В НЕВОЛІ СКАТОВАНИЙ ЛЮТО…

Цей вірш в українському перекладі «В неволі скатований люто» належить перу письменника Григорія Мачтета (1852-1901), який народився у Луцьку, а помер в Ялті.

Григорій Олександрович писав вірші, але майже не друкував їх, бо надзвичайно прискіп­ливо ставився до своїх поетичних спроб. Якщо не зважати на американську пробу пера, то перші свої поезії опублікував уперше 1890 року в «Газеті Гатцука». Вірш українською мовою «Мамі» надруковано посмертно.
Тільки одному з віршів Мач­тета судилося довге життя. Його поет написав 31 березня 1876 року після похорону революціонера-народника Павла Чернишо­ва та назвав «Останнє прощай». Цей вірш анонімно 15 травня 1876 року (за новим стилем) опублікував за кордоном журнал «Вперед».
Уже 1877 року на похороні студента Подлевського вірш Мачтета вперше прозвучав як траурний гімн. Саме таким – пролетарським траурним гімном – був він у 1880-1890-х роках. Автор музики невідомий.
Твір довго приписували Пет­ру Лаврову. Широко відомим він був під іншою назвою – початковим рядком: «Замучен тяжелой неволей…» (у перекладі українською мовою – «В неволі скатований люто…»). Правда, в оригіналі в Мачтета було «Замученный тяжкой неволей», але в ході побутування пісні перший рядок, як і деякі інші, відшліфувався.
Українською мовою під на­звою «В неволі скатований люто» пісня відома з 1905-1907 років. Згодом її опубліковано в збірниках «Українська народна пісня» (Київ, 1936), «Українські народні пісні» (Київ, 1954), «Пісні та романси українських поетів» (Київ, 1956), «Радянська пісня» (Київ, 1967), «Пісні літературного по­хо­дження» (Київ, 1978). Автора україн­ського перекладу не вказано.

В неволі скатований люто,
Ти смерть за свободу прийняв.
Б’ючися за право народне,
Ти голову чесно поклав.
Боровся ти вперто й хоробро,
З тобою у лавах ми йшли,
А нині брати твої вірні
На цвинтар тебе віднесли.
Наш ворог од тебе далеко,
Круг тебе стояли свої.
Самі ми з журбою закрили
Орлинії очі твої.
Не горе саме почували,
Не сльози журби ми лили,
Коли ми тебе поховали
На цвинтарі в мерзлій землі.
Ненависть нам серце стискала,
До бою ми духом рвались,
І ворогам нашим за тебе
Ми всі відплатити клялись.
З тобою одна нам дорога, –
Як ти, ми в неволі помрем,
Як ти, ми за діло народне
Життя на вівтар покладем.
Собою угноїмо землю,
Як ти, для майбутніх людей,
Ми тільки пророками будем
Великих народних ідей.
Та знаємо всі ми напевно,
Що нас пам’ятатиме світ,
І ворогам нашим суворо
Відплатить трудящий нарід.

