ПРОСТОРИ ІСТОРИКА
70 років тому, 1 січня 1950 року, в селі Авратин Волочиського району народився Валерій Смолій. 1970 року він закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту (нині національний університет імені Івана Огієнка). Сьогодні Валерій Андрійович – директор Інституту історії України Національної академії наук (НАН) України (від грудня 1993 року), доктор історичних наук (1985), дійсний член НАН України (1995), заслужений діяч науки і техніки України (1998).
На честь ювілею вченого в Києві випущено двотомник. Якщо перший том присвячено просторам історії (його ми розглянули тиждень тому), то другий – просторам історика. У другій книзі ювілейного видання публікуються статті, зв’язані з проблемами історіографії, джерелознавства, історичної пам’яті й дослідницького інструментарію. Матеріали згруповано за проблемно-тематичними рубриками – «Інструментарій та лабораторія історика», «Історіографічні дискурси», «Memory» («Пам’ять»), «Рецепції та образи», «Ad fontes» («До джерел»), «Рефлексії».
У статті дослідниці історії України раннього нового часу Валентини Матях сказано, що відділ історії України середніх віків і раннього нового часу став базовим для становлення неодержавницької наукової школи, що хронологічно збіглося з періодом виборення Україною державної незалежності. Представницький склад школи сформований із вчених, фахове зростання яких відбувалося під керівництвом і консультуванням Валерія Смолія. Школа має потужну
філію в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, співкерівником якої є доктор історичних наук, професор Валерій Степанков.
Доктор історичних наук Ольга Ковалевська розглядає «Мазепинські річниці» як віхи формування уявної іконографії Івана Мазепи ХХ – початку ХХІ століть. Вона зазначає, що відзначення цих річниць було і залишається чудовим стимулом для розвитку не лише науки, а й для національного мистецтва, представники якого продовжують доповнювати наявну уявно-історичну іконографію Івана Мазепи. Ювілеї та річниці спонукають науковців та мистців досліджувати добу, продовжувати вивчати біографію цієї історичної постаті, а також шукати нові мистецькі засоби її репрезентації. Характерною рисою останніх років стають консультації представників мистецького середовища з істориками та мистецтвознавцями, що призводить до поширення в суспільстві адекватних візуальних образів українського гетьмана, створених на підставі автентичних іконографічних портретів та фахової наукової літератури.