ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ РУСОФОБІЇ: БУНТІВНИЙ ГЕНЕРАЛ ІЗ ЗАВАЛЛЯ

Частина перша

У Польщі його іменем називають вулиці та військові частини, його ювілеї відзначають на державному рівні. Не тому, що був звитяжним генералом – генералів багато. А от таких затятих русофобів навіть серед русофобської польської аристократії треба було ще пошукати. Росія – віковічний ворог. Цей факт до багатьох подоляків доходить лише тепер. А Юзеф ДВЕРНИЦЬКИЙ із Завалля над Збручем знав це ще 200 років тому.

СЕЛО БІЛЯ «АТЛАНТИДИ»

У Завалля з якого боку не їдь – усе дорога, як тортури. Туристи їдуть усе одно: тут триярусна фантастична «Атлантида», найзнаменитіша з печер Хмельницької області. Вона ховається за металевими дверима в скелі обабіч села. Тому, що там у Заваллі далі, туристи часто й не здогадуються.
А далі типове подільське село над Збручем, в міру мальовниче, в міру злиденне, в міру сучасне – таких багато. І сіль­ських клубів багато теж. Тільки не в усі ве­дуть такі брами. Точніше, брама металева і непримітна, як у багатьох. Але пілони, на котрих вона тримається, колись бачили кращі часи і кращу браму.
Зна-а-ачно кращі часи були колись і в сільського ФАПу. Нині це довга одноповерхова споруда, буденний вигляд котрої дещо пожвавлює півкруглий ризаліт із тильного боку. Як важко повірити дітям у юну красу їхньої старенької бабусі, так нам, сьогоднішнім, важко усвідомити, що цей невиразний будинок колись був розкішним палацом.
Ще коли Завалля у XVI ст. належало магнатам Язловецьким, воно було містечком. Та турецька навала 1672-го поневолила Поділля. Звільнилося від ос­манів Завалля вже селом: 27-річна окупація далася взнаки, населення в краї дуже скоротилося.
Крім нового статусу, в поселення були вже й нові власники – Стажинські. Саме в когось із цього роду наприкінці XVIII ст. село купив подільський шляхтич та ялтушківський староста, посол подільського сейму Фаустин Дверницький гербу Сас (16.02.1745 – 1800?).
Це сталося до того, як у Фаустина 19 бе­резня 1779 року народився син Юзеф, чи після? Невідомо. Фаустин мав у наших краях декілька маєтків – у майже сусідніх із Заваллям Чорнокозинцях, а ще у Циганівці, Слобід­ці та Балині на північ від Кам’янця. Мав також будинок у Вар­шаві. Так і сьогоднішні агромагнати на­магаються прикупити нерухомість у столиці.

ПОДІЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР

Батько мало приділяв уваги сину. Патріотизму і витривалості його навчила мати, Франтішка з Залеських Дверницька. Мала, певно, залізний характер і такий же гартувала в єдиного сина. Аскетизм і суворість до самого себе – це в майбутнього героя було з родини. Всі зими свого життя генерал Дверницький мужньо мерз, навідріз відмовляючись одягати хутро, і так само вперто зневажав окуляри, такі потрібні йому на ста­рості.
Над майбутньою кар’єрною стежкою і мудрувати не треба було: вже у серпні 1791 року 12-річний Юзеф пішов добровольцем до артилерії. Через рік так само добровільно військо і покинув із невідомих причин. Батьки віддали підлітка до варшавської Лицарської школи, прожекта останнього польського короля Стані­слава Августа. Довчитися там не судилося: 1795 року Річ Посполиту пошматували між собою країни-сусідки, край втратив державність. Поділля відійшло Російській імперії. Стати вояком царської армії для шляхтича було занадто принизливо. Покидати рідний край Юзеф не збирався, так само, як і служити царю. Повернувся в Завалля, одружився і хазяйнував там.
Цікаво, яким село було в той час. Ще недавно єдине на обох берегах Збруча, його розірвали спочатку між Річчю Пос­политою та Австрією, а 1795 року річ­кою проліг державний кордон між імперіями Романових (правий берег) і Габсбургів (лівий). Підросійське Завалля було більш як втричі більше за австрійське: 172 двори проти 52 (за станом на 1890 р.). І там, і там продовжували виготовляти гонт. Інший місцевий промисел, видо­буток вапна, певно, залишився переважно в підросійській частині села – там, де над хатами піднімалися білі гіпсові скелі. У селі, де раніше була тільки Миколаїв­ська церква (1767), з’являється прикордонний пост.
Перенесемося з сумного 1795 р. у 1806-й. Юзеф, 27-річний батько двох дітей, якраз чекає на появу третього немовляти. Дружина Юліана з Жуковських гербу Прус була на 9 років старшою за свого обранця і 1800 р. народила йому в Балині двійнят: сина Євгенія Титуса та доньку Олімпію. Третя дитина, Гортензія, колись стане княгинею Пузиною, але поки що родина лише чекає в Заваллі на її появу.

