КАЗКОВО-ПРАВДИВА ІСТОРІЯ

Авторська сповідь

Сподіваюся, що не в казці, а насправді вийде, вилетить у світ моя заключна дитяча книжечка із серії про кота Маркіза та його друзів і завершить третій етап патріотично-благодійної акції, присвячений збиранню коштів на безпілотники, дрони, «люту пташку» для передачі їх у Фонд Центру підтримки аеророзвідки «Дігнітас», засновницею якої є наша землячка Марія Берлінська.

Від свого авторського гонорару за обидві книжки я відмовилася, щоб задонатити на допомогу ЗСУ.

Перша книжка «Як Маркіз навчився мишей ловити» вийшла друком у видавництві «Абетка» завдяки перемозі в міському конкурсі видань за бюджетний кошт у травні 2023 року. Книжка за активної участі нашого «книгоноші», як діти назвали Сергія Берлінського, швидко розлетілася по школах і дитсадках. І вже восени у фонд «Дігнітас» надійшло 70 тис. грн.  

Марія Берлінська щиро дякувала юним кам’янчанам за активну участь в акції, яка врятувала не одне життя наших захисників.  

Холодний ранок 24 лютого 2024 року зруйнував наше відносно мирне життя. Війна… Це страшне слово мені відоме з дитинства. Я живу між двома війнами. Спочатку мене розстрілював фашистський пілот під станцією Золочів (Львівська область), а потім бомбили під Сталінградом, куди ми були евакуйовані. А тепер чую знову «Золочів» і Львівської, і Харківської областей, які бомблять уже «наші» «рашисти».

Потрібні дрони! Потрібні дрони! І 15 травня 2024 року видавництво «Абетка» знову друкує мою другу книжечку «Казка, або Правдива історія про кота Маркіза і сокола Боривітра». Та коштів для друку в мене не було. Тому лише завдяки добрим людям, друзям і рідним, а головне ­ моєму випускнику школи №6 Івану Підгурному, викладачу нашого університету, доценту кафедри образотворчих мистецтв, члену Спілки дизайнерів України (та ще багато чого хорошого), книжка вийшла друком і розлетілася по світу.

Ваня. Він завжди залишиться для мене як учень, із цим іменем, а Іван Станіславович ­ лише у знак великої вдячності за велику допомогу. Адже він зі своєю помічницею Оксаною Кліщ і талановитими студентами зробили оригінальні ілюстрації до тексту, які цілковито відповідали моєму задуму казки. А сам повністю організував і виконав роботу, потрібну для друку книжки: художній редактор, верстальник, упорядник. Оце справжній волонтер!!!

Мізерні кошти були затрачені лише на цукерки до кави студентам.

Книжка, знову завдяки «книгоноші» Сергію Берлінському, вже з головними героями котом Маркізом і соколом Боривітром (який уже тепер став символом дронів) продовжили ловити «люту пташку» ­ дрони в наших краях і навіть за кордоном. Наші діти (їхні батьки) задонатили до кінця року майже 100 тис. грн, що в сумі за дві книжки становило майже 170 тис. грн.

Люди дякують, сама радію, що моя праця приносить користь, хоч чимось допомагає наблизити мирний час. До речі, влітку 2024 року, рятуючи від інфаркту, відомий хірург Кланца після успішної операції сказав: «Я вам продовжив довголіття. Живіть, працюйте. Ходіть і пийте ліки». Що і намагаюся робити: продовжую плести хлопцям на фронт шкарпетки і килимки; саджу квіти на клумбах біля лавочки не під своїми вікнами і щоночі фантазую, намагаючись записати окрему думку чи слово під світлом ліхтарика, а потім не можу розібрати свої карлюки.

Так намагається створитися остання третя книжка, наступна правдива казка вже про теперішнє, але казкове життя, про добро і зло, мир і війну, життя  і смерть, якими живуть родини соколів Боривітрів і Скопів. А розповідь поведеться з уст старшого сина Боривітрів ­ Скопа!

Що з цього вийде? Побачимо, як думки ляжуть на папері, а художники проілюструють мої задуми. А книжка вийде, полетить знову до наших юних захисників ­ донаторів, лише тоді, коли відгукнуться і допоможуть видати третю, заключну книжку моєї трилогії на радість дітям і на острах ворогам.

Я людина, яка живе між двома війнами, тому хочу обов’язково дочекатися ПЕРЕМОГИ, і мирний час ­ мій час.

Алла ФЕДІРКО, квітень 2026 року.