Субота, 15 Червня 2024 р.

МЕНТАЛЬНІСТЬ ОРДИ

Заголовок цієї статті взято із творчого доробку відомого українського письменника Євгена Гуцала, бо в своїм вірнім служінні українській ідеї погляди журналістів, поетів, письменників завжди пере­гукуються між собою. Отже, до теми.

Що сьогоднішнє покоління знає про кріпосницьку систему в росії? Не так уже й багато, для когось, може, й трохи біль­ше. Залежно від особистих уподобань. Російські історики, наприклад, вважають, що вона була закономірним явищем у розвитку російського суспільства і особливого не­гативу в собі не мала. Але порівняємо дві історичні події: повстання Спартака і повстання Пугачова. За розмахом і три­валістю їх цілком мож­на зі­ставити, хоч вони нібито відбувалися в різних громадсько-­політичних системах. Спар­-так – це рабовласництво, а Пугачов – це кріпосництво. Та з цього порівняння випливає дещо інше. Можна з упевненістю стверджувати, що раб­ст­во в древньому Римі та крі­посництво в росії мало чим від­різнялися одне від одно­го. Кріпосництво в росії було справжнім рабством, як би то російська офіційна думка не хотіла визнавати. Рабство в росії наклало такий відбиток на мислення і звички росіян, що вони проявляються і сьогодні, й саме цим росіяни відрізняються від інших етносів.
Повстання під проводом Пу­гачова не було єдиним. Можна згадати і повстання Степана Разіна, яке було не менш вражаючим. У квітні 1671 р. Разін був узятий у полон козацьки­ми старшинами. Він разом із молодшим братом Фролом був виданий царському уря­ду і привезений до москви. Там його катували. 6 червня 1671 р. Степан був четвертований на ешафоті біля Лобного місця на Красній площі. Отже, зважаючи на цю подію, Разін був державним злочинцем.
Тоді виникає запитання: чому ж усім відома пісня про цього чоловіка, офіційного злочинця, звучала і звучить у всіх концертних залах росії як про «удалого атамана»? А фабула пісні така.
На бистрінь річного потоку випливають човни Степана Разіна, розмальовані за тодішніми звичаями. На передньому човні отаман в обіймах з князівною справляє нове весілля. І тут знову постає запитання:
а скільки тих весіль у нього було, і яка в дійсності є мораль такої людини? Вся команда отамана і сам отаман п’яні, як велося і ведеться в росії з давніх-давен. У п’яному угарі отаман чує нарікання команди про те, що він порушує традиції: команду, мовляв, проміняв на бабу. Щоб залагодити си­туацію, Разін полонянку кидає в річку, звертаючись до річки як до живої особи. Тут ми виразно бачимо пережитки ранніх язичницьких релігійних вірувань у свідомості росіян, які певною мірою дійшли і до наших днів. А ще підкресли­мо жорстокість отамана. Він вирвав дівчину з її сім’ї, підкорив її своїм примхам, завіз у невідомі краї і, як непотріб, жбурнув у річкові хвилі. Зрозуміло, що отаман у дійсності й отаман у пісні – різні образи. Але річ в іншому. Пісня, в якій жорстокість характеризується як «удаль молодецкой души», більше ніж століття звучить у всіх концертних залах росії, зриваючи шалені оплес­ки. Все сприймається як належне, як невіддільне від російської душі. Отже, як бачимо, немає різниці між «россией боярской, россией петровской и россией путинской». Справа управління державою невіддільна від злочинності.

Едуард КРИЛОВ,
член Національної спілки журналістів України.