МАЛОВОДДЯ ТА МАСОНИ

Нам важко таке осягнути, але це правда: в України мало водних ресурсів. Так, у нас є річки, моря, джерела й озера, але цього недостатньо. Авторитетний Інститут водних ресурсів (World Resources Institute) дає нашій країні страшне друге місце в антирейтингу держав, яким у майбутньому загрожує постійна посуха. На першому – сусідка Молдова. На третьому – Бангладеш.

За аналітикою The World Bank Group, за показниками забезпечення водою Україна перебуває на 17 місці з 20 серед європейських країн. Теж нічим пишатися. Спогади про станцію човнів напроти Гончарської вежі вже так і залишаться спогадами: замулений Смотрич тепер курці по коліно. У багатьох сільських криницях із рідини хіба сльози власників. Вода зникає: за останні 30 років наша країна вже втратила майже 10 тисяч малих річок і струмків. У Карпатах ситуація ще так-сяк, на іншій території держави все трагічніше.

ЗА ПІВ КРОКУ ДО КАТАСТРОФИ

В апокаліптичні прогнози науковців (збільшення числа епідемій, імпорт питної води, зменшення стоку рівнинних річок майже вдвічі, аварії на електростанціях) починаєш вірити, дивлячись на вересневий Дністер. Головна річка Ка­м’янеччини дуже обміліла за літо. Жванець страждає від нестачі води. Знову з’явилися з глибин рештки залізничного мосту, який колись з’єднував Поділля та Північну Бессарабію. Знову можна роз­ди­витися на острівці поблизу села Бабшин ДОТ 1930-х рр. із «лінії Сталіна». Знову цвіте і неприємно тхне вода на пляжах Великої Слобідки. Науковці кажуть про гідрологічну посуху, вона ж – маловоддя.
Провідний фахівець з екологічної освіти Національного природного парку «Хотинський» Юрій СТОРОЖЕНКО розповідає, що таке обміління на Дністрі є чи не найбільшим за всі роки існування тут водосховища. За вісім місяців 2022 року на Поділлі та Буковині опадів випало вдвічі менше за норму.
31 серпня делегація НПП робила за­міри на Дністровській ГЕС. Рівень води був на позначці 115 м 43 см. У травні було 119 м. За словами директора ГЕС В’яче­слава Клима, в катастрофічну посуху-2015 вода опустилася до 112 метрів. Але нині Дністер продовжує мілішати. Вода падає приблизно на метр у тиждень. Тож на початку вересня її рівень, за прогно­зами, був уже 114 м. Ще декілька тижнів без дощів – і поб’ємо сумний рекорд семирічної давності.
Найбільш катастрофічні наслідки цьогорічної посухи чекають на Хотин: уже найближчим часом місто в Чернівецькій області може залишитися без централізованого водопостачання.

– Водозабір для Хотина здійснюється біля села Пригородок. Якщо рівень води опус­титься ще на два метри, труба водозабору опиниться над поверхнею води. Питну воду люди переважно беруть із криниць (із ними теж є проблеми), для технічних потреб використовують водогін, – каже пан Юрій.

У ПРІОРИТЕТІ – НИЖНЯ ТЕЧІЯ

Як і 2015 р., на рівень води в Дністрі впливають не лише погодні умови, а й політика. Є міжнародні договори з Молдовою щодо водопостачання. Є ко­мерційна риболовля та рибні господарства в нижній частині Дністра на Одещині, теж залежні від рівня води. Розведення риби там підтримують на рівні держави.
У нашому регіоні комерційного вилову риби немає (рибалки, які у вихідні сидять із вудками по берегах, такими не вважаються). Та й рибних господарств обмаль, хоча в квітні цього року і випустили в річку 2000 мальків червонокнижної стерляді у фермерському господарстві «Ішхан». Тож на Дністровській ГЕС більше зацікавлені підтримувати достатній рівень води в нижній течії Дністра. За нормами, на ГЕС щосекунди спускають по 100-130 кубометрів води. А надходить у водосховище близько 50, часом – навіть 28 кубометрів на секунду. Таким чином станція ніби витягує воду з середньої течії ріки. Це найнижчий рівень надходження води за весь період існування водосховища.
Економічний наслідок посу­-хи теж помітний. Лише в липні Дністровська ГЕС виробила на 43% менше електроенергії за норму. І які ж перспективи?
І спеціалісти НПП, і дирекція Дністровської ГЕС налаштова­ні не надто оптимістично. Вони вивчають прогнози погоди на осінь-2022 і побоюються, що вода впаде більше, ніж це бу­ло 2015-го чи під час посухи 1946 року. Що робитимуть у разі катастрофи, на ГЕС поки ще не знають. Інструкцій немає. На­ради будуть проводити за ситуа­цією.

