ЯК ЗА ТУРКІВ КАВУ ПИЛИ…

У світі, як і колись, не бракує сенсацій. І хоч в останні роки вони трапляються швидше зі знаком мінус, у житті все ще залишилося місце й для приємних відкриттів. Одним із таких можна вважати кав’ярню часів, коли наше міс­то було частиною Оcманської імпе­рії. Її майже 5 років тому віднайшли міс­цеві археологи. Тоді знахідка здивувала спеціалістів, а тепер світ побачила монографія «Османська кав’ярня в Ка­м’янці-Подільському: польові роботи, посуд, люльки» безпосереднього учасника розкопок, керівника Кам’янець-­Подільської архітектурно-археологічної експедиції дер­жавного підприємства «Науково-дослідний центр «Охо­ронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павла НЕЧИТАЙЛА. Видання розповідає нам про знайдене, а архео­лог додає трохи подробиць про те, як усе відбувалося.

Науковець каже, що «кавова історія» сталася випадково, адже їхня експедиція досліджувала зовсім іншу епоху:
– Навесні 2015 року під старовинною дорогою на території Польського ринку археолог Кам’янець-­Подільського державного історичного музею-заповідника Петро Бол­танюк знайшов залишки жител часів Трипілля. Їх законсервували для проведення більш масштабного до­слідження. Пізніше Петро Анатолійович пішов захищати нашу Батьківщину на сході, в зону АТО. Тож дослідження відбулося влітку під керівництвом провідного співробітника відділу енеоліту-бронзи Інституту Археології НАН України Дмит­ра Черновола.
Дещо північно-західніше від цього місця знайшли ливарню того ж періоду, яка є унікальною, адже більше на території України не помічена. Тоді це була просто шалена річ, про яку написали, напевно, всі. Тож ми вирішили поставити ще один розкоп.
Спочатку він не був таким вдалим, але краєчок цього розкопу «сів» на якусь яму. Виявилося, що це льох. І оскільки я тоді викону­вав обов’язки керівника експеди­ції, роботу ми вели разом із коле­гами по музею-­заповіднику, зокрема з Ігорем Стареньким. Упродовж наступних 3 місяців відкривали дуже цікаву споруду.
Яма розміром 4х15 метрів ви­явилася льохом із залишками пе­чі. Трохи вище виявили дерев’яну будівлю, обмащену глиною. Хто був у Баварії, зокрема в місті Нюрнберг, бачив такі. Її каркас називається «фах­верковим» і є традиційним як для Європи, так і для Малої Азії. Це була кав’ярня з купою артефактів часів Кам’янецького аялету 1772-1799 рр.

Згодом на місці розкопок дослідники знайшли чимало цікавих речей:

– Наприклад, 80 чашечок, виставка яких недавно відбулася в нашому історичному музеї-заповіднику, – каже
Павло Нечитайло. – А ще напівфаянси, чашки турець­кого виробництва, дуже дорога китайська порцеляна, понад тисяча люльок, ціла купа різного керамічного посуду. Крім цього, також і монетні знахідки, ядра. Це була фантастика, адже дуже рідко доводиться археологічну споруду відкрити повністю.
Окремою шикарною історією є те, що вдалося простежити приблизний час загибелі цієї кав’ярні. Це десь кінець 80-х рр. ХVІІІ сторіччя. Під час однієї з облог Кам’янця поляками на чолі із сином Яна Собеського. Поляки дуже хотіли відбити місто, тому стягнули велику кількість артилерії й декілька днів обстрілювали місто. Завдяки цьому ми знайшли ядра, які проаналізував провідний фахівець з історії української артилерії, доктор наук Олег Мальченко. Поляки викорис­товували різнокаліберну зброю. Це вказує на те, що швидше за все під час облоги вони користувалися «збірною солянкою» своєї артилерії кінця ХVIII сторіччя. У книзі ця історія описана детальніше.

– Чому такі споруди зазвичай знаходять фрагментарно?

– Тому, що дуже часто люди селяться на одному й тому ж місці та, коли будують собі житло, риють котловани. Тому, якби це було десь у межах міської забудови, то в нас не було б шансів відкрити кав’ярню повністю. А турки збудували її на Ринковій площі, де в нас ніколи не будували. Зокрема, тому під час роз­копок ми й знайшли багато люльок. Там завжди був «двіж», перебували яничари, яких у Кам’янці було декілька тисяч осіб. Вони постійно курили та, звичайно, губили люльки.
Співрозмовник додає, що на наших теренах раніше не було таких знахідок, а про те, що в ХVII-XVIII століттях у місті іс­ну­вали кав’ярні, ми знаємо лише з письмових джерел того часу:
– Ці артефакти раніше не знаходили. Принаймні я не бачив інформації про дослідження кав’ярень у ті часи. У 90-х було опубліковано так званий «Дефтер І Муфасал Ка­м’янецького аялету» (тур. Defter-i Mu­fassal-i Eyalet-i Kamanice. – Прим. ред). Це щось на зразок тодішньої податкової книги. Там згадується, що, за станом на 1684 рік, у Кам’янці-Подільському було 10 ка­в’ярень. Це одна з них.
Аби зрозуміти, як відбувався процес споживання кави, можна подивитися фотографії зі Стам­була. Це не була кав’ярня в сучасному розумінні, коли ти приходиш і сідаєш за столик. Натомість у невеликих приміщеннях варили каву, швидше за все – навинос, а на ву­лиці поряд із закладом сиділи люди. Вони розміщувалися на подушках, низько, у східній традиції.

– А чи було відвідування закладу доступним для простих людей?

– Важко сказати, адже не маємо достатньої кількості й тогочасних писемних джерел. Але з тієї інформації, яка є з XVIII сторіччя, можемо судити, що Османська імперія залишила великий матеріальний слід у історії міста. І тодішній Кам’янець-Подільський був орієнтальним, східним містом. Наприклад, тут існувала школа перекладачів із турецької мови, продавалися турецькі прянощі та тютюн. Тому, я вважаю, що в цій кав’ярні не просто одиноко сидів та пив каву війсь­ковий корпус, а й кам’янчани привчалися до цієї традиції. Але наскільки – важко сказати.
Наразі до друку готуються 300 примірників монографії. Однак Павло Нечитайло зазначає, що хоч і вдалося випустити книгу з кольоровими ілюстраціями, як і має бути представлена українська археологія, міс­цева влада не була зацікавлена у виході книги, а її друк довелося фінансувати коштом Охоронної археологічної служби України. Охочі придбати книгу можуть написати у фейсбук молодшому науковому співробітнику Інституту археології Національної академії наук України Антону Панікарському (Anton Pani­kars­kyi).

Олександр ЩЕРБАТИХ.
З дозволу автора публікуємо уривки з монографії.

ЯМА І (ЛЬОХ)

У північній частині споруди (7,2 х 4,8 м) розміщувався земляний льох. Він був овальної фор­ми, завдовжки 2,6 м (Пн-Пд), завглибшки 1,8 м від денної поверхні, 1,5 м від 0; примикав до торцевої стіни споруди (ПнЗх-ПнСх). Вхід у льох розміщувався неподалік від печі, у східній стінці ями 1. Верхню сходинку зроблено із фрагмента тесаного білокам’яного блока прямокутної форми, завдовжки 40 та завширшки 20 см, висота грані 17 см. На одній зі сторін блока – прямокутна виїмка 3,5 х 4 см.

Склепіння льоху, ймовірно, було зроблено з легких дерев’яних конструкцій і підвищувалося над тогочасною денною поверхнею, якій відповідав рівень мощення двору та площі кінця XVII – першої половини XVIII ст.
У порівнянні з мощенням двору та площі, льох був заглиблений на 1,5 м. Напівкругле заглиблення для опори даху було виявлено в північній стінці ями І. На дні заглиблення для опори лежав плаский вапняковий камінь. Інший камінь для опори було розчи­щено біля західної стінки льоху.

