ПРОМІНЧИК У ВАЖКІ ЧАСИ
У темні часи дуже добре видно хороших людей, і серед них наша односельчанка Марія КІКІЛЮК, яка майже 35 років пропрацювала в нашому селі фельдшером, – зателефонувавши до редакції, повідала свою історію мешканка села Устя Ірина Олександрівна. – Хоча декілька років наша Маша вже не працює, бо вийшла на пенсію, але доброта і допомога людям завжди були її кредо, тому навіть на заслуженому відпочинку не перестає дбати про інших. Разом із сином Віталіком та чоловіком Віктором ніколи не відмовлять хліба принести тим, хто потребує, не залишать без доброї поради, завжди зголошуються допомогти в усьому. За це ми їм дуже вдячні.
Нині, в такі важкі часи, коли коронавірус позакривав усіх у хатах, у неї болить душа за односельчан, тому завжди навідається, дотримуючись дистанції, чи зателефонує, ліки привезе, продукти. Вона всіх знає, бо ж стільки років прожила тут, пролікувала всіх нас, пам’ятає, в кого які проблеми, хто яких ліків потребує. Для нашого подружжя Сидорюків вона – промінчик сонця, який звеселяє душу й дає впевненість.
А приїхала до нас у село ще дівчинкою, коли їй було 23 роки. Так сподобалося їй тут. І вона нам сподобалася, тепер і не знаємо, як би нам жилося без Маші. Часто називаємо її «Маша – радість наша». Приємна, вислухає, підтримає. Молодим завжди була подружкою, старшим – донькою, старим – онучечкою. Так і збігли 35 років її роботи в мирі й злагоді з усіма пацієнтами. Її сім’я завжди була і залишається прикладом для односельчан. Адже живуть із чоловіком душа в душу, тримають велике господарство, гарно виховали сина.
Завдяки їм наша молодь має з кого брати приклад.