишиванково-шароварних, а звичайних, щирих, доволі меркантильних і водночас – сентиментальних.
– Ми хотіли передати не сюжет, а емоції, щоб глядач міг собі дозволити нічого не розуміти і просто насолоджуватися гарним краєвидом, просто посміятись – але не над героями цього фільму, а разом із ними, – коментує Іван Кравчишин. – Наш фільм – наче весілля, де навколо тебе повно людей, багато метушні й кумедних ситуацій, і наче нема конкретного сюжету, але загалом складається певна об’ємна картинка.
Для зйомок у цьому фільмі навмисне залучили акторів із
театрів Львова, Тернополя та Івано-Франківська, а масовку набрали із місцевих селян – завдяки цьому не лише отримали типові галицькі обличчя в кадрі, а й природну галицьку говірку. Режисер прагнув відійти від типової для нового українського кіно «дерев’яної» дикторської мови, якою грішать провідні актори. Натомість зіткнувся з іншою проблемою: глядачі зі Східної й навіть Центральної України не розуміють доброї половини тексту! Вочевидь, галицький фільм потребує не лише англійських, а й українських субтитрів.
«Політ золотої мушки», як і попередній фільм Івана Кравчишина «Прорвемось!» (до речі, знімався в Кам’янці), отримав дуже неоднозначні відгуки критиків – від захвату до цілковитого несприйняття.
Із «плюсів» відзначають високий рівень операторської роботи й гарну «картинку», чудову автентичну музику, безумовно колоритних, «живих» персонажів, мудрі філософські репліки, що просяться в цитати, та й саму ідею фільму. «Золоту мушку» нерідко порівнюють із фільмами Еміра Кустуріци, тільки без циган.
Із «мінусів» – власне, відсутність сюжету й незрозумілу галицьку говірку, «недоробленість» фільму або ж навпаки – «перебір» із тими чи іншими епізодами. Хтось називає «Золоту мушку» абсурдом, хтось – шедевром. Щоб скласти власну думку, потрібно лише побачити цей фільм у гарній якості, і бажано саме повну версію. Де? Це запитання без відповіді, оскільки в кінотеатрах українське кіно не у фаворі, та й телебачення не поспішає з трансляцією вітчизняного продукту. Режисер пообіцяв найближчим часом викласти фільм для загального доступу в Інтернет.
А тим часом він розпочав роботу над наступним проектом – дитячим фільмом «Дрібнолюдки». Експедиції по різних регіонах України в пошуках персонажів уже дали перший результат – випущено фотокалендар «Щедрик», в якому кожному місяцю відповідає дитина певного віку від року до 12, і кожна в одязі й декораціях, що відповідають головному святу чи головній темі певного місяця (придбати календар можна у магазині «Улюбленець»).
Українська кіноіндустрія поступово виходить із тіні «старшого брата» й набирає обертів. Нові вітчизняні фільми – гірші й кращі – виходять у світ, отримують заслужену критику і нагороди кінофестивалів. Нам же, за словами Івана Кравчишина, варто навчитися «їсти» українське кіно. Не треба порівнювати його з американським, європейським чи російським. Воно самобутнє, і воно – про нас із вами.