ПАЛАЦ ПОДІЛЬСЬКИХ ГУБЕРНАТОРІВ

У Кам’янці-Подільському на Вірменському ринку, 10 нині розташована пожежна частина. А колись тут був величний палац подільських губернаторів, який у січні 1920 року (тоді Кам’янцем востаннє і дуже недовго володіли поляки) згорів і відтоді не відновлювався. Коли саме сталася ця печальна подія, дає відповідь стаття «Губерніальний будинок (Історична замітка)» подільського дослідника старовини, а 1920 року приват-доцента Кам’янець-Подільського державного українського університету Юхима (або Євтима) Сіцінського, опублікована 7 лютого 1920 року в газеті «Наш шлях». Автор сховався за ініціалами «Є.С.». 2016 року цю статтю Юхима Йосиповича передрукувало видання «Кам’янець-Подільський державний український університет (1918-1921 рр.) у документах і матеріалах», укладене професорами Сергієм Копиловим та Олександром Завальнюком.

СТАТТЯ СІЦІНСЬКОГО

Отже, як повідомляє Євтим Сіцінський, 29 січня 1920 року в Кам’янці-Подільському згорів губерніальний будинок, де жили подільські губернатори з самого початку XIX століття до кінця існування російського уряду. Далі Юхим Йосипович викладає історію споруди. Він пише, що будинок цей був куплений російським урядом 1802 року за 10.000 руб­лів у Йосипа Вітте, колишнього Кам’янець-Подільського коменданта 1786-1789 років. А коли був збудований той дім – невідомо. Можна тільки сказати напевно, що не Йосип Вітте будував його, бо цей колишній комендант, який недовго обіймав цю посаду, не мав за собою такої гідності, а більше був відомий своїми шлюборозлучними справами.
Перша його жінка – красуня гре­чанка Софія, перебувши якийсь час у Потьомкіна, перейшла до Подільського магната Фелікса (або по польському перекладу – Щенського) Потоцького, власника Тульчина, Умані й багатьох містечок і сіл Поділля та Київ­щини. Вітте, погодившись із Потоцьким, розлучився із Со­фією, і з нею одружився Потоць­кий. На честь її і досі знаменитий Уман­ський сад називається Софіївкою. А Вітте одружився вдру­ге і скоро знов розпочав розлучення, але, не дочекавшись кінця справи, вмер 1815 року в селі Демшині, в своїм маєтку, який одержав від батька; від нього, певно, він мав і той будинок, що подарив його уряду.
Батько Йосипа Ян Вітте був також Кам’янець-Подільським комендантом із 1768 до 1786 року. Це був визначний діяч того часу. Він, з походження Кам’янець-Подільський міщанин – вірменин, добившися шляхетства і генеральства, був дуже діяльним комендантом. Своє прізвище він міняв відповідно до свого підвищення: спочатку писався Віт, після, як одержав шляхетство, став Вітт, потім – Вітте, а насамкі­нець – де Вітте; а син його навіть іменував себе «граф де Вітте».
Іменем Вітте, розуміється батька, називається і досі в Ка­м’янці-Подільському сад і будинки, що внизу, коло річки, нижче від військового шпиталю. Колись цей «Віттів сад» був єдиним місцем гулянок для кам’янчан, коли ще не було ні «Старого бульвару» (називаного Луб’янівка, від губернатора Луб’яновського, 1831-1833 років), ні «Нового бульвару», заведеного назад тому літ 50.
Ян Вітте збудував в Кам’янці-Подільському деякі будинки; певно, він збудував і той будинок, що його продав Йосип Вітте уряду для мешкання губернаторів. І по своєму зовнішньому виду, своїм стилем той будинок показував, що він збудований в другій половині XVIII століття, – це був звичайний панський будинок так званого «єкатеринського класицизму». Назад тому літ 45 цей двоповерховий дім мав з площі два величні ганки, кож­ний з трикутним фронтоном на чотирьох високих, на два поверхи, колонах з іонічними капіте­лями. Але коло 1876 року один з тих двох ганків знесено для чогось. Під’їзд, що був під другим ганком, закрито і з боку того ганку було прибудовано незграбну будку, в якій і зробили вхід до будинку. Словом – знищили ту величність, що мав той будинок в первіснім вигляді. Здається, в той же час, при тому же губернаторові, були знищені деякі й інші пам’ятки старовини в Кам’янці-Подільському: в замку брама, що була при в’їзді від Підзамча, знесено башти, що стояли на кінцях Турецького (точніше, Зам­кового) мосту. Коли 1842 року в Кам’янці-Подільському був цар Микола І, то дав наказ нічого не рухати з фортифікації міста і берегти замок, але той наказ забули, і нищили пам’ятки старовини немилосердно.
«І так робилося до останніх часів…» – завершає свою статтю в га­зеті «Наш шлях» Юхим Сіцінський.

