КАТАСТРОФА, ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ: ПОДІЛЛЯ СТРІМКО ВТРАЧАЄ ВОДУ
Коли років 20 тому я прочитала прогнози екологів, що Молдова та Україна відносяться до територій, які найшвидше втрачатимуть воду в ХХІ столітті, внутрішньо набурмосилася: що за маячня? Поділля – край десятків річок, озер, ставків. Куди це все раптом дінеться, і чому?
Роки минали, про прогноз я ніколи не забувала. Понад 10 років тому почастішали згадки про те, що сільські криниці стоять сухі, і внутрішня занепокоєність почала зростати. Я люблю свою землю і своє місто, хочу жити лише тут і більше ніде, й хочу, щоб мій син також жив тут, у найкращому куточку планети. Якщо вода зникне, куточок стане не таким уже й найкращим.
Коли цьогоріч після сніжної зими річки почали міліти, мій внутрішній панікер нарешті налякався на повну котушку. Що робиться з нашими водними ресурсами, як буде розвиватися ситуація далі, й чи можемо ми хоч чимось зарадити?
ДНІСТЕР Б’Є АНТИРЕКОРДИ
Улітку 2026-го Дністер, від якого залежить водопостачання мільйонів людей в Україні та Молдові, опустився до найнижчого рівня за весь час спостережень. Його подільські притоки – Збруч, Жванчик, Смотрич – переживають те саме маловоддя, тільки без пресрелізів і гучних заголовків у постах та газетах. І це не суто українська історія: тими самими днями рекордно обміліли Дунай і Рейн. Угорщина готується вперше за десятиліття зупинити свою єдину атомну станцію, а швейцарські водосховища спорожніли, як ніколи, протягом останніх двох декад.
Мережею ширяться звернення до одеситів із проханням економити воду. У Чорноморську на Одещині централізоване водопостачання вже тимчасово відключали. Одесити матюкаються і вважають такі прохання вкидами: де ж це чувано, щоб Дністер обмілів? Одесити не були б такими скептичними, якби побачили річку в межах нашого району. У серпні 2019-го я літала над Дністром в околицях села Бабшин: тоді посуха на річці оголила острівець зі зруйнованим ДОТом лінії Молотова-Рібентропа. Це здавалося неабиякою екзотикою: острів посеред широкої річки, ще й зі спорудою на ньому.
Станом на липень-2026, цей острівець давно став частиною суходолу (якою, у принципі, й був до створення водосховища), тож до доту, який встиг обрости самосівом, спокійно можна дійти берегом.
За даними Укргідроенерго, за 28 днів липня 2026 року приплив води до Дністровського водосховища становив лише 64 кубічні метри за секунду – це близько 19% місячної норми. Гідрологи оцінюють імовірність такого маловоддя лише в один випадок зі ста. Це найменше липневе значення припливу за весь час експлуатації водосховища (з 1985 року). Український гідрометеорологічний центр незалежно підтверджує критичну гідрологічну ситуацію в басейні Дністра.
Погіршення тривало впродовж усього місяця: за оцінкою Міністерства економіки, водність більшості річок української частини басейну в липні становила лише 10-40% від норми, а 8 липня зафіксували найменший добовий приплив до водосховища за всю історію спостережень. Суттєвих опадів прогноз на серпень не обіцяє.
Попри це Новодністровська ГЕС впродовж липня утримувала компенсаційні скиди в нижній б’єф на рівні приблизно 100-110 куб. м за секунду – насамперед заради санітарного попуску і водопостачання Молдови, для якої Дністер нижче за течією є основним джерелом прісної води. Як пояснював заступник генерального директора Укргідроенерго з комерційної діяльності Богдан Сухецький, через посуху і маловоддя компанії довелося переглянути торгову стратегію на ринку електроенергії. Пріоритетом стало саме збереження санітарного попуску, а не вироблення електрики. Виробіток на Дністровській ГЕС у липні знизився на 43% порівняно з торішнім показником.
