І ТРИПІЛЛЯ, І РУСЬ: У СТАРОМУ МІСТІ ЗНАЙДЕНЕ УНІКАЛЬНЕ ПОХОВАННЯ

Версій про вік Кам’янця є декілька. Одна з них – про походження міста з литовських часів – розсипалася днями на друзки завдяки раптовій і практично сенсаційній знахідці наших археологів. По коментар ми звернулися до відомого кам’янецького археолога, наукового співробітника НІАЗу «Кам’янець» Петра БОЛТАНЮКА. Саме він із колегами і знайшов неподалік від Вірменського бастіону поховання давньоруських часів.

– Загін Кам’янець-Подільської археологічної експедиції (керівник Павло Нечитайло) проводив нагляд за земляними роботами із прокладання електрокабеля, які виконує Волинська електротехнічна компанія, – розповідає науковець. – Загін складався з ма­гістранта Києво-Могилянської академії Євгенія Левінзона, магістрантів Кам’янець-Подільського національного університету Олександри Бєлік і Ельдара Яхієва та, власне, мене. В одному з місць у районі вулиці Францисканської, 10 було виявлено залишки житла періоду раннього Трипілля, а також поховання молодої жінки, яке ми попередньо датуємо періодом XIII-XIV ст.

– Тобто, в одній точці – і жінка князівської доби, і рештки житла, котрим декілька тисяч років?

– Так, гріб було вкопано в культурний шар Трипільської культури – десь на глибину мет­ра. У цій зоні колись була церква Воскресіння Господнього – вона стояла в західній частині сучасного Вірменського ринку. Ми припускаємо, що у цьому місці міг бути погост цього храму. І нам вдалося відкрити одне з його поховань. Воно – найдавніше зі знайдених на території Старого міста. Саме Старого міста, адже якщо ми візьмемо територію фортеці, то таких поховань там відома велика кількість, до 36. Там під час археологічної експедиції у 2018-2019 рр. відкрито кладовище, яке розміщувалося навколо церкви Покрови Божої Матері. На пальцях знайденого на Францисканській кістяка було виявлено дві прикраси – кільця з бронзи у вигляді псевдовиття (закрученого дроту). Такі прикраси теж типові для періоду XIII-XIV ст. Також у поховальній камері знайшли кераміку давньоруського періоду. Поховано жінку було за християнською традицією – головою на захід.

Знахідка підтверджує: литовські князі брати Коріатовичі не засновували Ка­м’янця. Тут і задовго до них було життя.

– На місці Вірменського бастіону свого часу були віднайдені давньоруські укріплен­ня, – продовжує пан Петро. – По суті, ми мо­жемо говорити про існування міста у межах ХІІІ століття.
– Це ще в епоху до хана Батия?
– Поки що ми не можемо сказати точніше.
– Чи плануються подальші дослідження ділянки, де було знайдено жіноче поховання?
– Це була не експедиція, а археологічний нагляд. Ми знайшли поховання, його розкопали і дослідили. Тепер знахідка вирушить у Київ, в Інститут археології НАНУ, в антропологічний відділ. Після детального обстеження будемо мати точніші дані.

Керівник Кам’янець-Подільської ар­хеологічної експедиції Павло НЕЧИТАЙЛО додає, що є попередні домовленості з відомою антропологинею, кандидаткою історичних наук Олександрою КОЗАК про дослідження кістяка похованої.

– Це велика удача, тому що Олександра Козак володіє методиками, завдяки яким ми будемо мати уявлення не лише про вік і стать, але й про прижиттєві травми, хвороби, особливості харчування та багато інших подробиць із життя похованої. Виявлене поховання і його дослідження має виключне значення для історії Кам’янця-Подільського. Поховальний інвентар у вигляді двох кілець, прикрашених псевдовиттям, автор дослідження Петро Болтанюк схильний відносити до ХІІІ-XIV століття. Ймовірно, це залишки одного з найдавніших кам’янецьких цвинтарів. Є підстави вважати, що під полотном сучасної дороги збереглися залишки інших давніх поховань і, можливо, рештки фундаментів церкви. На превеликий жаль, ми не можемо провести на цій території не те що додаткових досліджень, ми не маємо грошей, щоб зробити необхідні природничі аналізи на вже отриманому матеріалі. Можна було б провести реконструкцію обличчя похованої, аналіз ДНК, визначити точну дату поховання. Втім наші неодноразові звернення до міської влади про виділення додаткового фінансування на виконання необхідних ря­тувальних робіт із року в рік отримують не­гативну відповідь. Ми вже ведемо своєрідний літопис відмов. Останні кошти виділялися ще 2017 року, коли при відкритті фундаментів на Польському ринку натрапили на залишки чинбарні кінця XVI – початку XVII ст. І все. Просили в попередньої влади, просили в теперішньої. Відповідь одна – грошей немає. На додаткові дослідження першої в світі металообробної майстерні – немає! На дослідження унікальних заглиблених об’єктів раннього залізного віку в південній частині Старого міста – немає! На залишки монастиря на Руських фільварках – немає! На житло другої половини ХІІІ століття, виявлене при схожому прокладанні траншей, – немає! Ну, а на якесь поховання жінки, якісь аналізи – звісно ж, немає! Всі ці копії листів-відмов у нас зберігаються. Як реквієм своєрідний, некрополь нездійсненого. Тому доведеть­ся ходити з протягнутою рукою, засновувати спільнокошт, просити грошей у всіх небайдужих, поки міський бюджет розподіляється на важливіші для міста справи, ніж якісь енеолітичні майстерні, ранньоскіфські ями та реконструкції зовнішнього вигляду перших кам’янчан.

А ще Павло Нечитайло додає, що знахідка під час археологічного нагляду доводить, чому так важливо перед будь-­якими земляними роботами в історичній місцевості проводити археологічну розвідку. Адже навіть на невеличкій ділянці можна натрапити на знахідки, які прол­лють світло на розуміння давньої історії міста.

Ірина ПУСТИННІКОВА.