ГЕРОЇЧНИЙ РЕЙД ДО МІСТЕЧКА СТУДЕНИЦІ

ДО РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ ВІД НАЦИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

Ця стаття присвячена невеликому, але героїчному епі­зоду німецько-радянської війни, який стався наприкінці березня 1944 року на території нинішньої Китайгородської сільської об’єднаної територіальної громади Кам’янець-Подільського району. Йдеться про сміливий рейд тилами німецьких військ від Кам’янця-Подільського до Студениці (тепер затоп­лена Дністровським водосховищем) танкового десанту 16-ї гвардійської механізованої бригади (гв. мбр) 6-го гвардійського механізованого корпусу (гв. мк) 4-ї танкової армії (ТА) 1-го Українського фронту під командуванням гвардії лейтенанта Михайла Яковича Радугіна.

НОВІ ДАНІ

Краєзнавці Кам’янеччини загалом обізнані з цією подією: у періодичній пресі, у літературних збірниках не раз з’являлися публікації про сміливців загону. За авторства самого Михайла Яковича вийшли книжки зі спогадами про його участь у війні: «Нам было по восемнадцать» 1980 року, «Дерзость» 1983 року, де, зокрема, йдеться про рейд до дністровських переправ у Студениці. Як відомо, за ту операцію командир загону гвардії лейтенант Михайло Якович Радугін та командир танкового взводу 28-го танкового полку (тп) 16-ї гв. мбр гвардії лейтенант Петро Іванович Барабанов Указом Президії Верховної Ра­ди СРСР від 24 травня 1944 року були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Здавалось би, що вже все сказано про той бойовий епізод. Але в останні роки в мережі інтернет у вільному доступі з’яви­лися електронні копії багатьох архівних документів воєнної пори, які надають можливість отримати й оприлюднити нову інформацію про події німецько-­радянської війни 1941-1945 років. От і при дослідженні історії тієї операції автором статті вивчалися журнали бойових дій 1-го Українського фронту, 6-го гв. мк, виявлені бойове донесення гвардії лейтенанта Радугіна про рейд у Студеницю та схема рейду, нагородні листки та накази про відзначення бій­ців загону.
Рейд загону Радугіна до Студениці почався 27 березня і завершився 3 квітня 1944 року. Саме тоді широкого розмаху набув другий етап (21 березня – 17 квітня 1944 року) Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції військ 1-го Українського фронту. 25 березня з’єднання фронту оволоділи Проскуровим, а 26 березня механізовані бригади 4-ої ТА, пройшовши від Скалату через Гримайлів, Чортків, Гусятин, Оринин, здобули Ка­м’янець-Подільський, що при­звело до охоплення кільцем військ 1-ї німецької ТА групи армій «Південь», які перебували у районі Дунаївців, Солобківців.
В оточенні опинилися понад 20 ди­візій, зокрема 10 танкових, загальною чисельністю близько 200 ти­сяч осіб. Над ними нависла реальна загроза нового Сталінграда.
У штабах німецької групи армій «Південь» та її 1-ї ТА вже на початку наступу радянських військ 21-24 березня побачили небезпеку повного оточення і вимушені були, не гаючи часу, обирати напрямок виходу з «котла», поки ще не укріпилося кільце охоплення. Командувач 1-ї ТА генерал Хубе мав намір пробиватися на південь, за Дністер, де ще не було міцного заслону. З цією метою у з’єднаннях 1-ї ТА навіть розпочали підготовчі роботи, і якась частина військ рушила до дністровських переправ, а найбільше, через Дунаїв­ці, Жванчик, до Студениці. Але командувач групи армій «Південь» фельдмаршал Манштейн під час доповіді у ставці Гітлера 25 березня настояв на тому, що безпечніше буде виходити з оточення не за Дністер, а в західному напрямку, шляхами північніше Дністра через нижній Збруч і Серет, про що й було віддано відповідний наказ військам 1-ї ТА. Поки у ставці Гітлера вирішувалося питання про новий напрямок прориву з оточення, якась частина німецьких військ досягла Студениці.
Звичайно, командування 1-го Українського фронту не знало про остаточне рішення противника пробиватися з «котла» в західному напрямку й не виключало, що німці ринуть за Дністер. Рух великих німецьких колон по шосе Дунаївці – Жванчик – Студениця, Дунаївці – Кам’янець-Подільсь­кий певною мірою дезорієнтував радянське командування. Усе виглядало так, ніби 1-ша ТА намагається вислизнути за Дніс­тер. З огляду на це командувач 1-го Українського фронту маршал Радянського Союзу Жуков у ніч з 26 на 27 березня тричі у своїх наказах згадує Студеницю й тамтешню переправу. Спочатку шифрограмою №8838 він наказує командувачу 4-ї ТА «…негайно викинути рухомий загін із завданням захопити Студеницю й не допустити переправи противника в цьому районі через р.Дністер».
У наступному наказі Жукова командувачам 1-ї гв., 18-ї, 38-ї, 3-ї гв. танкової й 4-ї танкової армій знову згадується Студениця:
«Кам’янець-Подільський зайнятий нашими військами. Бій іде за Віньківці й Дунаївці. Розрізнені групи противника і його штаби тікають за р.Дністер, прагнучи переправитися на ділянці Стара Ушиця, Студениця. Наказую:
1. Уночі продовжити енергійне переслідування ворога.
2. Викинути вперед передові загони й диверсійні групи із завданням знищувати відступаючі частини противника і сіяти серед нього паніку».
Тієї ж ночі штаб фронту направив командувачу 4-ї ТА ще один наказ Жукова (шифрограма №8859), в якому ставилося цілком конкретне завдання: «…3. Однією тбр (танковою бригадою – А. Р.) зайняти 27.3.1944 р. Студе­ницю й закрити останній шлях відходу противника на південь».
Наведені документи свідчать, що маршал Жуков надавав значну увагу знищенню переправи противника через Дністер біля маленького містечка Студениця, що бойовий рейд до студеницької переправи відбувся саме за наказом командувача 1-го Українського фронту, а не був ініціативою командира 16-ї гв. мбр, як про це написав командувач 4-ї ТА Лелюшенко у своїй книжці «Москва – Сталинград – Берлин – Прага. Записки командарма». Тобто, рейд танкового десанту й розгром переправи в Студениці мав рівень мало що не фронтового значення, а не був елементом військової тактики командира бригади.
Наказ командувача фронту про взяття Студениці негайно доручили виконати командиру 16-ї гв. мбр, але не силами всієї бригади, а десантним загоном на трьох танках Т-34. Хід рейду та події під час просування загону подаються нами в хронологічному порядку, тобто так, як вони описані в бойовому донесенні гвардії лейтенанта Радугіна, складеному на початку квітня 1944 року. Радугін фіксує маршрут руху загону, вказує, де відбувалися бої з ворогом, подає відомості про завдані про­тив­нику втрати. Якщо самі факти зіткнення з німцями, стрім­кі атаки та сміливі дії бійців загону не викликають особливих сумнівів, то наведені дані про втрати противника, особливо в живій силі, сприймаються із застереженням. Втім, якщо навіть зробити поправку на завищену кількість знищених ворогів, то все одно рейд загону Радугіна був дуже сміливою й успішною операцією, за що його учасники цілком заслужено удостоєні бойових нагород.

27 БЕРЕЗНЯ, ПОНЕДІЛОК

Уранці того дня в районі села Пудлівці під керівництвом командира 16-ї мбр був сформований загін з трьох танків Т-34 28-го тп під командуванням гвардії лейтенанта Барабанова та десанту в кількості понад 40 бійців 2-го батальйону бри­гади – автоматників, розвідників, саперів, зв’язківців. У загоні було, крім особистої стрілецької зброї, три протитанкові рушниці, два станкові кулемети й чотири радіостанції.
Загальне командування десантом покладалося на гвардії лейтенанта Радугіна, командира взводу 2-го батальйону бригади. Цей 20-річний лейтенант був уже досвідченим вояком.
Він воював із липня 1942 року, брав участь у багатьох боях, не раз ходив у розвідку, був тричі по­ранений (9 вересня 1942 року, 28 липня та 17 грудня 1943 року), нагороджений орденами Червоної зірки (5 серпня 1943 ро­ку) та Вітчизняної війни другого ступеня (10 квітня 1944 року).
Барабанов – теж учасник багатьох боїв, зазнавав поранень, нагороджений орденом Віт­чиз­няної війни другого сту­пеня (15 серп­ня 1943 року).
Загін мав завдання рухатися за маршрутом Пудлівці, Кам’янець-Подільський, Станіславівка, Китайгород, Студениця, захопити переправу через річку Дністер й утримувати її до підходу бригади. Об 11.00 піхотинці розмістились на танках, і загін вирушив у бойовий похід.
Слобідку-Кульчієвецьку пройшли без пригод – німців там не було. А от у районі Станіславівки о 15.00 сталося перше зіткнення з противником. Розвідники встановили, що з села виходить обоз чисельністю близько 40 автомашин і 200 возів. Загін із ходу атакував противника, танки на повному ходу врізалися у ворожий караван, трощили, ла­мали, розкидали в сторони і перекидали вози й автомашини. Танками й автоматниками обоз був повністю знищений, взято в полон 17 німецьких солдатів, як зазначає Радугін у своєму рапорті командирам бригади й корпусу.
О 17.00 загін досяг Китайгорода. Надворі наставала темрява. З’ясувавши за допомогою місцевих жителів наявність і розташування противника, десантники несподіваним наскоком розгромили штаб саперного батальйону, його командира у званні майора взяли в полон.
У рапорті Радугіна вказується про знищення в Китайгороді трьох гармат, двох мінометів, 25 машин і близько 120 возів із вантажами.
Просуваючись далі в напрямку Студениці, загін о 19.00 зуст­рів біля Демшина колону про­тив­ника чисельністю близько 400 піхотинців і 100 кавалеристів. Вогнем танків і десанту колона була знищена, при цьому взято в полон 64 німецькі солдати і 38 власовців. О 20.00 у Ка­лачківцях зі­ткнулися ще з од­нією групою про­тивника, де було близько 1500 осіб. Силою тан­ків і десанту колону розсіяли, було вбито близько 600 осіб, взято в полон 12 німецьких солдатів, розбито ба­гато автомашин і підвід із вантажами.
Незабаром загін досяг Студениці. Розвідники доповіли, що німці переправляються понтонним мостом на правий берег Дністра. На переправі перебували до полку піхоти, 4 танки, 2 самохідні гармати, 8 бронетранспортерів, 4 артилерійські гарма­ти, 150 машин, 320 возів. Першим же снарядом міст був підірваний. Танки вдарили по артилерії, десант відкрив вогонь по піхоті. Несподівана атака викликала паніку серед ворожих солдатів, вони в безладді повтікали. У донесенні Радугіна зазначається, що на переправі залишилися 800 трупів, усі танки, самохідні й артилерійські гармати, всі бронетранспортери, машини й вози, 42 кулемети, 300 автоматів, 500 гвинті­вок, 12 телефонних апаратів, 2 рації, 2 склади з боєприпасами.
До 23.00 загін зайняв кругову оборону.

Анатолій РОЗДОБУДЬКО, член Національної спілки краєзнавців України, Хмельницький.
(Закінчення буде).