ГОВОРИЛИ ПРО ФОРТИФІКАЦІЇ ТА ІСТОРІЮ

28 жовтня в стінах Картинної галереї та Відділу старожитностей нашого музею-заповідника відбулася ХІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Археологія і фортифікація України», приурочена до 100-річчя з дня народження дослідниці-трипіллєзнавиці Тамари МОВШІ (1922-2003 рр.). Відкрив захід керівник департаменту культури міськради Дмитро Назаренко, сказавши, що це чудовий знак – проводити наукові заходи навіть під час війни.

Директор музею-заповідника Олександр Заремба нині служить у лавах ЗСУ, але знайшов час, аби привітати учасників конференції. Він нагадав слова, які приписують Вінстону Черчиллю. Коли в часи Другої світової британський пре­м’єр-міністр узгоджував черговий бюджет країни, він запитав, чому ж не заплановано витрат на науку та культуру. На це посадовцю відповіли: «Та війна ж!». Черчилль відразу відклав документ і сказав: «Тоді навіщо ж ми воюємо?». Саме історія та культура і є суттю народу, без них ми втрачаємо ідентичність та унікальність. Тому таке зібрання було і доречним, і вчасним.

Тим більше, ще й дуже затребуваним. Конференція зібрала дослідників з усієї країни. Долучитися до неї як глядач міг будь-хто: вона транслювалася на платформі Zoom. Через Zoom виступали й деякі доповідачі, котрі не змогли приїхати до Кам’янця. Саме онлайн заступник директора з наукової роботи Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Ігор Западенко розповів про архітекторів цієї подільської твердині Яна Бонка та Христофора Боццано (Бодзана); кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України Лариса Виногродська – про нові археологічні знахідки в Сатанові над Збручем, а доцентка кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного університету ім.І.Франка Наталія Стеблій – про практично сенсаційну знахідку поблизу міста Буськ на Львівщині – нетипове для українських теренів городище на зразок Motte and Bailey.

Почути всі 53 наукові доповіді від декількох десятків фахівців з України та Угорщини одній людині було фізично неможливо. Лише перша частина заходу (пленарне засідання) була спільною для всіх учасників конференції, а далі виступи відбувалися в двох окремих секціях: давньої і середньовічної археології та історії і розвитку фортифікацій України. Доповіді представляли не лише історики, а й знані журналісти та краєзнавці краю. Чемерівчанка Галина Мороз розповіла про трипільські артефакти поблизу села Збриж Кам’янець-Подільського району. Модератором заходу був археолог, молодший науковий співробітник Кам’янець-Подільського ДІМЗ Євген Левінзон. Він також у співавторстві з кам’янецьким археологом, кандидатом історичних наук Ігорем Стареньким, котрий нині служить у лавах ЗСУ, представив доповідь про колекцію трипільських артефактів Миколи Борковського у фондах нашого музею-заповідника.

Надзвичайно інформативною була доповідь завідувача сектора «Музей старожитностей» Кам’янець-Подільського ДІМЗ Петра Болтанюка про історію забудови ділянки на вул.Кузнечній, 12. Це відразу над Польською брамою, вже в каньйоні. Пан Петро разом з Ігорем Стареньким і керівником Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАНУ Павлом Нечитайлом дослідили у 2016-2019 рр. історію споруди, котра була втрачена в роки Другої світової війни. Будинок цей з’явився ще в XV ст., багато разів перебудовувався та змінював призначення.

З 1620 р. в його стінах, імовірно, була так звана «музична бурса», якою керували отці-єзуїти, – один із перших навчальних закладів на Поділлі. Пізніше споруда була пов’язана з родиною Фаренгольців – відомих кам’янецьких лікарів, меценатів і багатіїв. Як сміявся пан Петро, в них навіть кам’янецькі іудеї гроші позичали. Нині на місці пам’ятки звели сучасний кількаповерховий будинок, котрий грубо порушив середньовічну панораму Старого міста із західного боку.

Багато емоцій викликала яскрава та саркастична доповідь кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Дениса Яшного «Війна з камінням: знищення фортифікаційної спадщини в окупованому Криму». Пан Денис довів, що археологія ніколи не була і не може бути поза політикою: з 2014-го в Криму цілеспрямовано знищують артефакти з періоду до 1783 р., коли півострів став належати імперії Романових. За останні роки були знищені укріплене поселення середини II – першої половини III ст. н.е. Кермен-Бурун (по ньому пролягла новозбудована дорога), залишки фортеці Горзувіти (для пробудови нових корпусів «Артека»), а також вали і Боспорська брама найбільших кримських фортифікацій періоду антич­ності та Боспорського царства – їх знищили для будівництва газопроводу. Міністерство культури рф видало за роки окупації 1274 дозволи на проведення археологічних робіт на півострові. З них третина – дозволи під інфраструктурні проєкти, тобто «хотєлки» великого біз­несу, котрий зводить на рештках антич­ної історії шосе або готелі. Коли Крим знову буде наш, багатьох пам’яток там уже не знайдемо.

Цікавою для кам’янчан була і доповідь кандидата історичних наук, наукового співробітника НІАЗу «Кам’янець» Валентина Пагора про Прибережну (колишню Велику) башту Польської брами. Від неї залишилися тільки фрагменти, але вона збереглася на старих картах міста XVII-XVIII ст. Башта – фрагмент унікальних кам’янецьких гідротехнічних фортифікацій, найбільших на теренах Європи.

Про те, як переорієнтовуватися су­венірній індустрії та музейним крамницям на сучасного глядача і відвідувача, на яскравих прикладах розповів реконструктор Дмитро Чубій. Бо й справді, більшість сувенірів у місті з поміткою «Made in China» і жодного стосунку до нашої історії та культури не мають. Виготовлення реплік музейних експонатів як сувенірів, проведення яскравих майстер-класів із зануренням відвідувачів у обрану епоху – той шлях, котрим давно вже йдуть європейські музеї. І котрим варто йти й нашим закладам після війни.

На конференції також виступали науковці з Хотина, Чорткова, Ужгорода, Тернополя, Дніпра, Вінниці, Путивля, Конотопа, Хмельницького, Львова, Борщева на Тернопільщині, Галича на Прикарпатті, Переяслава на Київщині, Києва, Бару на Вінниччині, Харкова, Чернівців, Ка­м’янки та Чигирина на Черкащині. Наталя Ярова, колишня кореспондентка «Подолянина», а нині – старша наукова співробітниця Малієвецького обласного історико-культурного музею, розповіла про знахідки в садибі Орловських у Маліївцях.

Сподіваємося, що наступну щорічну конференцію «Археологія і фортифікація України» музей-заповідник проведе вже в мирній Україні.

Ірина ПУСТИННІКОВА.