НЕПРОСТЕ ЖИТТЯ КАВАЛЕРА НАЙВИЩОГО ОРДЕНА

«Багато хто сказав би, що немає вищої відзнаки; дехто міг припустити, але ніколи не в лице Пилипу КОНОВАЛУ, – що немає нижчої роботи», – писав у статті про подільського героя канадський журналіст Рой Макгрегор. Найвища відзнака – це Хрест Вікторії, котрий капрал Коновал отримав за безпрецедентну хоробрість, проявлену під час битви за висоту 70 (Hill 70) на території Франції 21-22 серпня 1917 р. Тоді невисокий вояка-українець власноруч убив під час рукопашного бою щонайменше 16 ворогів-німців. Сам він пізніше стверджував у газетних інтерв’ю, що вкоротив того дня життя 52 німецьким солдатам. Спочатку руками, потім багнетом і прикладом гвинтівки.

ІЗ ПОДІЛЛЯ – ДО КАНАДИ

Пилип Коновал народився в Кутківцях, мальовничому селі, що ховається від битих шляхів між пагорбами Медоборів, товт­рового кряжу, що перерізає Поділля. Тепер це Кам’янець-Подільський район (колишній Чемеровецький). До Збруча та кор­дону з Австро-Угорщиною від Кутківців 16 км. Саме недалеко від річки батько Пилипа, Мирон Коновал, тримав ферму.
Із датою народження Пилипа існує певна плутанина. Військові документи подають 25 березня 1887 р. Та історики довели, що насправді він народився
15 вересня 1888 р.
Про подільську частину життя Пилипа відомо небагато. Він працював на фермі, вчився бать­ківському ремеслу каменотеса. 25 липня 1909 р. одружився з Ганною Станко, котра наприкінці року народила доньку Марію. Того ж таки 1909 р. був призваний до російської армії. У війсь­ку Коновал продемонстрував схильності до військової справи і дослужився до інструктора з багнетного бою.
У квітні 1913 року Пилип закінчив службу в російській імператорській армії у Східному Сибіру. Там його відібрали як лісоруба представники канадської лісопромислової компанії, яка рекрутувала чоловіків для підприємств Британської Колум­бії. У Західній Канаді він провів чотири місяці. Пізніше вирушив до Онтаріо шукати кращу працю. На той час у Канаді був дефіцит чоловічих рук – очищати країну від лісів. Робітничий бум закінчився на початку 1914 р. – і Пилип втратив роботу.

І ЗНОВУ ВІЙСЬКО

Якраз у той момент чоловіків почала потребувати армія. Канада як територія, підконтрольна Британії, 4 серпня 1914 р. вступила у війну проти Німецької та Австро-Угорської імперій. Волонтерами у військо в Канаді спочатку йшли члени місцевих підрозділів міліції та емігрантів із Великої Британії – тих, у кого за спиною був досвід служби у війську. Пізніше на війну потягнулися й представники інших національностей та професій, у тому числі й українські емігранти. Їх часто до рекрутерів вів патріотизм. Але це не єдина причина. В країні було сутужно з роботою, а на війні були кар’єрні перспективи та стабільна заробітна плата.
Коновал мав військовий до­свід, плюс прибув із росії, союзної держави. Підходив. Так 12 лип­ня 1915 р. Пилип вступив до оттавської піхотної частини 77 батальйону. З липня по вересень 1915 р. туди ж записалися ще 30 колишніх українців з Оттави. Командував батальйоном полковник Д.Р.Черч. Дружба Коновала з полковником та іншими вояками батальйону протривала все життя.
Зовні Пилип не нагадував міц­ного горішка. 167 см зросту і окружність грудей 88 см – це було мало навіть за стандартами початку ХХ ст. Але ж в армію потрапив, тож провів наступні 10 місяців на військових навчан­нях у Оттаві та Квебеку. 29 червня 1916 р. його підрозділ прибув до англійського Ліверпуля. Там подоляка перевели в 47 батальйон Британської Колумбії в чині капрала. 10 серпня 1916 р. його підрозділ опинився у Франції й брав участь у переможній битві за хребет Вімі в квітні 1917 р. Де­кілька разів Коновал потрапляє в госпіталь: травма сухожилля на руці від шрапнелі під бельгійським Іпром, потім – дизентерія.

