ЯК МИХАЙЛО БОЯРСЬКИЙ ПІВ РОКУ В РАТУШНІЙ ВЕЖІ СИДІВ

Питання правосуддя на Поділлі завжди було гострим, тож наш час далеко не виняток. За Середньовіччя суд у Кам’янці був організований і функціонував за так званим «німецьким правом». Воно ж – Магдебурзьке. І саме йому присвячена пам’ятна дошка у скверику з фонтаном біля Тріумфальної брами.

У ті часи на суд було покладено й місію слідкування за спокоєм жителів міста. 1725 року до місяця ув’язнення в башті Ратуші засудили міщанина Андрія Ковальського, котрий напідпитку наробив увечері в місті великого гармидеру і розпочав стрілянину, ледве не поранивши солдата.
На першій сторінці книги міського суду в 1783-1785 рр. було на­писано польською мовою: «Якщо колись не ті ми зробим справи, Суддя найвищий, будь до нас ласкавий!». Та кам’янецькі вій­ти ласкавими не були. Кам’ян­чани неодноразово скаржили­ся у вищі інстанції, що справи розглядаються дуже повільно і перекидаються з одного суду до іншого. Часом, як сталося у квітні 1751 р., суд у подільській столиці взагалі не діяв. Із якої причини? А писарі ніяк не мог­ли прийняти присягу. Це був не останній період без судової влади в Кам’янці. Без суду місто обходилося ще з липня 1770 р. і до кінця січня 1771 р. В ті найчорніші дні кам’янчан косила епідемія холери.
Чимало скарг було на те, що порядних (або більш-менш порядних) містян саджали відбу­вати покарання в одну камеру із затятими злодіями. Не допоміг навіть декрет 1750 р., за котрим «жоден міщанин, навіть найпідліший, а тим більш домовласник ніякого підратушного ув’язнен­-ня (яке лише останнім гультя­ям та неучтивим є назначене) на собі не виносить». Проте у підземеллях Ратуші часто закри­вали тих, на кого у війта чи радників був зуб. На стать не зважали – жінкам теж доводилося там сидіти.
Хоча – навіщо приховувати – ситуація часто була на зразок «Яке їхало, таке здибало». Збереглося чимало документаль­-них свідчень, що міщани не виконували вироків суду. 1784 року все місто слідкувало за справою Михайла Боярського (ні, не д’Артаньяна), котрий неодноразово нехтував судовими вироками та чинив рідному магістрату дрібні й не дуже капості. Маючи зуб на президента Кам’янця (так тоді називали мера), разом із Матіашем Солтовським зруйнували приміщення міського су­ду. За принципами Магдебурзького права, за таке мали карати «на горло» або хоча б висікти різками та назавжди вигнати з міс­та. Ситуацію ускладнювало те, що Боярського самі міщани Ка­м’янця обрали лавником, тоб­то суддею. А ще він був регентом і суддею апеляційного суду. Кейс Боярського, котрий ще й створив змову з іншими міща­нами з метою висміяти владних мужів, про­ходив у міських кни­-гах під заголовком «Signum (увага) Велика справа». Коли слуга приніс Бо­ярському вирок суду, той зі­штовхнув хлопця зі сходів і побив канчуком (батогом), а потім гнав аж до ринкової площі, раз у раз вдаряючи нещасного. Ще й при цьому кричав: «Накажу, аби гицель тебе вигнав за браму!».
Наступне після цього засідання суду Боярський знову зірвав, ще й побив возного та добряче пошарпав одного з радників, та так, що його ледве відбили і відвели до міського архіву – від­дихатися і отямитися. Після цього випадку суд згадав про гасло «Суддя найвищий, будь до нас ласкавий!» і над Боярським змилувався: засудив його до виключення з цеху кушнірів, позбавлення всіх відзнак і міщанських прав та ув’язнив на пів року в ратушну вежу, наказавши випла­тити 14 гривень на потреби кап­лиці Радників, оплатити судові витрати та завдані збитки побитому гінцю. На той час, поки суддя-бунтівник сидів за гратами, його місце серед лавників зай­няв Ян Шитковський.
А тепер спробуємо вгадати, як складалася кар’єра Боярсь­кого після ув’язнення? Правильно: він продовжив свою діяльність лавника! 1785 року, коли в місті ніяк не могла почати працю­вати Комісія із впорядкування Подільського воєводства, міщани відправили делегацію до короля. До неї входили не лише війт, радний і декілька лавни­ків, а й Боярський. А в документі 1792 р. зі складом апеляційного суду знову знаходимо його ім’я.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора.