П'ятница, 24 Вересня 2021 р.
23 Квітня 2021

РОЗСТРІЛЯНИЙ ПЕДАГОГ ТРОЦЮК – 3

У науково-документальній серії книг «Реабілітовані історією» Запорізькій області присвячено шість томів. У четвертому з них є коротесенька довідка про Євстахія Варфоло­мійовича Троцюка, розстріляного
2 листопада 1937 року.

З інших даних ми довідуємося, що шість років, у 1906-1912 роках, Євстахій (тоді його ім’я писалося як Євстафій) Варфоломійович працював учителем у Кам’янці-Подільському. Тож поговоримо про нього завдяки даним, які нам вдалося зібрати про маловідомого, але гарного педагога, автора книжки про методику української мови та низки статей в освітянській періодиці. До речі, у 1918-1933 роках працювала Постійна комісія УАН – ВУАН (Української академії наук – Всеукраїнської академії наук) для складання біографічного словника діячів України. 2003 року оприлюднено узагальнений список імен, які згадуються в матеріалах цієї комісії. Серед записів є і такий: «Троцюк Є.В., освітянин, педагог на Поділлі». Тож здійснимо те, чого не встигла Постійна комісія. Насамкінець
зауважимо, що всі дати до 1917 року наведено за чинним у Російській імперії старим стилем (юліанським календарем). Початок у «Подолянині» від 9 і 16 квітня 2021 року.

ТРОЦЮК І ЄФРЕМОВ

Сергій Олександрович Єфремов (1876-1939) – український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919 року), віцепрезидент ВУАН (з 1922 року), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.
Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої праці на Поділлі, виданий 1 грудня 1926 року, повідомляв, що під керівництвом лектора Вінницького українсь­кого педагогічного технікуму Євстафія Троцюка у 1923-1925 роках студенти зібрали матеріа­ли про життя Михайла Коцюбинського у Вінниці, які надіслали академіку Сергієві Єфремову, а в 1925-1926 роках зібрали близь­ко 100 пісень і легенд (революційне життя, Калинівське чудо, Сафатова долина).
1925 року в передмові до п’ятого тому «Творів» Михайла Коцюбинського, названого «З молодих літ», Сергій Єфремов подякував, зокрема, Подільській науково-дослідчій кафедрі, її керівникові Євстафієві Троцюкові та всім, хто озвався присилкою біографічного матеріалу про Коцюбинського.
18 березня 1925 року Сергій Єфремов писав у щоденнику, що докінчив редактувати п’ятий том Коцюбинського, власне, того нового матеріалу, що прибув останнім часом, і відписав, зокрема, Євстафієві Троцюкові у Вінницю.

ЗАПОРІЖЖЯ

На початку 1930-х років Остап Троцюк перебрався в Запоріжжя (до 1921 року – Олександ­рівськ). Тут 1930 року було створено інститут народної освіти, наступного року його перейменовано на педагогічний інститут професійної освіти, а 1933 року він отримав нову назву – Запорізький державний педагогічний інститут. Розташовувався він спочатку у двох приміщеннях – колишніх Олександрівських комерційному училищі та жіночій гімназії. Нині це Запорізький національний університет.
В інституті Остап Троцюк працював доцентом, був завідувачем кафедри літератури.
Доктор історичних наук Василь Марочко та приват-доцент історії педагогіки Марбурзького університету Гьотц Хілліг у монографії «Репресовані педагоги України», яка охопила 1929-1941 роки, писали, що третього люто­го 1934 року Запорізький міськ­ком КП(б)У ухвалив постанову «Про буржуазний націоналізм у роботі кафедри літератури Запорізького педагогічного інституту». Вона нічим не вирізнялася від інших постанов такого гатунку, за винятком прізвищ чергових жертв репресій. До сумного списку репресованих додали імена директора інституту Корзуня та завідувача кафедри української літератури «націоналіста професора Троцюка». Постанова закликала «всіх наукових працівників Запоріжжя» провести збори, щоб на них обговорити питання буржуазно-націоналістичних перекручень. На початку червня 1934 року такі збори відбулися і в Запорізькому педагогічному інституті, які засудили «націоналістичні збочення» Троцюка і Корзуня.
Георгій Волков - директор Запорізького державного педагогічного інституту з 1934 рокуВ архіві Запоріжжя, продовжують Василь Марочко та Гьотц Хілліг, збереглися документи «чистки» професорського складу педагогічного інституту, серед яких «Список необхідних для педінституту викладачів». Він був своєрідною заявкою нових викладачів замість Троцюка, Криворучка, Шаповалова (українська література), Солодкого (методика мови і літератури), Олійника (декан мовного факультету, викладач західної лі­тератури), Нечитайла (політекономія). Виявлених троцькістів (Нечитайла, Волкова, Троцюка, Криворучка, Солодкого, Шаповалова) звільнили з інституту в грудні 1936 року.
Марочко і Хілліг пишуть, що розстрілювали цілими кафед­рами, ректоратами, десятками професорів та викладачів у «кожному окремо взятому вузі», що так утверджували комуністичне мислення, так формували свідомість нового покоління «радянських професорів».
Доктор філологічних наук Вік­тор Чабаненко писав (у цитаті дається розшифрування ініціалів осіб, тільки для Криворучка їх не вдалося встановити): «У 1936-1937 роках сталінські опричники повністю розгромили кафед­ри української мови та літератури Запорізького державного педагогічного інституту. Майже всі викладачі цих кафедр (у тому числі й провідні професори та доценти Остап Варфоломійович Троцюк, Никанор Леонтійович Солодкий, М.М.Кри­воручко, Яків Миколайович Мороз) були звільнені з роботи, а потім арештовані і або розстріляні, або посаджені до в’язниці. Як згадують ветерани, українознавчі предмети після цього розгрому не читалися в інституті протягом двох навчальних років. Звинувачення проти чесних людей на підставі брудних наклепів висувалися сміхотворні, безглузді й політично безграмотні».
Про доцента Остапа Варфоломійовича Троцюка говорилося, що він «стоїть на позиціях контр­революційного націоналізму», лекції «засмічує націоналістичною термінологією».
11 жовтня 1937 року арештували українського поета Миколу Філянського. Йому висунули звинувачення в участі в українській контрреволюційній націоналістичній організації Запоріжжя (далі УКНО). Ця організація нібито мала філіали в усіх містах України, центр був у Києві, очолював її голова Комітету в справах мистецтв Андрій Хвиля. Як учасники організації звинувачувалися письменники: Остап Виш­ня, Сергій Пилипенко, Олекса Слісаренко, Михайль Перший випуск (1930-1934) мовно-літературного відділення Запорізького державного педагогічного інституту. Серед викладачів - другий ліворуч у першому ряду Остап ТроцюкСеменко, Микола Хвильовий (хоч той покінчив життя самогубством ще 1933 року); викладачі Запорізького педагогічного інституту: Михайло Жовтобрюх, Никанор Солодкий, Остап Троцюк; музейні працівники: Аландер, Ладиженська, Мушкет, Рудинсь­кий, Щербаківський; академік Дмитро Яворницький та інші. Керівництво УКНО міста Запоріжжя було приписано Миколі Філянському. Його звинувачували у проведенні активної контрреволюційної діяльності.
У жовтні 1937 року Сталінсь­кий районний партійний комі­тет Запоріжжя виключив секретаря парткомітетів педагогічного інституту Козачка з партії. Перевіркою встановлено, що Ко­зачок притупив більшовицьку пильність, в інституті довгий час орудували вороги народу – Нечитайло, Волков, Троцюк та інші. Він не викривав їх, через багатотиражку вихваляв як найкращих комуністів, лекторів, писав наклепницькі заяви на чесних комуністів.
У четвертому томі серії книг «Реабілітовано історією», присвячених Запорізькій області, зазначено, що Євстахій Варфоломійович Троцюк був українцем, мав вищу освіту, проживав у Запоріжжі, тимчасово ніде не працював. Його заарештували 29 квітня 1937 року, звинува­тили в активній контрреволюційній націоналістичній роботі. У довідці сказано, що Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР та прокурор СРСР 18 жовтня 1937 року засудили Євстахія Троцюка до розстрілу. Вирок виконано 2 листопада 1937 року.
17 серпня 1956 року з проханням про реабілітацію звернувся колишній директор Запорізького державного педагогічного інс­титуту Георгій Андрійович Волков. У заяві генеральному прокуророві СРСР він писав: «У березні 1937 року я був виключений з ВКП(б) Запорізьким міськкомом партії за притуплення пильності. Мене звинуватили в тому, що, будучи директором Запорізького педагогічного інституту, я не звільнив призначених Народним комісаріатом освіти професора Троцюка, викладачів Мороза і Криворучка, які працювали в Запорізькому педінс­титуті. Ці викладачі були заарештовані в березні 1937 року та оголошені ворогами народу. У зв’язку з цим я був знятий з роботи в інституті і оголошений у місцевій пресі посібником ворогів народу».
1958 року Євстахія Троцюка реабілітували. Місце його поховання невідоме. У Державному архіві Запорізької області у фон­ді Р5747, опис 3 є справа 9751 про українського педагога Євс­тахія Варфоломійовича Троцюка, якого не пощадила більшовицька куля.

У ЗАПОРІЖЖІ ПАМ’ЯТАЮТЬ…

Ім’я Троцюка не забуте. Інформаційно-аналітичний тижневик «Правда», який видається в Запоріжжі, 5 квітня 2012 року написав у рубриці «Історичний календар на квітень 2012 року» таке: «75 років тому заарештований і оголошений ворогом народу професор Запорізького педінституту Остап Варфоломійович Троцюк». В інформації від 6 березня 2015 року на сторінці «Репресії в Запорізькій області» Міжнародного генеалогічного форуму «Ge­neo» подано перелік знятих із роботи на культурному фронті націоналістів, троцькістів й інших антипартійних елементів Запорізького району, підписаний секретарем Запорізького міськкому партії Струцем (до­кумент 1930-х років). Є в ньому й такий рядок: «Троцюк Остап Варфоломійович, українець, безпартійний, за протягування націоналізму на лекціях професор літератури був знятий з роботи. Відновлено як лектора».
У Запоріжжі пам’ятають про Троцюка. Тепер він повертається і до місця першої роботи після закінчення інституту – до Ка­м’янця-Подільського.

НАСАМКІНЕЦЬ

Колишня Олександрівська жіноча гімназія, де розміщувався один із корпусів Запорізького державного педагогічного інститутуЯк би могла виглядати стаття про Троцюка в нездійсненому «Біографічному словникові діячів України» або в реальній 30-томній «Енциклопедії сучасної України», яка видається від 2001 року Національною академією наук України спільно з Науковим товариством імені Шевченка. Побачили світ 22 томи цієї енциклопедії, дійшли тільки до літери «Н», тож реально в якомусь із наступних томів побачити статтю про Троцюка. Отже:
Троцюк Євстафій (Євстахій, Остап) Варфоломійович (1880 рік, селище Піщаць Більсько­го повіту Седлецької губернії Російської імперії, нині село в гміні Піщаць Більського повіту Люб­лінського воєводства, Польща – 2 листопада 1937 року, Запоріжжя) – український педа­гог, освітній діяч. На початку XX століття працював учителем у Дронжговському початковому училищі Гарволиського повіту Седлецької губернії (нині село Дронжгув гміни Уленж Рицького повіту Люблінського воєводства в Польщі). 1906 року закінчив Глухівський учительський інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка).
У 1906-1912 роках працював учителем Кам’янець-Подільського двокласного міського училища, спочатку викладав російську мову, а з 1907 року – математику. Також працював на педагогічних курсах цього училища, де викладав російську мову, методику російської мови, методику географії та природознавства, був секретарем педагогічної ради училища. Від 1912 року працював наставником із російської мови Вінницької учительської семінарії. У Російській імперії мав чин губернського секретаря (1912 рік, зі старшинством з 1 (14) липня 1906 року). Нагороджений орденами третього ступеня святого Станіслава (1913) та святої Анни (1915). Одружився 1915 року в Петрограді з донькою статського радника Ольгою Авенірівною Лашкарьовою – студенткою Петроградського жіночого педагогічного інституту. Після приходу 1920 року до влади більшовиків викладав літературу на Вінницьких педагогічних курсах (серед його учнів був майбутній письменник Олексій Кундзіч), потім
Колишнє Олександрівське комерційне училище, де розміщувався один із корпусів Запорізького державного педагогічного інститутув Українському педагогічному технікумі імені Івана Франка (теж у Вінниці). Був одним з ініціаторів створення літературно-­меморіального музею українського письменника Михайла Коцюбинського, відкритого 1927 року у Вінниці. Від 1930 року був доцентом, завідувачем кафедри літератури у Запорізькому державному педагогічному інституті (нині Запорізький національний університет). На початку черв­ня 1934 року відбулися збори в інс­титуті, які засудили «націоналістичні збочення» Троцюка. Його заарештували 29 квітня 1937 року, звинуватили в активній контрреволюційній націоналістичній роботі. Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР та прокурор СРСР 18 жовтня 1937 року засудили Троцюка до розстрілу. Вирок виконано 2 листопада 1937 року. Реабілітовано 1958 року.
Праці: «Методика української мови» у трьох частинах (Вінниця, 1919), стаття «Педагогічні питання в художніх творах Івана Франка» («Записки Вінницького педагогічного технікуму імені Івана Франка», 1929), статті у журналі «Шлях освіти» (Харків): «Студіювання української літератури на Вінницьких педагогічних курсах» (№12 за 1925 рік), «Організація літератури в трудовій школі» (№4 за 1928 рік), «Семінарійна форма студіювання літератури» (№7 за 1928 рік), «Літера­тура в «Програмних матеріалах» для другого концентру трудових шкіл» (№3 за 1930 рік), «Проблема практикуму з літератури» (№4 за 1930 рік).
Література. Стаття «Розстріляний педагог Троцюк» у трьох номерах тижневика «Подолянин» (Кам’янець-­Подільський, квітень 2021 року).