ВИСОТА 70

Улітку 1917 р. канадців перевели на північ, до міста Ланс. Щоб відбити його, потрібно було взяти контроль над висотою 70. Солдати звали цю невелику крейдяну гору «Прищ».
Німці за три роки окупації перетворили висоту 70 на неприступну фортецю, всіяну кулеметними гніздами і оточену мінами.
15 серпня 1917 р. канадці за лічені хвилини взяли висоту 70, але втримати її було непросто. 17 серпня німці пішли в контр­атаку. Бій тривав декілька днів. У боях за висоту 70 у серпні 1917 р. загинули близько 20 000 німецьких вояків і 9198 канадців.
О 4.35 ранку 21 серпня 1917 р. німецька артилерія накрила канадські позиції вогняним дощем. Більшість офіцерського складу було вбито, капітана підрозділу, в якому служив Коновал, поранили. Командування перебрав на себе Пилип і впевненістю та спокоєм встановив порядок у підрозділі. Хтось з очевидців писав, що канадці під керівництвом Коновала «пішли вперед, без вагань продавлюючи німецькі барикади і рухаючись, немов на параді». Пізніше Коновал зі своїми людьми був заблокований німецькими ку­леметниками в наповненому водою окопі. Після кількох годин у пастці Пилип вирішує самотужки йти на ворога. Через 40 років Пилип зізнається газетяру: «Мені так набридло стояти по груди у воді, що я сказав собі: «До чортів це все», і кинувся на німців». Капітан був переконаний, що Пи­лип дезертує, і вистрілив йому в спину. Не влучив.
Коновал заходить у зруйнований будинок. Спускається у підвал, де потрапляє під обстріл трьох німців у засаді. Жодна куля не влучила в українця. Він у цілковитій темряві самотужки вбиває ворогів, після чого продовжує підбиратися до кулеметного гнізда у великій вибоїні на схід від дороги Ланс-Аррас. Кулеметна команда складалася з семи німецьких солдатів. Нав­коло лежать тіла канадських воя­ків. Коновал кидає гранату, роз­стрілює трьох німців, ще чотирьох заколює багнетом. Піднімає кулемет на плече і повертається до своїх.
22 серпня вночі Пилип повторює свою одиночну вилазку. Біля німецьких позицій його помічає розвідувальний патруль. Капрала беруть у полон, але подоляк раптово розвертається, вбиває поневолювачів і прямує до кулеметного гнізда. Кидає в тем­ряву два пакети вибухівки на основі аміаку – аммоналу. Вибух нищить кулемет, а Пилип за лічені секунди протикає ворогів багнетом.
Тим часом німецьке коман­дування припиняє атаки. Про­тягом наступних 10 днів канадські підрозділи остаточно за­хоплюють висоту 70.
Увечері 22 серпня Коновал, стоячи в окопі, розмовляє з новоприбулим офіцером, коли снайперська куля черкає його по шиї та обличчі. Як казали на війні, «перейшов річку, та заляпався у потічку». Героя витягують із поля бою без свідомості, відправляють у госпіталі в міс­тах Ланс та Етапль. 26 серпня його евакуюють до Англії. Протягом місяця Пилип лікується у Брістолі та Біавуді.

КОРОТКИЙ МОМЕНТ СЛАВИ

Українця командування рекомендує до найвищої військової нагороди Британської імперії – Хреста Вікторії. У поданні відзначалася «надзвичайна мужність і здатність вести за собою в атаку». І ще цитата: «Підрозділ Коновала мав у тому бою важке зав­дання: підривати та знешкоджувати підвали, воронки у землі та кулеметні гнізда. Під напором Коновала ворожий спротив було подолано, супротивник поніс важкі втрати. В одному підвалі він власноруч заколов багнетом трьох ворогів; врукопашну здолав на смерть ще сімох у воронці. (…) Наступного дня він знову кинувся голіруч в атаку на наступне кулеметне гніздо, убив екіпаж з трьох людей і зруйнував кулемет вибухівкою. Цей унтер-офіцер один вбив не менше 16 ворогів і протягом двох днів боровся без зупину, аж поки не був важко контужений».
Після одужання Коновал вирушає в Лондон, де 17 жовтня 1917 р. король Георг V вручає йому Хрест Вікторії. «Ваш вчинок є одним з найсміливіших і найбільш героїчних в історії моєї армії. Моя подяка вам за це», – сказав король Великої Британії, причіплюючи на груди Коновала Хрест Вікторії.
5 грудня 1917 р. Пилип та інші кавалери Хреста Вікторії запрошені на урочистості до Бекінгемського палацу в Лондоні.