ТАЄМНИЧИЙ ЦВИНТАР

Низька вода оголила і декілька дністровських секретів. Перед створенням гідроелектростанції села по Дністру виселяли, хати та адмінбудівлі розбирали, сади вирубували, кладовища переносили. Рівень Дніст­ра піднімався протягом 1981-1983 років, поволі ховаючи поламані долі подоляків і мешканців Північної Бессарабії. Літо-2022 показало, що зачищення території відбувалося не зав­-жди так, як планувалося у високих кабінетах.
На місці затопленого села Мо­лодове з’явився старий цвинтар. На мілині, де колись стояла церква та був центр села, просту­пили декілька кам’яних надгроб­ків і хрестів. На багатьох ще мож­на розібрати написи й дати. Най­старіші, як розповідає Юрій Сто­роженко, походять із 1820-х рр. Поруч подекуди видно залишки кісток. Загалом довжина прибережної смуги, де знайшли надгробки, досить велика – до 300 м, а кількість знайдених плит і хрес­тів – близько десятка.
Тепер сюди, на околиці села Братанівка, як на прощу, приїжджають тележурналісти: любителі конспірологічних теорій уже рознесли інтернетом історію про те, що на одному з надгробків є начебто масонський символ – досить грубо витесані хрест і два трикутники із вписаними в них очима. Так, символом «Всевидяче око» (він же – «Промениста дельта») й справді активно користувалися у XVIII ст. масонські організації. Але знак цей значно давніший – так християни позначали святу Трійцю. Око в трикутнику є не лише на аме­риканських доларах, а й над входом до багатьох старих українських храмів.
Як надгробки опинилися на березі? Ймовірно, старий цвинтар (а він був старим уже і в часи створення водосховища) був просто закинутим, може, зарослим хащами. Тому його і не перенесли. Що буде з хрестами далі – покаже час. Спеціалісти НПП «Хотинський» відправили листа про них до істориків ЧНУ ім.Ю.Федьковича. Реакції від науковців поки немає. Все-таки це залишки простого селянського кладовища ХІХ ст., не такої вже й археологічної диво­вижі.

НАМУЛ З БУКЕТОМ ІЗ ТОКСИНІВ

Із дитинства пам’ятаю захід у Дністер як провалення ледь не по коліно в намул. Невже на місці віднайденого цвинтаря в Молодовому вода відступила разом із намулом? Юрій Стороженко пояснює, що намул є не на всій території водосховища. Ще до його створення так само землю з полів змивало під час дощів і паводків у Дністер, далі цей намул відправлявся вниз за течією й осідав у дельті річки поблизу Чорного моря. Лише там течія сповільнювалася настільки, що всі частинки грунту йшли на дно. Та з 1980-х рр., із часів за­пуску ГЕС, найповільнішою ділянкою Дністра стала територія в районі сіл Жванець, Брага та Бабшин. Саме тут і осідає велетенська кількість намулу. Старожили ще пам’ятають, що колись річка в цих краях була глибиною 9-11 метрів. Нині ж шар намулу тут складає близько 10 м. Неподалік від Хотинської фор­теці Дністер тому має не більше як 2 метри глибини. Багато хто ще пам’ятає прогулянкові ка­тери, які катали туристів у літ­-ній період від Жванця до зам­ку на початку ХХІ століття. Сьогодні такі прогулянки немож­ливі. Та що там катери: до Хотинської твердині вже немож­ливо підплисти навіть на звичайному дерев’яному човні.
Бо весла грузнуть у намулі. Зупиниш човен – та до берега і старих мурів доведеться ще мет­-рів з 15 пройтися по коліно в багнюці. Розвага не для кожного туриста. Тому й заростає з боку ріки хотинський берег очеретом і рогозом, а туристична галузь втрачає красивий водний маршрут.
Але наш дністровський на­мул не просто бридкий. Він ще й украй небезпечний, як розповідає Юрій Стороженко. У ньому збираються всі шкідливі речовини: осідають важкі метали та радіаційні частинки, мікропластик, сміття. Якщо добре пошукати, то дотепер у ньому знайдуться «сувеніри» з екологічної катастрофи 1983 р., коли через аварію на калійному заводі у Стебнику (Львівщина) в Дністрі масово гинула риба.
Стебницький завод закрили ще 1986-го, та багато інших підприємств продовжують використовувати річкову воду, а потім скидати відпрацьовану рідину назад. Через неякісну фільтрацію та перегрівання води на заводах у річках зменшується біорізноманіття.
Вибух в українській агропромисловості в останні роки має і темний зворотний бік: на поля над річкою вносять забагато доб­рив, стоки ферм часто не мають належної фільтрації.
Спеціалісти Нижньодністровського національного природного парку брали проби намулу в шістьох місцях на протяжності всієї течії Дністра. Найбільш забруднений – саме в районі Жванця – Хотина. Знайшли весь букет: важкі метали, нітрати, фосфати, антибіотики та інші неприємні речі.
Це має своє пояснення: саме від впадіння Збруча в Дністер і нижче починається територія Дністровського водосховища. Вище за курсом течія більш прудка, вода тече швидше, швидше і очищується. А вже на території нашого району течія слабне, а шкідливі домішки у воді починають осідати в намул. Ситуація покращується в районі Гринчука, де річка знову бере такий-сякий розбіг. Звідти і далі за течією на березі вже трап­ляються пісок і чиста вода, ні­би й не було жахливого намулу. Тому купатися біля Ісаківців, Жванця чи Браги спеціалісти категорично не радять.
У НПП «Хотинський» мріють облаштувати лабораторію для дослідження проб води та мулу з Дністра. Взимку планують провести конференцію з найбільш нагальних проблем річки за участі представників басейнового управління, навчальних закладів і п’яти «подністровських» національних природних парків України. Хоча зрозуміло, що зміни клімату лише конференціями не виправити. Раніше кожна осінь була сезоном туманів і затяжних дощів. В останні роки до літнього бездощового періоду додався ще й осінній, та й сніг у наших краях нечастий гість аж до січня. Юрій Стороженко каже, що ці кліматичні процеси спричиняють незво­ротні зміни, і нам, людям, які живуть поблизу Дністра, доведеться звикати жити в цій новій реальності.

Ірина ПУСТИННІКОВА.