НА ПОШАНУ АКАДЕМІКА СМОЛІЯ

70 років тому, 1 січня 1950 року, в селі Авратин Волочиського району народився Валерій Смолій. 1970 року він закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту (нині – національний університет імені Івана Огієнка). Сьогодні Валерій Андрійо­-вич – директор Інституту історії Украї­ни Національної академії наук (НАН) України (від грудня 1993 року), доктор історичних наук (1985), дійсний член НАН України (1995), заслужений діяч науки і техніки України (1998).

На честь ювілею вченого у Києві ви­пущено двотомник. Перший том має на­зву «Academia. Terra Historiae. Студії на пошану Валерія Смолія. Книга 1. Простори історії». У ньому публікуються статті, присвячені розмаїтим фаховим проблемам, сферам і площинам студіювання історії України. Статті згруповано за проблемно-тематичними рубриками: «Цивілізація. Ідентичність. Регіоналістика»; «Світ соціального: структури, ієрархії, спільноти»; «Personalia»; «Екстремальний хронотоп ХХ століття».
Є серед статей першого тому й матеріал Дмитра Ващука та Ігоря Старенького «До історії повсякдення міщан Кам’янця-Подільського другої половини XIII – початку XV століття (за матеріалами археологічних знахідок на вулиці Татарській, 17/1)». Автори висловлюють щиру вдячність студенту історичного факультету національного університету імені Івана Огієнка Євгенію Левінзону за допомогу в замальовуванні керамічних артефактів. Вони пишуть:
«Процес формування території українських міст з другої половини XІІІ століття відбувався під впливом західноєвропейських традицій, які передбачали двоцентричне планування та управління. Головною спорудою вважався замок – резиденція володаря регіону чи великокнязівського намісника. Він відігравав основну оборонну функцію. Центральною час­тиною міста був майдан – так звана Головна чи Ринкова площа, навколо якої розташовувались основні культові споруди та приватні будинки. Головною будівлею вважалась Ратуша, яка була ознакою того, що міщани (чи окремі громади) мали привілей на магдебурзьке право. Така структура Кам’янця-Подільського, як показав Микола Петров, надзвичайно схожа із польськими містами Нова Весь, Піла, Будзун, чеськими – Раковник, Кнеджуб, Нові Кстржани та німецьким Мюльдорф. За наявності різних етнічних громад (як правило, у головних містах регіону), місто поділялось на окремі житлові квартали. У кожному з них, крім приватних будинків, могли бути як храмові будівлі, так і адміністративні споруди (на кшталт Ратуші, якщо громада користувалась правами на самоврядування)».