ПОНЕВІРЯННЯ В СИБІРУ

З листопада 1917 р. по червень 1918 р. Коновал – помічник офіцера зв’язку в посольстві російської імперії в Лондоні. За цей час відбувається жовтне­вий заколот у Петербурзі, відносини росії з західними союзниками погіршуються, а восени 1918 р. переростають у війну.
У Великій Британії задумуються про відкриття нового фронту на Сході, від Уралу до Чорного моря, – з білогвардійців, Чеського легіону та груп колишніх в’яз­нів війни.
Канадські сили базувалися в Тульгасі, містечку за 200 миль на південь від Архангельська.
Їхньою метою було захистити Транссибірську магістраль. Потрібні були перекладачі. Коновал та ще близько 100 колишніх українців у жовтні 1918 р. добровільно вирушили на службу до Сибіру. Пилип мав примарну надію віднайти когось зі своєї родини.
Ситуація на фронтах змінювалася блискавично. Сибірська експедиція перекладачів задумувалася короткотривалою, та невдовзі стало зрозуміло, що справа затягується. Швидко вивести канадців із Сибіру було неможливо через зобов’язання перед білогвардійцями. Лише у червні 1919 р. Коновал відбув із Владивостока до Ванкувера. Його війна нарешті закінчила­ся. Він відслужив 4 роки без одного тижня.
Він повернувся до Канади з понівеченим обличчям і важким посттравматичним синдромом. За декілька днів до відплиття в Канаду його оглянули медики і відмітили незадовільний стан як фізичного, так і психічного здоров’я. Мав частковий параліч лівої частини обличчя, тахікардію, скалічену ліву руку. 4 липня його комісують із канадської армії.

ГЕРОЙ ІЗ ШВАБРОЮ

20 липня 1919 р. в містечку Галл (нині – частина міста Гаттіно біля Квебеку) він взявся за­хищати побратима-ветерана Леонтія Дідека. У того зав’язала­ся занадто гаряча суперечка з продавцем велосипедів і дрібним контрабандистом алкоголем Вільямом Артичем. Торговець глумився над канадським прапором. Пилип вирвав із рук Артича ніж та заколов ним торговця.
Після звинувачення Конова­ла в убивстві у пресі з’явилися заклики забрати в нього Хрест Вікторії. На це король випустив ноту, де йшлося, що «навіть якщо кавалер Хреста Вікторії буде засуджений до повішання за вбивство, йому слід дозволити носити орден навіть на ешафоті».
Та ешафота не було. Коновала визнали невинним через психічне захворювання внаслідок воєнних травм. Він провів сім років (1919-1926) у госпіталі для душевнохворих злочинців, а коли вийшов із нього, вів дуже убоге життя. Коли 1936 року інші ветерани Хреста Вікторії вирушили по місцях бойової слави у Францію, на хребет Вімі, де була найзнаменитіша для канадців битва Першої світової, Коновал не мав коштів, щоб приєднатися до групи.
Про це почув Мільтон Фаулер Грегг, ще один кавалер Хреста Вікторії. Він працював у палаті громад канадського парламенту і організував для Коновала роботу прибиральника. Обо­в’язком Пилипа було підтримувати чистоту в парламентському Залі Слави. Тодішній пре­м’єр-міністр Канади Маккензі Кінг якось помітив героя й призначив посильним та «спеціальним охоронцем» у своєму кабінеті, де Коновал мив підлогу.
У 1950-х в одному з інтерв’ю Пилип Коновал скаже: «Я відправився за океан з гвинтівкою, а зараз озброєний лише шваброю».
У 1930-х він нарешті дізнається, що дружина померла від голоду, а донька згинула безвісти – звична доля українців під п’ятою СРСР. Сам Пилип ще 1934 року одружився із вдовою Жюльєтт Ледюк-Аугер, на 14 років молодшою за нього. Пилип утримував її двох синів і брата-інваліда.
Час від часу Коновал бере участь у заходах для кавалерів Хреста Вікторії, зустрічається з ко­ролем Георгом VI та прем’єр-­мі­ністрами Великої Британії. Коли молода королева Єлизавета ІІ 1956 р. вшановувала кавалерів Хреста Вікторії, гроші на нові кос­тюм та взуття для Пи­липа Коно­вала зібрала органі­зація українсько-канадських ветеранів.
Пилип Коновал помер 3 червня 1959 р. В останню путь його провели в оттавській греко-католицькій церкві св. Івана Хрестителя з усіма військовими почестями. Через 10 років його дру­га дружина продає орден Канад­ському військовому музею.
На початку 1970-х рр. Хрест Пилипа Коновала безслідно зник із музею. Його нібито вийняли з вітрини, щоб сфотографувати, і не повернули на місце. Аж 2004 р. Хрест з’являється в лондонсько­му аукціонному домі. Українсь­ко-канадська Асоціація громадянських свобод повернула орден на його законне місце. Нині він знаходиться в постійній експозиції Канадського військового музею в Оттаві.
Пилипу Коновалу встановлені пам’ятники в рідному селі Кутківці та канадському меморіальному парку «Українське село» в місті Дофін, Манітоба.

Ірина ПУСТИННІКОВА.