АМАТОРИ З ДУШЕЮ ПРОФЕСІОНАЛІВ

Сперечатися з тими, хто каже, що свій статус театрального міста Кам’янець втратив, нині важко. Натомість зовсім просто побитися об заклад зі скептиками, впевненими в тому, що притулків Мельпомени в нашому місті не існує зовсім. Адже те, що театр у нас жив, живе і буде жити, власним прикладом не втомлюються доводити ті, з ким «ПОДОЛЯНИН» вирішив зустрітися напередодні Міжнародного дня театру.

«ТАНДЕМ» ПОЧИНАЄТЬСЯ ІЗ ШУРУПА

«Шуруп взяли?». Як не дивно, але саме з такого запитання розпочинається кожен спектакль народного аматорського театру «Тандем». Три роки тому саме ця деталь випала зі старої шафи, яку для своїх костюмів лагодили актори щойно створеного колективу. Відтоді свій «щасливий шуруп» керівник театру Галина Коротенко тримає в кишені на кожному з виступів.

Режисер, акторка і постановник в одній особі зустрічає нас у невеличкому затишному кабінеті Центру дитячої творчості. Тут Галина Вікторівна керує гуртком юних акторів і паралельно знаходить прихисток десяткам костюмів і декорацій вистав свого народного аматорського театру «Тандем».

Створити його Галина Вікторівна вирішила наприкінці 2011 р. Перші оплески «Тандем» зірвав у залі районного Центру культури і народних мистецтв «Розмай», де й отримав місце своєї постійної прописки.

– Коли ми тільки починали, наша перша вистава зібрала в «Розмаї» від сили сотню глядачів, – пригадує Галина Коротенко, – але ми не здавались і продовжували працювати. Результати не забарились – мюзикл «Бременські музиканти», який ми ставили навесні минулого року, тричі пройшов з аншлагом. Для мене було шоком, коли на останню з вистав було нікуди посадити глядачів.

Відвертий подив можна було прочитати і в очах глядачів, які не шкодували ні овацій, ні захоплених відгуків, адже були відверто вражені рівнем постановки.

Нині акторський «кістяк» народного театру складає десяток аматорів віком від 22 до 30 років. Акторство для них – лише спільне хобі, втім саме йому вони ладні віддати не лише увесь вільний від роботи час, але й частинку життя.

Черпати фінансову підтримку аматорам доводиться виключно із власних кишень. З костюмами допомагають «секонд хенди» і бабусині скрині. А от із реквізитом сутужно, тож, користуючись нагодою, очільниця театру просить допомогти з ним усіх небайдужих кам’янчан.

– Реквізит і костюми збираємо, де тільки можемо. Чимало цікавих суконь, пледів, скатертин знаходимо у своїх дідусів і бабусь, – ділиться секретами режисер-постановник. – Але для нової вистави нам потрібні радянські стіл і декілька стільчиків. Якби їх хтось подарував, було б дуже приємно.

Репертуар у «Тандему» поки що не великий, а більшість п’єс належать перу сучасних драматургів. Торік їхню постановку «Граємо дружну сім’ю, або Гарнір по-французьки» побачив і столичний глядач Міжнародного фестивалю народних театрів і аматорського мистецтва «JoyFest». Наразі це єдиний конкурс, куди зміг вибратись

театр. Їздити кудись частіше акторам не дозволяє бюджет.

– Моя найбільша мрія – мати власне театральне приміщення, свою сцену і зал, – наголошує режисер. – Кам’янцю дуже бракує театру, бодай муніципального. Так само не вистачає нам і театральної культури загалом, але глядач є, і я впевнена, що в людей, які хочуть працювати, він завжди буде.

СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ТЕАТР ІЗ СУЧАСНИМ ОБЛИЧЧЯМ

Найстаріший з місцевих аматорських театрів «ЛІНК», що сформувався ще 2008 р., свої вистави розпочинає з… походу по продукти. Їжу актори використовують у мізансценах своїх постановок, втім бутафорію не люблять, тож набіги на продуктові ятки вже давно записали до списку власних театральних традицій. Успіх вистави ж вони звично міряють відповідно до амплітуди мандражу учасників театральної трупи, а за амулет їм віднедавна слугує картина «Кошка на радиаторе», написана режисером і незмінним обличчям «ЛІНКу» Валерієм Свередою.

З ним ми зустрілися на репетиції нової п’єси «Шахрайки». Нині свої репліки трупа шліфує в невеличкій напівпідвальній підсобці Будинку культури. Власний кабінет, як, зрештою, і улюблену сцену, народна аматорська театр-студія втратила внаслідок пожежі, яка ще з жовтня минулого року паралізувала роботу МБК.