РОДИННЕ ГНІЗДЕЧКО

Хороше місце, щоб ростити дітей, – тихе, тепле, красиве. Серед мальовничого старого саду, що переходив у чималий ландшафтний парк, стоїть двопо­верховий палац у стилі класицизму. Задумав і збудував цю чималу резиденцію саме Юзеф. Імовірно, проєктував палац той самий архітектор, котрий зводив і родинну резиденцію в Чорнокозинцях: обидва будинки були досить схожі. В теп­лу пору перед палацом яскравіла кругла клумба. Липа, котру любив Юзеф Дверницький, переживе його – аж до початку ХХ ст. нащадки бравого вояка будуть ставитися до неї з особливим пієтетом і називати «генеральською».
Якими були інтер’єри палацу, нині відомо мало: дослідник маєтків на польських кресах Роман Автаназі надає скупі відомості про те, як виглядала резиденція вже після Юзефа Дверницького, наприкінці ХІХ ст. Навіть згадки про обо­в’язкову в таких спорудах бальну залу і ті суперечливі. Чи то їх було дві, чи лише одна – вже не дізнаємося. Напівкруглий ризаліт, єдина сьогоднішня родзинка понівеченої будівлі, прикрашав їдальню. Між холом і бальною залою була більярдна, а між їдальнею і бальною залою – «малий салон».
Лівий бік першого поверху і весь другий були віддані під житлові приміщен­ня. Всі кімнати були чималих розмірів.
У бальній залі звисала велетенська люст­ра, попід стінами стояли нагромаджені декількома поколіннями Дверницьких старовинні меблі. На стінах висіло трохи картин. Найбільше було родинних порт­ретів, у тому числі й Юзефа Дверницького. Почесне місце займав похідний ампірний секретер (бюро) героя-генерала із силою-силенною шухляд, шухлядочок та потаємних відділів. У бібліотеці зберігалися архів та чимало стародруків, рукописів.
На сайті роду «Дверницькі з Поділля» (dwerniccyzpodola.pl/) зберігся чималий фотоархів, де є також й інтер’єрні світлини з панського будинку в Заваллі. Сайт діяв багато років, а нині є лише в архіві Гугла, та все ще можна знайти уривок зі щоденників Станіслави з Коссецьких Дес­кур з описами інтер’єрів. Там дізнаємося, що в будинку зберігалося чимало пам’ятних речей генерала Дверницького, не лише його похідний секретер. Палац містив 14 кімнат. На початку ХХ століття на першому поверсі розташовувалися салон із вікнами на обидва боки будинку, їдальня, канцелярія внука генерала, Болеслава Амброзія Дверницького (07.12.1869 – 14.11.1913), та кімната його синів, правнуків Юзефа – Юзефа Готарда (09.09.1897 – 20.08.1944) та Щенсного Фелікса (29.08.1899 – 06.06.1962). Молодший із братів народився тут же, у Заваллі.
Сходи – досить старі, темні й скрипучі – на другий поверх розташовувалися наприкінці коридору. «Дивно, – пише Станіслава Дескур, – але майже скрізь по подільських маєтках йшлося на другий поверх по фатальних, тріскучих сходах». На верхньому поверсі містилися кілька салонів, хол та репрезентаційні кімнати для гостей.
Пані Дескур була тіткою молодших Дверницьких – вони запам’ятали її як «тітку Стаську». Щоденник помилково приписує купівлю Завалля не Фаустином, а Юзефом Дверницьким 1906 р. Також згадується, що маєток у Балині майбутній генерал 1806 р. продав якомусь Богушу.
Усі ці салони, картини, секретери, як і сама резиденція русофобів Дверницьких, згоріли 1915 року під час наступу російської армії. Зла іронія.

НАПОЛЕОН ДОПОМОЖЕ?

Та до занепаду ще понад століття. Ми повертаємося в 1806 рік. Навіть у тихе Завалля доходять новини про те, що після прусських перемог до Варшави наближається військо Наполеона Бонапарта. Польська знать сприйняла це з ентузіазмом: з’явився шанс на відновлен­ня втраченої державності й волі. Окри­лений сподіваннями Дверницький ра­-зом зі своїм приятелем Августином Трецецьким створюють Патріотичне това­риство. Його мета – організація антиросійського повстання і воскресіння Речі Посполитої.
Надії дещо поблякли вже за рік, 1807-го: росія та Франція підписали Тільзитсь­кий мир, замість суверенної держави поляки отримали Варшавське князівство.
Та за два роки надія зажевріла зно­ву. 1809 р. в Європі створюється черго­ва – вже п’ята – антифранцузька коалі­ція. Проти нахабного корсиканця Буонапарте об’єднуються Велика Британія та Авст­рія. Війна певний час висить у повіт­рі й нарешті вибухає страшним феєрверком у Нідерландах і Баварії.
Польська аристократія повністю на бо­ці французького імператора. Дверницький за свої кошти озброює загін із 80 своїх селян і переходить із ними Збруч. Вірний друг Августин Трецецький поруч.
Шлях лежить на Тарнопіль, наш сьогоднішній Тернопіль, де загін Дверницького вливається у військо 32-річного полковника Пьотра Стрижевського. Там, за Збручем, залишається тихе провінційне життя – вже назавжди. Попереду – бойовий шлях. Спочатку він пролягає Поділ­лям: 18 червня 1809 р. Дверницький б’ється проти австрійців під Заліщика­ми. Потім будуть ще битви під Тарнополем, Хоростковим і Венявкою (нині село Хмелівка під Теребовлею). За мужність отримує звання капітана, а 12 січня 1810 року – золотий хрест Virtuti Militari. Ця найвища військова нагорода Польщі народилася теж на Поділлі, в нашій області, але про її історію якось іншим разом.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
(Далі буде).