ПРОФЕСОР ВОЛОДИМИР ГЕРИНОВИЧ І СТАНОВЛЕННЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ В 20-ті РОКИ ХХ ст.

У минулому номері ми розпочали публікацію, присвячену діяльності Володимира ГЕРИНОВИЧА, авторства відомого історика, педагога і громадсько-­наукового діяча Лева БАЖЕНОВА, який пішов із життя в листопаді минулого року.
У науковому доробку Лева Васильовича чільне місце посідають дослідження краєзнавчого характеру. Особливий акцент науковець спрямував на вивчення подільського краю та долі людей, причетних до історії регіону. Саме цей акцент краєзнавчих студій дозволив досліднику повернути з небуття цілу низку імен і доль дослідників-краєзнавців, яких радянська влада намагалася витерти з історичної пам’яті нашого народу. До таких людей належить Володимир Геринович. Стаття про маловивчений аспект його діяльності – відродження екскурсійної справи та її популяризації на Кам’янеччині, була підготовлена Левом Васильовичем на початку 2022 року.

(Початок у «Подолянині» від 12 січня 2023 р.)

Візьмемо за приклад історичне місто Кам’янець-Подільський. Саме в 1920-ті роки воно стало важливим освітнім, нау­ковим, культурним, музейним, краєзнавчим центром України та її подільського регіону. Тут діяли Інститут народної освіти, сільськогосподарський інститут, при яких функціонувала науково-дослідна кафедра економіки та історії Поділля. Також із 1925 року утворилися Кам’янець-­Подільське наукове товариство при УАН, окружне та міське краєзнавчі товарист­ва, працював ботанічний сад. До 1925 р. діяли чотири музеї (археологічний на чолі з Юхимом Сіцінським, природничо-істо­ричний на чолі з Яковом Регулом, художньо-промисловий на чолі з Володимиром Гагенмейстером та мистецтво­знавства), а з 1925 р. – об’єднаний історичний музей (директор Опанас Неселовський), який 1928 року отримав статус музею-заповідника, функціонував як екскурсійний об’єкт – замок-фортеця міста.

Водночас діячі краєзнавчого руху Юхим Сіцінський, ректор ІНО Володимир Геринович здійснюють важливі археологічні та етнографічні відкриття і досліджен­ня Кам’янеччини. Сіцінський видав книгу «Нариси історії Поділля» (1927), унікальну працю «Замки Західного Поділ­ля» (1928), що збагачувало знання про цей край. Усе перелічене здійснювалося завдяки ентузіазму науковців, краєзнавців, музеєзнавців, які фактично задарма, не маючи фінансування своєї праці, самовіддано служили національно-культурному відродженню свого міста і краю.

Із другої половини 1920-х років державне і громадське музейне будівницт­во, поява наукової та краєзнавчої літе­ра­тури, піднесення рівня грамотності й осві­ченості населення призвели до зростання пізнавального інтересу до минувшини України і регіонів, міст та сіл. Це позначилося на зростанні кількості відві­дувачів музеїв особливо в 1927-1929-ті роки, коли у весняно-літній період до Ка­м’янця-Подільського почали масово прибувати на екскурсії групи учнівської молоді з сіл Кам’янеччини, Дунаєвеччини, Вінниччини. Зокрема, якщо 1926 року в музеях Кам’янця було проведено 97 екскурсій, а їх експозиції оглянули 9809 відвідувачів, то 1929 р. кількість відвіду­вачів зросла вчетверо. Серед відвідувачів музею Кам’янця були групи робітників, селян, службовців, учителів, пра­цівників культури тощо. Стало звичаєм усі делегації, які прибували до міста з різною метою, залучати до оглядів об’єктів культурної спадщини, проводити їм екскурсії.

Розвиток екскурсійної справи спонукав до підготовки музейних працівників для ведення екскурсій як по експозиціях своєї установи, так і по об’єктах культурної спадщини за її межами, викликав нагальну потребу в розробці екскурсійних маршрутів по місту і його околицям.
Велика подвижницька діяльність із забезпечення методичними матеріалами для проведення екскурсій та розробки екскурсійних маршрутів належить ректорові ІНО, професору Володимиру Гериновичу. Уродженець м.Сокаля, закінчив Львівський університет, учений-географ, учасник Першої світової війни, Української революції 1917-1921 рр., якого доля у складі Української Галицької армії привела в червні 1919 р. до Кам’янця-­Подільського і залишила його викладати в місцевому Державному українському університеті у 1919-1921 рр., а потім – в Інституті народної освіти (ІНО).

Геринович став лідером краєзнавства на Поділлі в 1920-ті рр., був обраний до складу Президії Українського краєзнавчого комітету (УКК), який очолив крає­знавчий рух в Україні, багато приділяв уваги науковому, економічному, географічному, археологічному, історичному дослідженню і популяризації Поділля та його міста над Смотричем. Володимир Олександрович дбав про музейне будівництво в Кам’янці та розвиток екскурсійної справи. Першими путівниками по Кам’янеччині стали його книги та нариси «Вірмени у Кам’янці. З історії заселення міста» (1928), «Євреї у Кам’янці» (1929), «Кам’янець на Поділлі» (1930), «Товтри Західного Поділля» (1930), «Кам’янеччина. Ч.І. Природа» (1926), «Кам’янеччина. Ч.2. Населення та його економічна діяльність» (1927) та ін. Ці видання були своєрідною розгорнутою енциклопедією Кам’янеччини, яка зберігає свою наукову актуальність і в наші дні, слугувала для розробки екскурсійних маршрутів і наповнення необхідним фаховим матеріалом для їх проведення.

