ПІЧ ІЗ БАНКІРОМ ТА ІМПЕРАТОРОМ

Нова стаття з циклу «Кам’янецькі дежавю» буде дещо незвичною. Давним-давно, ще у XV-XVI століттях, жила у швабському Аугзбурзі династія сміливих банкірів-новаторів. Її засновник, Якоб Фуггер на прізвисько Багатий, вчився у Венеції; позичав гроші герцогам та імператорам; володів срібними рудниками в Тіролі та мідними в Угорщині; мав фірми, що торгували металом, у десятках великих міст; мав найбільшу в Європі книгозбірню; був покровителем геніального живописця Альбрехта Дюрера; утримував швейцарську гвардію у Ватикані; субсидував військові походи Габзбургів на Швейцарію, Францію та Італію, за що отримав графський титул від володаря Римської імперії Максиміліана І. Словом, неймовірно багатий і розумний Фуггер недарма заслужив на те, що його бюст встановлений у Залі слави німецького народу, поруч зі скульптурами Гете чи Фрідріха Великого.
Тільки ж у нас газета про Кам’янець і Кам’янеччину.
Як пов’язати швабських банкірів із Поділлям?

ІСТОРІЯ ОСОБНЯКА НА ЛЕСІ УКРАЇНКИ

А таки можна. Ви давно були в ошатному приміщенні дитячої бібліотеки на вул.Лесі Українки? Можливо, востаннє – ще школярем, коли вчителі водили туди раз на тиждень по нові книжки.
Цю щедро прикрашену ліп­ниною одноповерхову будівлю звели на межі ХІХ-ХХ століть на кошти міста як резиденцію для прийомів міським головою гостей і делегацій. Банкетний зал споруди використовували різні організації міста. 1914 року тут розміщувався штаб Південно-­Західного фронту. Саме тут генерал Брусилов задумував свій відомий «Брусилівський прорив» російськими військами австро-німецького фронту.
1917 року в цьому будинку генерал Лев Корнілов мав розмову з майбутнім гетьманом Украї­ни, тоді генералом російського війська Павлом Скоропадським. Скоропадському запропонували взяти участь у державному перевороті та поваленні влади Тимчасового уряду. Він відмовився, але підтримав пропозицію Корнілова щодо українізації війська. Саме ці війська, патріотично налаштовані до ЦР УНР, захистили Київ під час першого наступу більшовиків. 1916 року в споруді була їдальня штабу Південно-Західного фронту. Під час свого візиту до Кам’янця 30 березня 1916 р. тут ночував російський цар Микола ІІ разом зі своїм ад’ютантом графом Володимиром Фредеріксом.

ТАЄМНИЧЕ ПАННО

Із тих часів у приміщенні дитячої бібліотеки збереглися ліпнина, камін і печі. Найкрасивіша з них – у найбільшій залі. Піч нині пофарбована в насичено бірюзовий колір, хоча, ймовірно, століття тому виглядала по-іншо­му. Її окраса – велика центральна кахля з цікавим зображенням. Ліворуч – піч (піч на печі, що за іронія!). Біля неї стоїть немолодий бородатий чоловік. Ще один бородач у пишному вбранні сидить поруч, розвернувшись від столу до печі. За столом – ще три фігури: дві жінки і чоловік. На всіх вбрання з XVI століття.
Дивовижна кахля давно ме­не цікавила. Здогадка, що це сюжет якоїсь відомої картини, з’явилася в березні 2019 року.
Я зверталася до знайомих мистецтвознавців, але вони картину не розпізнали. Зате це вдалося учасникам фейсбук-спільноти «Історичні кахляні печі в Украї­ні, старовинні колекційні кахлі». Правда, загадок від того не стало менше.

ВЕКСЕЛІ У ВОГНІ

Отже, панно на печі зображає момент, коли банкір Фуггер (за одними даними, це Якоб, за іншими – його племінник Антон) спалює у своєму каміні вексель на 50 тисяч талерів від іспансь­кого короля Карла V в присутнос­ті самого монарха. Їхня зустріч давно обросла легендами. Кажуть, щоб вразити короля, піч у будинку Фуггера тоді розпалили не дровами, а корицею, страшенно дорогою на ті часи приправою.
Карл V був багато чим зобо­в’язаний Фуггеру. Саме на кошти тонкогубого рудого банкіра іспанський король і бургундсь­кий герцог, який був племінником імператора Максиміліана І, посів трон свого дядечки. Максиміліан помер у січні 1519 р., так і не виплативши Фуггеру свого боргу – 350 тисяч гульденів. За вакантне імператорське місце почалася боротьба між претендентами. Римський Папа Лев Х теж взяв у Фуггера в борг і просував свою кандидатуру – французького короля Франциска І. А на гроші банкіра під­купив курфюстів, які мали обирати імператора. Третім претендентом був правитель Саксонії й прибічник Реформації Фрідріх Мудрий. Фуггер же вирішив поставити на іспанця. 1520 року Карл V був коронований в Аахені. А ще за десять років імператор провів Рейхстаг у розкішному палаці Фуггерів у Аугзбур­зі, де спробував помирити католиків і протестантів. Карл став першим із монархів, котрий звелів називати його «ваша величність» – раніше до імператора зверталися «ваша височність».
Момент, коли Фуггер пробачає Карлу V борги, спалюючи вексель, став у ХІХ ст. популярним сюжетом у німецькому живописі. Його зображували австрієць Вільгельм Коллер, німець Вільгельм Кампгаузен, гравюри з таким сюжетом з’являлися в тижневиках. Та найвідомішою картиною є робота, написана 1866 року німецьким академістом Карлом Людвигом Фрідріхом Беккером (1820-1900). На ній зображений саме засновник династії Якоб. І кахля в бібліотеці майже повністю передає цю картину, немає хіба собаки біля ніг імператора, а Фуггер на кахлі зображений із бородою. Картина Беккера демонструється в Монетному кабінеті Державного музею в Берліні та берлінській Старій національній галереї.

