БОЛИТЬ ЗА СВОЄ, РІДНЕ
Це колись села були залюднені та метушливі, життя в них гуділо, як бджоли у вулику.
З кожного обійстя доносилася галаслива господарка, яка не давала спочинку працьовитим хазяям із вранішньої до вечірньої зорі. Було все необхідне, щоб працювати, годувати сім’ю, народжувати дітей і не думати про міську прописку чи далекі заробітки.
Із такими ностальгійними думками до нашої редакції завітав житель с.Броварі Михайло ЧОВГАНСЬКИЙ. Несила йому змиритися з тим, що села сьогодні ведуть боротьбу за виживання, молодь у них не затримується, хати порожніють, аж стає лячно, що й солі не буде в кого позичити.
– Із дня об’єднання сільських рад ми сподівалися на покращення життя в селах колишньої Дерев’янської сільради, але, на жаль, цього не сталося. Гроші, дані на розвиток населених пунктів Китайгородської ТГ, були витрачені не за призначенням. Наші села опинилися на межі ліквідації. Закриття фермерського господарства привело до безробіття, а натомість нічого нового не придумали. Критичний стан зумовила й відсутність комунальної служби. Завдяки підписам жителів колишньої Дерев’янської сільради, зберегли від руйнації майстерню тракторного стану і будинок їдальні, що є майном спільної власності. На місці майстерні я планував створення комунальної служби «У єдності господарів», та на звернення на ім’я сільського голови з цього приводу отримав відмову. Люди залишилися без підтримки в питаннях господарської діяльності, – каже з тугою Михайло Францович.
Він твердо стоїть на позиції, що без школи немає села, називаючи ще одну причину, яка вестиме до його занепаду. Жирним мінусом було закриття Дерев’янської школи 2021 р., що провели «без всякого пояснення і без згоди батьків та дітей». Обрізаються останні ниточки, що зв’язують із селом, соціально важливі блага віддаляються, виштовхуючи населення в місця більших перспектив і комфорту.
Тож, на його думку, село треба рятувати, а не закопувати в землю далі. Навіть знає рецепт його відродження: повернути вчителів і дітей до школи, дошкільнят – у садок колишньої Дерев’янської сільської ради, створити комунальну службу чи виробити нову форму господарської діяльності.
Із цим планом реанімаційних заходів ми звернулися до Китайгородської сільської ради, аби зрозуміти, чи має він право на життя, чи це гасла, що видають бажане за дійсне.
– Закриття школи було вимушеним кроком, зумовленим її малокомплектністю. В ліцеї залишалися всього 34 учні. Педагогічні працівники та директор намагалися забезпечити школу учнями, але, згідно з поданими заявами на новий навчальний рік, їхня загальна кількість так і не зросла. Спонтанного рішення ніхто не ухвалював. Ми провели моніторинг перспективи наповнюваності закладу на наступних 5 років, але він позитивних надій не дав. У деякі роки взагалі не було народжуваності, а якщо й з’явилися на світ декілька діток у цьому проміжку, то це не робило погоди для ліцею. Не увінчалися успіхом і громадські обговорення, на які були запрошені батьки. Хоча вони й переконували, що дітей прибуде, але цього не трапилося.
Низька чисельність учнівського контингенту не давала нам права на отримання державної освітньої субвенції, що й порушило питання доцільності роботи Дерев’янського ліцею. Витрати на дитину в закладі на той час складали
53 200 грн, – коментує пресслужба сільської ради. – Поряд з економічною складовою є й інший бік медалі.
Коли заходиш у клас, а там сидять 1-2 учні, то про який рівень навчання може йтися. Діти відірвані від колективу, відсутня належна комунікація, конкуренція у класі, що не може забезпечити повноцінності навчально-виховного процесу. Звісно, непопулярне рішення негативно сприймалося серед населення, виникав опір. Але коли діти перейшли навчатися чи в Рогізнянський, чи в Китайгородський ліцеї, настрої змінилися, і діти, і дорослі відчули різницю в наданні освітніх послуг у кращий бік. До інших навчальних закладів учні з Дерев’яного довозяться шкільним автобусом, тому жодних незручностей із відвідуванням немає.
Цінно, що громадськість включається в питання життєдіяльності громади, надає свої бачення. При цьому маємо бути реалістами та опиратися на спроможність місцевого бюджету.
Щодо комунальної служби, то варто наголосити, що в громаді працює КП «Надра Кам’янеччини Китайгородської сільської ради» і надає широкий спектр муніципальних послуг: із благоустрою території, вивезення сміття, впорядкування вулиць, санітарного обрізання дерев, забезпечення закладів освіти паливом, оранки городів тощо. Але ніхто не забороняє Михайлу Францовичу чи будь-кому створити кооператив та очолити його. Для цього дозволу голови не потрібно. Приміщення майстерні – це власність жителів сіл, їхні майнові паї. Будь-яка ініціатива розвитку наших сіл, звісно, тільки вітається.
Недавно ми отримали від друзів із Польщі – гміни Котля – пожежну машину та будемо створювати добровільну дружину, тож запрошуємо охочих долучитися до її команди, разом допомагати людям у надзвичайних ситуаціях і забезпечувати благоустрій та комфорт у наших населених пунктах.
Підготувала
Юлія ЛІЧКЕВИЧ.