Наприкінці липня ситуація змусила Україну і Молдову домовитися про новий тимчасовий режим: скиди на два тижні знизили до 85 куб. м/с, а Держводагентство вже обмежило спеціальне водокористування для 92 водокористувачів у басейні. Якщо приплив впаде нижче як 50 куб. м/с, сторони проведуть позачергову нараду. Молдовську делегацію запросили оглянути українські водозабори поблизу Хотина, щоб на місці оцінити наслідки затяжного маловоддя.
За повідомленнями з молдовського боку, рівень Новодністровського водосховища в останні дні липня падав приблизно на 12 см на добу. Це свідчить про те, що з водойми випускали більше води, ніж у неї надходило. Знімки із дронів, які останніми днями розходяться мережею, показують те саме: звужене русло, піщані острови і ділянки дна, яких роками ніхто не бачив.
КУДИ ПОДІЛАСЯ КАРМАЛІТАНТКА?
Офіційна статистика і великі медіа зазвичай стежать за головною річкою, тоді як її подільські притоки – Збруч, Жванчик, Смотрич, Ушиця, Тернава, Калюс, Студениця – місяцями міліють майже непомітно для стороннього ока. За наявними оцінками, наповненість річок водою в Кам’янець-Подільському районі становить лише близько 20% від нормативної. Річечка Кармалітантка, яка живила Жванчик і впадала в нього під скелею з рештками Жванецької фортеці, висохла повністю. Збруч, здається, можна перестрибнути. Від Жванчика залишився невиразний потічок.
Це узгоджується з тим, що відбувається і в інших районах нашої області. Цього літа під Славутою повністю зникло Святе озеро, гідрологічна пам’ятка природи державного значення. Вода там була багата на гліцерин, озеро було улюбленим місцем відпочинку багатьох поколінь волиняків. У навколишніх селах так само, як і в нас уже давно, пересихають ставки й малі річки, а на території парку висихають болота, які живили озеро поверхневими стоками.
Схожу, добре задокументовану картину дає приклад іншої малої річки України – Куликівки: за спостереженнями місцевих жителів, окремі її ділянки останніми роками пересихають щоліта, тоді як узимку і навесні річка знову повноводна. Це узгоджується з народною прикметою про «Петрівські криниці» – джерела, які в окремі роки майже припиняють витікати до свята Петра і Павла, а згодом відновлюють дебіт. Із наукового погляду це пояснюється сезонними коливаннями рівня підземних вод і живленням водоносних горизонтів – цілком природний цикл, який усе частіше не встигає відновитися до наступного спекотного літа, коли посушливих років стає більше, а мокрих – менше.
НЕ ТІЛЬКИ В НАС: ДУНАЙ, УГОРЩИНА, РУМУНІЯ, ШВЕЙЦАРІЯ
Українська ситуація – частина ширшої картини. Наприкінці липня агентство Associated Press повідомило, що Дунай впав до рекордно низьких рівнів по всій Центральній Європі: в Будапешті 29 липня зафіксували позначку 23 см – нижче за попередній історичний мінімум 33 см, встановлений 2018 року. Річка, яка тече через десять країн від Німеччини до України, оголила скелі, піщані обмілини і старі затонулі судна. Синоптики попереджали про подальше падіння рівня і спеку понад 38°C.
Найгостріше це вдарило по атомній енергетиці. Угорська АЕС «Пакш» – єдина станція у країні, яка забезпечує майже половину угорської електроенергії, – через рекордно низький рівень Дунаю вже зупинила два з чотирьох енергоблоків, а 29 липня почала зупиняти третій. Компанія-оператор попереджала про ризик повної зупинки станції вперше за 44 роки. Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр закликав громадян і бізнес економити електроенергію і ввів обмеження на використання води в найпостраждаліших районах країни. Раніше з тієї самої причини Румунія призупинила один реактор на АЕС у Чернаводе: румунська ділянка Дунаю впала до найнижчого рівня за 30 років.
Рейном поки що не курсують баржі з вуглем: річка зміліла, тож чекають, коли вода повернеться. У Швейцарії, «водній батареї» Західної Європи, водосховища гідроелектростанцій наповнені лише на 43%, це на 15 відсоткових пунктів менше за середнє значення за останні 20 років. Причина: бідна на сніг зима і найпосушливіша весна з 1864 року. Влада поки не прогнозує дефіциту електроенергії, але наголошує, що все залежить від того, скільки дощів випаде до осені.