 На великій сцені «ЛІНК» дебютував виставою Марії Ладо «Дуже проста історія». Тоді декілька студентів ПДАТУ, з яких сформувався перший акторський склад колективу, і познайомили із собою кам’янецького глядача. 2012-го аматорський театр здобув звання народного й посів перше місце в обласному конкурсі аматорських театральних колективів «Подільська сцена».  

До складу театральної трупи наразі входять 12 акторів. Студентів у ній залишилося лише декілька, більшість – працююча молодь, яка так і не навчилася жити без сцени.

– Наш репертуар доволі різноманітний – від фантастики до соціальної драми й комедії, – розповідає керівник студії Валерій Свереда. – Тож і акторський склад змінюється відповідно до вимог нової вистави. Театральній майстерності ми тільки вчимося, тож грати класику поки не беремося, натомість охоче експериментуємо із фарсами вуличних середньовічних театрів, фаєр-шоу, а віднедавна презентуємо ледшоу, де працюємо з неоновим освітленням.

Хоч з моменту заснування «ЛІНК» офіційно приписаний до міського Будинку культури, жодних фінансових вливань з його бюджету театр не має. Бонуси від місця своєї прописки вони отримують виключно у вигляді допомоги його персоналу – шити костюми та майструвати нові декорації допомагають тамтешні працівники.

– Кам’янцю потрібен професійний театр, але мені здається, що значно потрібнішими для нього є театри аматорські. Адже саме актори, яких ніхто не вчив, набагато відвертіші, ніж ті, для кого театр – просто робота, – переконаний керівник «ЛІНКу». – Вони, можливо, бездоганно відіграють свої ролі, але саме об цю бездоганність часто й ламається загальне враження від вистави. Тож, гадаю, чим більше аматорів створюватимуть свої театри, тим краще.

ВЕЛИКИЙ СВІТ «МАЛЕНЬКОГО МИРА»

Саме такий театр щирих і відданих Мельпомені митців нещодавно створили вихідці з театру «ЛІНК» Ірина Кроль і Роман Яковлєв. Зробити щось своє та незалежне вони вирішили наприкінці 2011 р., тоді ж народився їхній «Маленький мир». Тепер на невеличкій сцені вони проживають величезний світ людських стосунків.

Перший спектакль актори-аматори вирішили ставити за п’єсою російської драматургині Катерини Файн «Одиллія більше не лебідь». Вистава з елементами абсурду стала й першою благодійною справою молодого театру – свій виступ юні актори присвятили Дню інваліда і, заручившись підтримкою сурдоперекладача, змогли показати її не лише звичним любителям театрального мистецтва, але й глядачам із вадами слуху.

– Зібрані кошти були перераховані до фонду «Віра і світло» – міжнародного руху спільнот – для людей з обмеженими можливостями, – розповідає режисер театру Ірина Кроль. – П’єса дуже складна, і дехто її навіть не зрозумів, але ті, хто досидів до кінця, залишили чимало позитивних слів у нашій книзі відгуків. Причому, приємно, що прочитати тут можна було коментарі як 11-річного хлопчика, так і 84-річного дідуся.

Не менш різноманітним ніж глядацький нині виглядає і вік акторів «Маленького мира». У списку, що складається з 17 людей, можна зустріти аматорів віком від 14 до 35 років. Місця постійної прописки та дислокації молодий театр поки що не має. Свої костюми та декорації вони частково зберігають у МБК, а от шліфувати нові вистави акторам доводиться де завгодно – вдома у когось із учасників колективу, або й просто на вулицях міста чи алеях міського парку.

Вже 4 квітня в залі РЦНКМ «Розмай» театр презентує свою нову благодійну виставу «Немимора» Катерини Файн, прийти на яку о 18.00 запрошують усіх охочих. Ставити на сцені класику митці поки не беруться й експериментують із творами сучасних драматургів, або ж презентують глядачеві п’єси авторства художнього керівника і постановника «Маленького мира» Романа Яковлєва.

– Костюми і декорації для вистав – ще одна наша спільна справа, – каже Ірина Кроль. – Коли готуємося до спектаклю, разом обговорюємо, якими наші актори бачать свої образ, зачіску, грим. Та сама історія з декораціями, які майструємо з усього, що потрапляє на очі. А нещодавно в невеличкого театру з’явився власний гімн, який для них написали «друзі по сцені» із Дніпропетровська.

Потрапити до складу «Маленького мира» не складно, адже єдиний критерій, за яким сюди беруть акторів, – бажання працювати, бо якщо його немає, не допоможе навіть геніальність.

– Своєю працею на сцені ми прагнемо дарувати людям позитив, добро, гарний настрій і, як би грубо це не звучало, нести культуру в маси, – підсумовує Ірина. – Нам дуже хочеться, аби люди знали, що театр у Кам’янці є. Як, зрештою, і люди, які вкладають у нього душу і віддають частинку свого життя.