Аналізуючи прозові твори письменника, літературозна­виця із Кам’янця-Подільського, кандидатка філологічних наук Галина Краєвська (1925-2014) зробила висновок: «Треба зазначити, що цілком очевидним у творах Мачтета на українську тему є вплив Миколи Гоголя і цілком слушним є твердження, що творчість цього письменника варто розглядати в руслі не тільки російської, але й української культури».
Вікіпедія пише, що два роки Мачтет викладав у повітових шко­лах Могилева-Подільського та Кам’янця-Подільського. Державний архів Хмельницької області дозволяє уточнити та розширити це твердження. У фонді 831 «Канцелярія інспектора народних училищ першого району Подільської губернії» є справа 1, яка стосується Кам’янець-Подільського міського двокласного училища, розпочата 2 липня 1870 року, а закінчена 9 січня 1873 року. Штатний наглядач училища Сава Дудченко писав 8 вересня 1870 року інспекторові народних училищ першого району Подільської губернії Мит­рофанові Олександровичу Конс­тантиновичу:
«Визнаючи призначення вчи­-теля історії та географії у доручене мені училище необхідним для успішного ведення справи як у навчальному, так і у виховному плані, маю честь уклінно просити Ваше високородіє про призначення вчителя названих предметів, якщо не буде до того перешкод».
Але тільки через десять місяців, 9 липня 1871 року, надійшла відповідь на це прохання від попечителя Київського навчаль­ного округу генерал-лейтенанта Платона Олександровича Антоновича:
«Панові інспекторові народних училищ Подільської губернії Конс­тантиновичу.
Внаслідок подання від 2 цього липня за №265, перемістивши вчителя історії та географії Могилівського двокласного міського училища Мачтета до такої ж посади в Кам’янець-Подільське міське училище і зробивши з цього належне розпорядження, повідомляю про те Ваше високоблагородіє».
Далі наведемо один цікавий протокол:
«1871 року, жовтня 10 дня. Училищна рада Кам’янецького двокласного училища в екстраординарному засіданні своєму слухала пропозицію пана штатного на­глядача про відкриття в даний час при Кам’янецькому двокласному училищі класів для дорослих, оскільки перешкоду, за яким рада в минулому навчальному році не знайшла можливим відкрити зазначені класи, саме: дальність відстані училища від міста, тепер усунуто з перенесенням училища в самий центр міста. Рада, вислухавши пропозицію пана штатного наглядача, постановила: відкрити зазначені класи, якщо охочих вчитися набереться не менше ніж 10 осіб, причому троє з панів викладачів: викладач математики Дибовський, викладач історії та географії Мачтет, виконавець обо­в’язків учителя підготовчого класу Пиріг і наглядачка Серафима Блюм виявили свою згоду на викладання в зазначених класах. Разом із тим рада уповноважила пана штатного наглядача увійти з відношенням у Кам’янецьке міське поліцейське управління і міську думу, а також до отця благочинного, просячи перших про публікації по місту про відкриття при Кам’янецькому училищі класів для дорослих, а другого – залежне від нього розпорядження про оголошення тих самих слів у церквах священниками своїм парафіянам і просити отця благочинного запропонувати комусь із місцевих священників, в разі якщо виявиться охочий викладати в зазначених класах, узяти на себе обов’язок викладання закону Божого».
До речі, цей протокол підписав, зокрема, і Григорій Мачтет не тільки як учитель історії та гео­графії, але також як секретар училищної ради.
Висловлюємо здогад, де са­ме училище спочатку містилося – на Руських фільварках (справді, далеко від міста), бо законовчитель училища Іоанникій Левицький був настоятелем Покровсь­кої церкви саме на Руських фільварках. 1871 року училище перемістилося в центр міста – у дво­поверхове приміщення напро­ти входу в Кафедральний костел Петра та Павла, де нині знову маємо будинок біскупа.
9 грудня 1872 року попечитель Київського навчального округу писав, вживаючи неправильно прізвище Мачтета – Маш­тет:
«Панові інспекторові народних училищ Подільської губернії Конс­тантиновичу.
На представлення Вашого високоблагородія від 27 листопада за №342, маю честь повідомити, що я згоден доручити викладання історії та географії в Кам’янецькому двокласному міському училищі штатному наглядачеві того ж училища, з тим, щоб, до остаточного звільнення від служби вчителя Маштета, до заняття посади вчителя російської мови, без прав служби, був допущений учитель підготовчого класу того ж училища пан Пиріг. Про приведення цього у виконання уклінно прошу Вас зробити належне розпорядження».

У звіті за 1872 рік Сава Дудченко писав, що в дорученому йому училищі в другому півріччі дещо постраждали історія і географія від розподілу викладання з цих предметів між трьома викладачами. А Григорій Мачтет був тоді вже в США.