ПОДІЛЬСЬКІ ГУБЕРНАТОРИ

Хто ж був губернаторами, очо­люючи Подільську губернію? До того, як 1802 року придбано будинок в Йосипа Вітте, губернаторами були троє:
від 26 квітня 1797 року до 1798 року – статський радник Петро Миколайович Янов;
від 10 липня 1798 року до 17 квітня 1800 року – дійсний статський радник Олексій Євстахійович Юзефович;
від 17 квітня 1800 року до 1801 року – дійсний статський радник Іван Петрович Тензен.
Придбано будинок, коли губернатором був:
від 1801 до 1808 року – дійсний статський радник Володимир Іванович Чевкін.
Далі 32 чоловіки, мешкаючи в палаці губернатора, очолювали Подільську губернію 33 рази (Лашкарьов двічі):
1808 року – дійсний статський радник Петро Іванович Берг;
від 1808 до 1811 року – дійсний статський радник Петро Мак­симович Литвинов;
від 1811 до 1816 року – граф, дійсний статський радник Карл Францович Сен-Прі;
від 1816 до 1822 року – колезький радник, потім – дійсний статський радник, виконавець обов’язків Станіслав Іванович Павловський;
від 31 грудня 1823 року до 22 лю­того 1831 року – граф, статський радник Микола Мартинович Грохольський;
від 22 лютого 1831 року до 14 травня 1833 року – таємний радник Федір Петрович Луб’яновський;
від 15 жовтня 1833 року до 25 липня 1834 року – дійсний статський радник Григорій Сергійович Лашкарьов;
від 15 грудня 1834 року до 17 жовтня 1835 року – генерал-­лейтенант Павло Петрович Турчанинов;
від 17 жовтня 1835 року до 27 січня 1839 року – знову дійсний статський радник Григорій Сергійович Лашкарьов;
від 27 січня 1839 року до 13 листопада 1840 року – генерал-майор Павло Іванович Пет­ров (дядя російського поета Михайла Лермонтова);
від 13 листопада 1840 року до 30 листопада 1841 року – генерал-майор Карл Якович Фліге:
від 3 травня 1842 року до 14 лис­топада 1846 року – генерал-майор Афанасій Олександрович Радищев (син російсь­ко­го письменника Олександра Радищева; приймав Тараса Шевченка);
від 14 листопада 1846 року до 22 листопада 1849 року – генерал-майор Василь Семенович Сотников;
від 29 листопада 1849 року до 9 грудня 1852 року – генерал-майор Володимир Єгорович Анненков;
від 9 грудня 1852 року до 13 червня 1854 року – князь, генерал-майор, виконавець обо­в’язків Андрій Миколайович В’яземський;
від 13 червня 1854 року до 6 листопада 1856 року – генерал-­майор, виконавець обов’язків (затверджено 19 березня 1855 року) Михайло Васильович Степанов;
від 23 листопада 1856 року до 3 квітня 1860 року – дійсний статський радник Володимир Пилипович Пфеллер;
від 3 серпня 1860 року до 12 червня 1864 року – статський радник, виконавець обов’язків (затверджено 23 квітня 1861 року) Рудольф Іванович Браун­швейг;
від 13 липня 1864 року до 1 січня 1866 року – генерал-майор Микола Миколайович Су­хотін;
від 1 січня 1866 року до 5 жовтня 1869 року – полковник, затверджено генерал-майором 1 січня 1867 року, виконувач обов’язків Олександр Дмитрович Горемикін;
від 14 листопада 1869 року до 11 травня 1873 року – князь, у званні камергера, дійсний статський радник Іван Васильович Мещерський;
від 11 травня 1873 року до 8 серпня 1877 року – в званні камергера, дійсний статський радник Олександр Сергійович Муханов;
від 23 серпня 1877 року до 23 травня 1879 року – в званні камергера, спочатку – статський рад­ник, потім – дійсний статсь­кий радник Сергій Миколайович Гудим-Левкович;
від 15 червня 1879 року до 18 червня 1882 року – в званні камергера, спочатку статський радник, потім дійсний статський радник Леонід Олександрович Милорадович;
від 8 липня 1882 року до 19 липня 1884 року – дійсний статський радник Дмитро Миколайович Батюшков;
від 24 липня 1884 року до 5 червня 1885 року – в світі його величності, генерал-майор Вік­тор Вільгельмович фон Валь;
від 5 червня 1885 року до 31 серпня 1892 року – дійсний статський радник Василь Мат­війович Глінка;
від 23 вересня 1892 року до 31 січня 1894 року – дійсний статський радник Олександр Олексійович Наришкін;
від 17 лютого 1894 року до 25 листопада 1895 року – дійсний статський радник Олександр Павлович Баумгартен;
від 9 квітня 1896 року до 9 лютого 1901 року – дійсний статський радник Михайло Костянтинович Семякін;
від 14 лютого 1901 року до 12 вересня 1911 року – в званні камергера, дійсний статський радник Олександр Олександрович Ейлер (найдовше був начальником Подільської губернії);
від 12 вересня 1911 року до 19 серпня 1915 року – граф, церемоніймейстер Олексій Миколайович Ігнатьєв (далі був останнім київським губернатором);
від 1 вересня 1915 року до 10 березня 1917 року – дійсний статський радник Олександр Пет­рович М’якінін (останній подільський губернатор).