МАСОНИ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО

«Чого хотіли покоління масонів, які збирались у таємних храмах, іноді ризикуючи власного кар’єрою або свободою?». Так розпочинає передмову до книжки «Україна масонська» історик Віктор Савченко. Ця книжка побачила світ 2008 року в київському видавництві «Нора-Друк». Чимало сторінок Віктор Анатолійович відводить і Кам’янцеві-Подільському. Тож заглянемо до «України масонської» та поглянемо, що пише автор про місто над Смотричем.

ПРО КНИЖКУ

У передмові Віктор Савченко також пише, що книжка не має на меті розкрити всі масонські таємниці. Автор не є втаємниченим у масонський орден, а тільки намагається визначити місце масонсь­кого руху в історії України. Українське масонство не можна розглядати, не поглянувши на носіїв його таємниць – на так званих братів-масонів. Саме ці брати в Україні стали творцями міст і законів, української літератури, університетів, партій і наукових теорій. Та й сам проєкт Україна також, можливо, справа рук масонів, адже ними були творці нової держави: гетьман Кирило Розумовський, Іван Котляревський, Іван Франко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, можливо, Григорій Сковорода та Тарас Шевченко. Проте їх масонства не варто боятись… Автор стверджує, що масони жодного стосунку не мають ні до сатаністів, ні до руйнівників моральних, державних під­валин і церков, ні до любителів питва «крові християнських немовлят». Більше того, вітчизняними масонами XVIII – початку XX століть можна та треба пишатися…
Автор завершує передмову так: «Масони не тільки створили Нову Європу, багато чого в емансипації європейської людини було їх ідеєю. Вони дійсно були творцями-будівельниками. Ми живемо у світі, придуманому масонами: Пушкіним і Бетховеном, Гюго і Фіхте, Ньютоном і Гарібальді».
У рецензії на книжку Віктора Савченка в часописі «Критика» літературознавець зі США Тетяна Дзядевич пише, що масони й Україна, масони в Україні – тема надзвичайно цікава, а проте надзвичайно малодосліджена. Науковці до її вивчення беруться неохоче, бо надто охоче беруться до неї – з усіма супутніми інсинуаціями та фантазіями – всюдисущі й безвідповідальні таблоїди. Саме з них переважно й дізнається про масонів пересічний читач, а тому складні й важливі теми – роль масонів у розвитку світової культури взагалі й української зокрема, у формуванні української національної ідентичності, «прописуванні» українства в європейській культурі – виявляються похованими під нашаруванням стереотипів.
«Чи не тому, звернувшись до теми масонства, – зазначає Тетяна Дзядевич, – історик Віктор Савченко вибрав жанр науково-­популярної літератури».

ВІСІМНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ

Віктор Савченко зазначає, що під керівництвом львівських масонських лож працювали ложа «Цілковитої вірності»
у Кам’янці-Подільському та ложа в міс­течку Панівці на Поділлі.
Ложа «Цілковитої вірності» відкрита 1784 року в Кам’янці-Подільському Великим Сходом Польщі. Вона працювала приблизно до 1787 року. Керівником ложі (майстром стільця) «Цілковитої вірності» був Шимон Родер, а засновником – масон Жан-Батист Прево.
Прево – це лікар-дантист, який пізніше став членом ложі «Цілковитого мовчання» у Варшаві та заснував ложу «Трьох колон» у Львові, ложу у французькому Монпельє. Жан-Батист Прево також був секретарем у петербурзькій іоанівській ложі «Союз обранців Півночі» Великого Сходу Франції.

ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ

Швидше за все в 1803-1812 роках в Україні, яка входила тоді до складу Російської імперії, існувало принаймні чоти­ри чи п’ять малочисельних таємних лож масонів-розенкрейцерів у Харкові, Києві, Одесі, Житомирі та Кам’янці-Подільському. Про ложу в місті над Смотричем нічого більше, крім її існування, ми не знаємо. Віктор Савченко у книжці «Україна масонська» не наводить жодних даних про цю ложу.
У Кам’янці-Подільському в 1818-1822 ро­ках діяла велика за кількістю братів (до 170 осіб) ложа. Віктор Савченко її назву «Озирис к пламенеющей звезде» перекладає як «Осирис до пломеніючої зірки». Мені здається точнішим переклад доктора історичних наук Данила Яневського «Осіріс до полум’яної зорі», тому надалі притримуватимуся цієї назви.
Данило Яневський роз’яснює: Осіріс – це в давньоєгипетській міфології бог потойбічного життя, смерті та відродження, старший син бога землі Геба та богині неба Нут, брат і чоловік Ісіди, брат Нефтіди, Сета, батько Гора та Анубіса. Четвертий з богів, які царювали на зем­лі, успадкувавши владу прадіда Ра, діда Шуї та батька Геба. Іноді зображувався з головою бика.
«Осіріс до полум’яної зорі» входила до складу союзу «Астрея». Спочатку ложа розміщалася в будинку лікаря-масона Димера та Павла Соболевського, потім – у будинку масона Батасановича, а зго­дом – у будинку масона Пилстіна (колишнього перекладача Речі Посполитої). На засіданнях ложі роботи велися польсь­кою, російською та французькою мова­ми.
Ложа «Осіріс до полум’яної зорі» мала оригінальну емблему, на якій зображено шестикінечну зірку, в променях якої літери «ОSIRIS» увінчані короною (замість корони іноді зображувалися перехреще­ні молоток і лопатка), всередині шести­кінечної зірки зображувалася ще одна шестикінечна зірка, що полум’яніла.
Ложа «Осіріс до полум’яної зорі» була офіційно заявлена 18 жовтня 1818 року та відкрита 26 грудня 1818 року у виправленій шотландській системі. Ложа була пов’язана з польським «Патріотичним товариством» і демократичним гуртком Раєвського.
Венераблем (майстром стільця – керівником ложі) у 1820-1821 роках був лікар-­інспектор, доктор медицини Францишек Димер, помічником його – лікар Ян Чайковський, секретарем – Ігнатій Садовський (віце-регент засідателів трибуналу). Серед засновників ложі були підполковник К.Клінгенберг (на жаль, Віктор Савченко для цього на низки інших діячів указує тільки ініціал імені), доктор медицини X.Симсен, поручик Н. Ушаков, лікар-аптекар Карл Фаренгольц…
Але основним центром тяжіння ложі, звичайно ж, був генерал-лейтенант, Подільський військовий губернатор із керівництвом і цивільною частиною, виконувач обов’язків намісника Бессарабської області Олексій Миколайович Бахметєв (учасник турецької та наполеонівської кампаній у 1807-1815 роках). Генерала вважали героєм і набожною людиною. Йому відірвало ногу ядром у Бородінській битві… Він також був віце-президентом Біблійського товариства у Бессарабії.
В числі масонів були його помічники: поручик І.Звєрєв (ад’ютант генерала Олексія Бахметєва), К.Павликовський (радник губернатора, титулярний радник)…
Опорою російської присутності на Поділлі й основою подільської ложі були чиновники, судейські та військові. Чи­-нов­никами та судейськими в «мирсь­кому житті» були члени ложі: сенатор Царст­ва Польського граф Л.Платер, поліцмейстер Могилева-Подільського М.Головін, титулярний радник Є.Рейн­ке, міністерський чиновник Гаммерау фон Генріх Дейбель, голова Подільського губернського суду, повітовий маршалок граф Г.Комарницький, голова Подільського межового суду повітовий маршалок Ф.Сарнецький…
Серед військових членів ложі були генерал-майор Креуз фон Гуальб, генерал-майор Ф.Шуберт, полковник почту імператора Краузе, інженер-полковник Грамберг фон Вільгельм і ще чотирнадцять офіцерів.
Близько третини членів ложі – польські поміщики, «неблагонадійні» щодо імперського патріотизму: князь Захар Абамелік, граф Ржевуський, граф Розвадовський, граф Стадницький, князь Франциск Воронецький, брати Сабинські… Очевидно, ложа повинна була перевиховувати польських патріотів на «патріотів світу», спрямовуючи їх на розв’язання міжконфесійних завдань.
У ложі працювало близько дюжини місцевих «різноплемінних» (переважно німецько-французьких) купців і фабрикантів. Різночинську інтелігенцію подільської ложі представляли сім докторів медицини, доктор філософії та канди­дат теології, губернський архітектор Іван Янко (про нього ми розповідали минулого номера), художник і вчитель малювання…
Роботи ложі «Осіріс до полум’яної зорі» заборонено у серпні 1822 року після загальноросійського указу міністра внут­рішніх справ Віктора Павловича Кочу­бея.
У 1816-1821 роках у містечку Буцьківці Летичівського повіту Подільської губернії, що належало поміщику Островському, існувала масонська ложа «Мінерва», яка, можливо, мала стосунок (була дочірньою ложею) до ложі «Осіріс до полум’яної зорі», хоча є деякі свідчення про те, що ця ложа не підпорядковувалася жодному з масонських союзів. Ложа засідала в будинку Християна Дордета, майстра стільця, полковника, колезького радника та великого поміщика.
Християн Дордет був 1820 року ще й членом петербурзької Великої провін­ційної ложі «Володимира до порядку» шведської системи і членом кам’янець-­подільської ложі «Осіріс до полум’яної зорі» (почесний член цієї ложі з 1820 року). В ложі Християна Дордета налічувалося близько 20 осіб, зокрема його брат Олександр Дордет.
Віктор Савченко робить висновок, що тактикою масонів на Південному Заході Російської імперії було створення масонських центрів, які б концентрували місцеву еліту: адміністративну, військову, наукову, громадську. Такими шістьма центрами в Україні були (у порядку зменшення чисельності братів і впливу): Київ (Київська губернія), Одеса (Херсонська губернія), Харків (Харківська губернія), Житомир (Волинська губернія), Кам’янець-­Подільський (Подільська губернія) та Полтава (Малоросійська губернія – Полтавщина та Чернігівщина).
Віктор Анатолійович зазначає: вва­жається, що до «Великої Ложі України» належали такі масонські ложі: «Розсіяного мороку», що відродилась у Житоми­рі, «Осіріса» – у Кам’янці-Подільському, «Шевченка» – в Харкові, «Безсмертя» – в Києві, «Любові та Вірності» – в Полтаві (нібито існувала з 1890-х років), «Братства» – в Чернігові, «Понта Евксинського» – в Одесі.

ДВАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ

Микола Пилипович Степанов видав 1932 року в Парижі під псевдонімом Свитков книжку «Масонство в російській еміграції». Степанов пише, що навесні 1919 року, швидше за все 1-3 квітня, в Кам’янці-Подільському було офіційно проголошено «Велику Ложу України» (ВЛУ). Великим Майстром Великої Ложі (головою українського масонства) став Симон Петлюра.
За даними Миколи Степанова (Віктор Савченко зауважує, що, можливо, перебільшеними), ця Велика Ложа мала 7 місцевих лож, 83 масонські гуртки та 800 братів-масонів. Симон Петлюра повідомив братам із Великого Сходу Франції про те, що київська ложа «Святого Андрія Первозванного» перетворена на Велику Ложу України. Велика Ложа України звернулася до французьких масонів із проханням посприяти міжнародному визнан­ню Української держави. Симон Петлюра вважав, що Україна має стати прикладом «масонської республіки».
До Великої Ложі України ввійшли масони – прихильники української незалежності. Це були переважно українські федералісти, українські есери й українські соціал-демократи: Андрій Лівицький (віце-прем’єр і міністр юстиції Директорії) став Великим Секретарем Великої Ложі, Всеволод Петрів (генерал, командувач Волинської армійської групи) – Першим Охоронцем, Франц Море – Другим Охоронцем. Майстрами ложі були Андрій Ніковський, Сергій Шелухін, Сергій Єфремов, В’ячеслав Прокопович та інші.
Петлюра просив міжнародну масонерію визнати Велику Ложу України «вищою масонською владою, незалежною силою на території Української Республіки» і включити до Міжнародного Бюро масонських зв’язків.
Микола Шумницький, який був членом паризької дослідницької ложі «Святого Миколи», звернувся по допомогу у визнанні ВЛУ до Великого Майстра Великої Ложі Швейцарії, канцлера Міжнародної масонської асоціації Едуарда Картьє Ла Тента. Велика Ложа Швейцарії визнала «петлюрівську» ВЛУ і клопотала за неї в Міжнародній масонській асоціації.