ДАЛІ БУДЕ ГІРШЕ: ЕЛЬ-НІНЬЙО ВЖЕ ТУТ
Всесвітня метеорологічна організація офіційно підтвердила: 2026 рік приносить нове Ель-Ніньйо (екстремальне потепління тихоокеанських вод біля екватору). Воно посилюється швидше, ніж очікувалося. За останніми оцінками ВМО, влітку-восени явище переросте в сильну фазу з аномаліями температури поверхні Тихого океану, яка може перевищити кліматичну норму більш ніж на 2,9°C. Пік очікується орієнтовно в листопаді, а за оцінками NOAA (Національного управління океанічних та атмосферних досліджень США), ймовірність того, що воно збережеться щонайменше до початку 2027 року, становить близько 96%.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш описав ситуацію так: Ель-Ніньйо вже не «на порозі», а фактично всередині будинку, і підсилює спеку, яка й без того зростає через десятиліття спалювання вугілля, нафти й газу. Механізм доволі простий: у теплу фазу цього природного циклу пасати над Тихим океаном слабшають, і тепла вода, яку зазвичай зносить на захід до Азії, зсувається назад на схід, до узбережжя Америки. Це змінює характер опадів по всій планеті: десь стає вологіше, а десь, зокрема в Індонезії, Австралії та частині Південної Азії, різко посушливіше.
У Європі це накладається на власну тенденцію. За спостереженнями дослідників Швейцарської вищої технічної школи Цюриха, посуха 2026 року почалася приблизно на два місяці раніше, ніж посуха 2022-го: що гарячіша атмосфера, то швидше вона витягує вологу з річок, озер, водосховищ і грунту. Саме цим, а не якимись загадковими планетарними процесами, пояснюється і те, чому навіть сніжна зима не встигає поповнити підземні горизонти: менше снігу взимку означає менше весняного стоку й менше запасу вологи на випадок спекотного літа.
ЩО МОЖЕМО ЗРОБИТИ МИ?
Однозначних рецептів тут немає, але напрями більш-менш зрозумілі.
Менше шкодити самим. Дотримання Водного кодексу, захист прибережних захисних смуг, засадження берегів річок деревами, зменшення розорювання річкових долин і забруднення грунту в зонах активного водозабору, економія води в кожному домогосподарстві – усе це помітно полегшило б ситуацію на малих річках.
Відновлювати природні «стабілізатори» водного балансу: болота і торфовища, заплавні ліси, витоки джерел. Показовий приклад – малі греблі, зокрема боброві: там, де вода затримується штучною чи бобровою греблею, менша річка продовжує
текти навіть посушливого літа, тоді як сусідня, без жодної перепони на шляху, пересихає до дна. Універсального рецепта тут немає: греблі в одних випадках допомагають, в інших шкодять, і кожен випадок варто оцінювати окремо.
Адаптуватися, а не лише пом’якшувати наслідки. Приклади вже є в Європі. У Німеччині на плантації лохини у Вадерсло встановили одну з найбільших агровольтаїчних станцій: сонячні панелі над 17 гектарами ягід щороку виробляють близько 22 млн кВт•год і водночас захищають рослини й працівників від спеки. У Нідерландах натомість масово замінюють асфальт на бетонні плити з отворами для трави – на парковках, велодоріжках і в пішохідних зонах. Такі покриття вбирають дощову воду, знижують перегрів вулиць і зменшують ризик підтоплень. Ці рішення радше для міст, ніж для річок, але принцип той самий: затримати воду там, де вона впала, а не одразу спускати її каналізацією.
Нам усім слід уже усвідомити: зникнення води – реальність. Питання вже не в тому, чи торкнеться це кам’янчан, а наскільки швидко ми встигнемо пристосуватися до того, що вже відбувається.
Ірина ПУСТИННІКОВА.
Сподобалась стаття?
Love
Sad
