«ЗА МЕЖІ ВЛАСНОЇ МЕЖІ»

Роман Кіфлюк відомий читачам як шахіст (неодноразовий чемпіон Кам’янця-Подільського) і політик (кандидат на посаду міського голови на виборах 2006 року). Але він ще й поет: 2005 року дебютував збіркою «Ангел кохання на барикадах совісті»; 2008-го вийшла наступна – «Я обіймаю кольори».

Роман народився 31 серпня 1976 року у німецькому місті Потсдамі. Закінчивши 1998 року філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного університету, працював завідувачем відділу молодіжної політики в Кам’янець-Подільському міськвиконкомі. Далі було навчання у Львівській філії Академії державного управління при Президенті України, нові посади… Сьогодні Роман Кіфлюк працює у Києві в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Але поезія назавжди залишається з ним. Тому є підтвердженням свіжі Романові рядки.

                            * * *

Навколо кола є ще одне нам невідоме коло,

Хоч кола всі до болю схожі.

Якщо не роздивлятися довкола,

Ніколи не гайнеш за межі власної межі.

Навколо світу не усім судилося,

Та все ж, навколо себе – ще складніший шлях.

Щоби бажання врешті-решт здійснилося,

Навчись читати між рядків та на полях.

Навколо мрії стільки дріб’язкового,

Яке також так прагне стати мрією.

Коли не зупиняєшся й постійно прагнеш нового,

Якийсь із результатів стане все ж подією.

Усі, хто нагорі, хоч трішки, але ближче до небес,

Та не для всіх це має значення.

Поки не в одну сторону експрес,

У кожного є шанс на здійснення свого призначення.

                            * * *

Усе могло б відбутися, у іншому житті.

До болю все знайоме в отому он вікні.

Здавалося, заховане все десь в передчутті,

Насправді, все здійснилося, у іншому житті.

Усе, що відбулося, у іншому житті,

Залишилося назавжди, а спогади не ті.

Не потребує поділу на прокляті й святі

Все, що зосталося, у іншому житті.

Усе іще відбудеться, у іншому житті,

Так, просто станеться, захочемо чи ні.

Уже немає значення – на роздоріжжі чи в куті,

Усе, що заплануємо, у іншому житті.

І не шукай загублене в своєму відчутті,

Можливо, ти уже у іншому житті.

                            МІСТО

Місто світлофорами віддаляє втечу,

Корками-ремонтами тримає за плечі.

Вже завтра сумуватиму, а сьогодні – геть.

Все навколо шкереберть.

Місто з егоїзму не відпускає нікого,

За знаками, табличками ховалась дорога.

Вже скоро шукатиму вуличний шум.

На стіні записка. Постскриптум.

Місто тримає, а завтра забуде.

Будинки, шляхи, вокзали, люди.

Куди б не повернув, всюди у епіцентрі.

Ніби усім байдуже, а ніби – на постаменті.

За містом зникає сила тяжіння,

Дорога – це дружба каміння.

Без міста стрімко прогресує туга.

Насправді, просто бракує друга.