Справжнім проривом у розвитку екскурсійної справи на Кам’янеччині стали підготовлені за авторством Володимира Гериновича і видані масовим тиражем путівники «Екскурсант Кам’янеччини» (1928) та «Порадник екскурсанта Кам’янеччини. З планом Кам’янець-Подільського замку» (1928). Разом із місцевими музейними працівниками автор створив та описав головні екскурсійні маршрути по місту Кам’янцю-Подільському і його окрузі, визначив наукову цінність об’єктів культурної спадщини регіону, подав їх природничу, археологічну, історичну, топографічну, архітектурну, мистецьку, геологічну та іншу характеристику згідно з профілем пам’ятки. З-поміж запропонованих екскурсійних маршрутів були: маршрут по унікальних пам’ятках природи вздовж Подільських Товтр, річки Смотрич, берегів Середнього При­дністров’я, маршрут по замках і фортецях, маршрут по важливих і пам’ятних історичних місцях краю, маршрут по Ка­м’янцю-Подільському та ін. Матеріали путівників написані доступною мовою, популярно для сприйняття тогочасними екскурсантами та екскурсоводами. Ці путівники зберегли актуальність до сьогодні й потребують перевидання. Чи­мало пам’яток, описаних у названих путівниках, не дійшли до нашого часу. Проте, завдяки цим виданням, відродила­ся та активізувалася екскурсійна справа в Кам’янці-Подільському та околицях Середнього Придністров’я, підвищився рівень професійної діяльності екскурсоводів.

Зрозуміло, що при викладі екскурсійного матеріалу Володимир Геринович не міг вийти за межі ідеологічних вимог радянського режиму, тому чимало пам’яток культурної спадщини, які були за­боронені політичною цензурою, не зна­йшли навіть згадок в екскурсійних путівниках автора.

Приклад Гериновича унаслідували в інших регіонах України. Зокрема, 1929 р. директор Шепетівського окружного музею Володимир Кочубей оприлюднив два путівники: «Довідник Шепетівщини» та «Екскурсант Шепетівщини», і покажчик «До реєстрації археологічних джерел на Шепетівщині», які й досі є важливими виданнями для розуміння розвитку тогочасного краєзнавчого руху та екскурсійної справи в Південно-Східній Волині. До речі, в той час в Україні справа підготовки і видання путівників по історичних місцях набрала розмаху. Так, подолянин, учений Кость Широцький ще 1917 року видав путівник по пам’ятках Києва, обсягом понад 300 сторінок (перевиданий 1994 року). У 1918-1919 рр. він працював професором у Кам’янець-Подільському державному українському університеті. 1930 року побачив світ фундаментальний путівник «Київ: провідник» (за ред. Федора Ернста), загальним обсягом 800 сторінок з ілюстраціями. Путівники, провідники, порадники по історичних місцях з’явилися в Чернігові, Черкасах, Житомирі, Полтаві, Вінниці та інших українських містах.

Повернемося до Кам’янця-Подільсь­кого в 1920-ті роки. У розвиток екскурсій­ної справи в місті та його околицях важливу роль відгравала у той час художньо-промислова школа імені Григорія Сковороди, керована директором Володимиром Гагенмейстером, з якою тісно співпрацював Володимир Геринович.
Ця школа готувала для потреб культури художників різних напрямів і видала у своїй майстерні 127 найменувань мистецької продукції. Ці видання поділяються на альбоми (автолітографії, малюнки, портрети, поштові листівки, пам’ятки історії та культури), буклети, невеликі за обсягом брошури, плакати, гравюри тощо. Школа допомагала в художньому оформленні експозиції міського музею, пересувних експозиційних виставок, у 1926-1929 рр. видала для використання під час екскурсій альбоми, збірки естампів «Кам’янець-Подільський. Види міс­та», «Пам’ятки Кам’янця-Подільського», «Поштові листівки», «Пам’ятки єврейсь­кого мистецтва на Кам’янеччині», «Стара фортеця», етнографічні зібрання «Хата села Ходорівці», «Гончарство на Поділлі», «Вишивка низзю на Поділлі», «Графіка на Поділлі», «Селянський одяг на Поділлі» тощо. Фактично художньо-промислова школа наповнювала важливим ілюст­ративним матеріалом екскурсійні маршрути, робила фаховою роботу екскурсоводів, а екскурсанти мали змогу придбати собі на пам’ять та поширити мистецькі видання по Україні.

На жаль, процес становлення внут­рішнього туризму був перерваний сталінськими політичними репресіями кінця 1920-х – у 30-ті роки, під жорна яких потрапили Геринович, Сіцінський, Кочубей та багато інших подвижників крає­знавчого руху, музейного будівництва та екскурсійної справи. Проте закладений ними фундамент розвитку екскурсійної справи та туризму знайшов продовження вже у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Отже, професору Володимиру Гериновичу, його подвижникам і послідовникам належить непересічна роль у відродженні, становленні та розбудові екскурсійної справи на Кам’янеччині, в підготовці та виданні перших екскурсійних путівників, порадників, у розробці перших науково-обгрунтованих і наповнених історичним фактажем екскурсійних маршрутів по Подільських Товтрах, берегах Дністра та притоках Смотрича. Прокладені Володимиром Гериновичем екскурсійні маршрути по історичних місцях, замках і фортецях, пам’ятках культурної спадщини краю і сьогодні використовуються на Хмельниччині для потреб віт­чизняного та міжнародного туризму.

Лев БАЖЕНОВ (1946-2022), доктор історичних наук.