У КИТАЙГОРОДІ ТА ВИХВАТНІВЦЯХ

На базі Китайгородської об’єднаної територіальної громади (ОТГ) 1 листопада відбулася наукова історико-краєзнавча конференція «Середнє Подністров’я в історії Кам’янеччини». Спочатку уродженцем Китайгорода, краєзнавцем Іваном Стрілецьким проведено екскурсію цим надзвичайно багатим на таємниці селом – Китайгородом. Саме ж наукове зібрання проходило у Вихватнівцях.

Не одне десятиліття досліджує рідне село Іван Стрілецький, який народився 20 січня 1949 року в Китайгороді. У ви­даній 2009 року російською мовою книзі «Велика княгиня Ру­сі – українка Олена Глинська» Іван Васильович повертає читача «у 1526 рік, коли Китайгородсь­-ка княжна Олена Глинська стала великою княгинею Московської Русі».
В іншій книзі – «Таїна віків – столиця Великого Аттили Кита Гора», виданій 2010 року трьома мовами – українською, російською й англійською, Іван Стрілецький, пишучи про Олену Глинську, матір царя Івана Грозного, зазначив: «Будучи регентшею малолітнього царя, свого та Василя III сина Івана, вона у свої двадцять з гаком не лише успішно керувала великою Руссю, а й побудувала головну фортецю в Москві, котру назвала на честь своєї батьківщини – Китай-городом».
І це ще не все. Стрілецький у другій з названих книг пише про «столицю найбільшої й наймогутнішої імперії нашого народу й одного з найвидатніших полководців світу, вождів нашого народу Аттили – Кита Гору» і вказує, що «розміщалася фортеця Аттили на самій маківці пагорба, в обрисах якого легко впізнати Кита, що вперся головою у гору. Місце це добре відоме геологам усього світу. Воно відоме в науці як Китайгородське відслонення, відкладення порід силурійського періоду, котрому вчені визначили вік 428 мільйонів років». І далі: «В період створення міст Кита Гору було перейменовано в Китайгород».
Як відомо, вождь гунів і союзних їм германських і сарматських племен Аттіла (так його прізвище подає «Енциклопедія історії України») помер 453 року.
Обидві книжки Івана Стрі­ле­ць­кого подаровано кожному учас­нику конференції. У твердженні про Олену Глинську Іван Васильович опирається на авторитет російського та радянського письменника, журналіста, краєзнавця Москви Володимира Гіляровського (1855-1935), який у книжці «Москва та москвичі» писав: «Мать Иоанна Грозного, Елена Глинская, назвала эту часть города Китай-городом в воспоминание своей родины – Китай-городка на Подолии».
Російський історик, москво­знавець, поет, пісняр, письменник, перекладач Іван Кондратьєв (1849-1904) у книжці «Сива старовина Москви», виданій 1893 року, зазначив: «Так была основана новая часть города [Москвы] под названием Китай-город. По мнению некоторых, это слово означает Средний, но другие полагают, что Китай-город так назван по имени Китай-городка в Подольском воеводстве, откуда была родом Елена Глинская. Предположение это всего вероятнее».
На жаль, ні Володимир Гіляровський, ні Іван Кондратьєв не дають посилань на документи, які би свідчили, що Олена Глинська народилася в Китайгороді на Поділлі. А історики вірять тільки документам.
У конференції взяли участь доктори історичних наук Лев Баженов та Олександр Комар­ніцький, доктор філологічних наук Олег Рарицький, краєзнавці, жур­налісти, вчителі, учні. Серед організаторів наукового зібрання: голова Китайгородської ОТГ Юрій Безродний, начальник відділу освіти, культури, спорту та туризму Китайгородської сільської ради Любов Волоховська, вчитель історії Орининської загальноосвітньої школи I-III ступенів, голова районної організації Національної спілки краєзнавців України Володимир Підгірний.
За матеріалами конференції буде видано науковий збірник. Наприкінці наведемо завершальний абзац із книжки Івана Стрілецького «Таїна віків – столиця Великого Аттили Кита Гора»:
«Місце, обжите людиною навколо Кита Гори, широко відоме в науковому світі не лише у нашій країні. У 1968 році, коли я вже працював у шахті, й, на жаль, не міг познайомитися з учасниками Всесвітнього симпозіуму, на Кита Горі відбувався симпозіум вчених із сорока семи країн світу. Матеріалів цього симпозіуму я, на жаль, поки ще також не знайшов, але те, що розповідали мені очевидці, являє собою великий інтерес. Головний підсумок симпозіуму – це припущення вчених, що саме в цьому місці в період відступу Всесвітнього океану з’явилися перші земноводні, від яких відбувалася еволюція розвитку усієї земної фауни та флори. Таких місць, за гео­логічними довідниками, на Земній кулі дуже мало, а на території Украї­ни – воно одне. Якраз навколо Кита Гори археологами було виявлено кілька стоянок первинної людини, два майданчики Трипільських поселень, тут легко розшукати знаряддя праці камінного віку. Просто на дорозі або на її узбіччі дуже багато черепків так званої шнурової кераміки. Все це я бачив власними очима, збирав й збираю до сьогодні. Шкода лише, що до всього цього скарбу, створеного природою та людиною, абсолютно байдуже ставлення з боку держави. Можливо, а я в цьому певен, таке ставлення до збереження нашого культурного шару просто навмисне. І ось чому. Ну, нехай у нас, на якомусь етапі життя, вилучили культурну спадщину у забуття. Приміром, період Великого Аттили, а це можливо, оскільки були періоди, описані дослідниками, коли вже у Китайгороді залишалося лише кілька будинків. Але чому тоді ніхто з так званих учених-істориків, у тому числі місцевих, не підняв відомі факти з життя Великої княгині Олени Глинської. Адже рід князів Глинських був і залишається одним з найвідоміших в Україні. Олена Василівна Глинська – мати Великого царя всієї Русі Івана Васильовича IV, з дуже надуманим додатком «Грозний», народилася й виховувалася якраз у Китайгороді, що на Поділлі. Її батько, князь Василь Львович Глинський, був одним з чотирьох братів Глинських, які мають пряме відношення не лише до Великого князівства Литовського й створення Московської Русі, а й є прямими нащадками козака Мамая та роду князів Острозьких. Матір Олени, княгиня Анна, бабуся Іва­на Грозного, була з дуже давнього княжого роду, який мав глибокі родові корені на Кита Горі. Саме звідси бере свій початок її рід, рід магнатів Сербських, Угорських та Болгарських Петровичів – Кориотовичів [саме так!] – Якшичів, нащадків Великого Аттили, які об’єднали балканські народи на боротьбу за незалежність та створення християнських держав. І не випадковим, а логічним продовженням свого роду у державному творенні була Олена Глинська. Вона, збудувавши Біле місто в Москві, тобто Белград або Білу Гору, та назвавши його іменем на честь своєї батьківщини Китай-­городом, за авторитетною думкою академіка Дмитра Лихачова, завершила будівництво незалежної Московської Русі. А її син Іван за п’ятдесят років правління з урахуванням правління регенти, його матері Олени, та не без порад бабусі, княгині Анни, створив Велику Православ­ну Державу – Русь. І вже у XVI столітті об’єднав ті ж самі народи навколо Китай-города, тільки Московського, практично повторивши згодом Велику імперію Дешт і Кипчак. Але це вже була інша імперія й корінні народи, які входили до її складу, виступали в іншій якості. Гадаю, що тепер стане всім зрозуміло, чому зникла бібліотека Івана Грозного й чому професійно приховується правда про Великого предка, Тата нашого народу, Аттилу та столицю його імперії Кита Гору».