ДИЗАЙН, ЯКИЙ ЧАСТО ЦУПИЛИ

Звідки ж кахля взялася в Ка­м’янці? А тут уже важко. Першим робити таке панно почав німецький дизайнер, художник і архітектор Пауль Обст. Він співробітничав із декількома кахлевими заводами Австро-Угорщини, Росії та Німеччини. Тож ках­лі за його дизайном відливали в різних місцях Європи. Вони користувалися шаленою популярністю в багатіїв того часу. На вар­тість одного набору кахлів для печі, виготовлених за дизайном Обста на фабриці Abo в Естонії, родина середнього достатку могла б прожити декілька ро­ків. Із 1900 р. представництво цієї фабрики було вже і на українських землях – в Одесі.
Висока вартість кахлів стає зрозумілою, коли дізнаєшся, що процес створення таких панно був дуже копітким. Спочатку створювалися ручна формов­ка, потім – робили полива. Далі кахлю декілька разів поміщали до печі. Потім робили її розпис і фінальний випал. Деякі панно обпалювали п’ять разів.
Із 1862 р. Обст заснував у Бер­ліні власну фірму. Популярні речі, чи то сумки, парфуми, чи кахлі для печі, підробляють – от і дизайнерські панно Обста підробляли не дуже відомі фірми. Хто виготовив кахлю в дитячій бібліотеці, сказати важко. Для цього піч треба розібрати, а робити таке не варто: це, ймовірно, найгарніший п’єц міста. Хоча й сюжет був досить нетиповим для губернського міста Російської імперії.

«ДЕЖАВЮ» З ЄВРОПИ

А чи є ще десь у світі такі ж панно? Давайте подивимося, але дивитися будемо не на конфігурацію печі, її висоту чи ширину, а лише на кахлю з банкіром і монархом.
Перша сестра нашої печі знаходиться в еклектичному бу­динку на вулиці Івана-Павла ІІ в польському Щецині. Ймовірно, місцеве панно було виготовлене після 1890 р. німецькою фірмою «Schmidt & Lehmann». Таке ж зо­браження є на печі в залі уряду цивільного стану (по-нашому – в РАЦСі) в Томашові Любельському. Сама піч брунаста, а от кахля розмальована різними кольорами – як справжня картина. Цінний експонат перенесли в РАЦС із панського двору в сусідньому селі Дзеражня. Правда, польські дослідники вважають, що на панно зображена картина не Беккера, а Кампгаузена.
Третя піч із Фуггером і Карлом знаходиться теж у Польщі, в історико-етнографічному музеї міста Хойниці. Панно №4 – у палаці Хасбаха в польському місті Бялисток. Усі кахлі є різнокольо­ровими. Польські дослідники довго вважали, що на панно зоб­ражено символічне розір­вання Мартином Лютером відносин із Римом. Лише каталог продукції фірми «Schmidt & Leh­mann» за 1890 р. підказав їм, що це сцена в будинку Фуггерів.
Із Польщі вирушимо до Німеч­чини. Панно є окрасою «Браугау­зу» («пивниці») в місті Ратінген у федеративній землі Північний Рейн-Вестфалія. Піч, виготовлену 1890 р. мануфактурою Карла Шульца в Оранієнбурзі, висотою 330 см, встановили там не так давно. Наприкінці ХХ століття місцевий історик врятував її при знесенні вілли «Кох», після чого її поставили в одному з ресторанів міста. Пізніше ресторан продавав цінну реліквію на аукціоні eBay (і такі речі продаються в заможній Німеччині). Так вона потрапила в «Браугауз». Власники пивниці провели власне дослідження і з’ясували, що фабрика в Оранієнбурзі виготовила лише три такі панно. Два з них знаходяться в Берліні. Третє було куп­лено у Францію, і через декілька рук та власників опинилося в Ратінгені.
Піч у бібліотеці багато пережила, її стан далекий від ідеального. Її нижня «камінна» частина частково втрачена й замінена кахлями різного часу, в тому чис­лі й радянської епохи. Та й у такому вигляді це окраса і закладу, і всього міста, яку варто берегти.

        Ірина ПУСТИННІКОВА.