КАВОВІ ЧАШЕЧКИ

Основну масу знахідок (50%) складають порцелянові кавові чашечки китайського вироб­ництва епохи імператора Кансі (1662-1722 pp.) династії Цін (1644-1911 pp.). Як відомо, такий порцеляновий посуд (так звана «порцеляна Кансі») у великій кількості виготовляли у XVII – на початку XVIII ст. і на «імператорських» фабриках (або в «імператорських печах»), і в приватних майстернях різних провінцій Китаю («народна порцеляна»). Його робили і для торгівлі на внутрішньому та зовнішньому ринках: продавали, насамперед, у європейські країни, в Османську імперію, російську державу та інші. Фрагменти китайської порцеляни середини XVII – першої половини XVIII ст. було знайдено археологами навіть на території західного Сибіру, куди його завезли чотири століття тому російські першо­прохідці.
Китайські ремісники, враховуючи високий попит на свою продукцію, під час її створення намагалися підлаштуватися під смаки та інтереси своїх потенційних покупців і замовників. Так, наприклад, знаючи про пристрасть турків до вживання кавового напою, китайці спеціально для турецького ринку налагодили виробництво порце­лянових кавових чашечок і кавових наборів, у які, крім чашечок, входили блюдця й інколи маленькі глечики (кавники?), прикрашені рослинно-квітковим орнаментом, а часом і написа­ми з Корану. Кавові чашечки з китайської порцеляни часто трапляються на археологічних об’єктах, пов’язаних із перебуванням османів, і, насамперед, на територіях колишніх османських фортець, чого не можна сказати про порцелянові блюдця з кільцевими піддонами, залишки яких на археологічних пам’ятках «османського» часу трапляються рідко. Не виявлено фрагментів китайських блюдець і під час розкопок об’єкта на Польському ринку 2016 року. Зрештою, можливо, замість блюдець під час пиття кави відвідувачі кав’ярні використову­вали металеві «підстаканники» (футляри для чашечок), які турки називають «фінджан зарфлари». Своїм виглядом вони нагадують європейські чарки.

Дослідники китайської порцеляни орієнтуються на такі основні її показники:
1) морфологічні ознаки (форма посуду); 2) тип поливи на поверхні виробу; 3) характер їх орнаментації (декору). Цю схему ми використовували під час вивчення та класифікації китайських порцелянових чашечок із розкопок 2016 р. на Польському ринку. При цьому дослідники, як правило, не враховують особливості формувальної маси, з якої виготовлений посуд, оскільки їх можна простежити лише на зламі черепка. У посуді з «імператорських» печей черепок тонкий, на зламі – білий, блискучий, склоподібний. Продукція приватних провінційних майсте­-рень відрізняється, зокрема, товстим черепком, нижчим показником якості – тобто, вони слабко склоподібні й сірувато-білого кольору на зламі. Полива зазвичай хорошої якості: прозора, без бульбашок повітря та вкраплень нерозчиненого барвника.
За формою порцелянові кавові чашечки діляться на дзвоноподібні – з відігнутим назовні, напівовальним у перетині вінцем, та напівсферичні – з прямим, напівовальним у перетині вінцем (усі інші). Напівсферична форма чашечок є найпоширенішою. Вона залишається усталеною з часів династії Мін (1368-1644 рр.). Серед рідкісних знахідок – чашечки, стінки тулуба яких мають рельєфну поверхню, прикрашену глибокими вертикальними жолобками.
Висота чашечок у середньому близько 5 см (від 4,7 до 5,6 см). Виняток становить одна маленька напівсферична чашечка без розписів, висота якої лише 4,15 см. Діаметр вінця, як правило, 8 см, рідко – 9 см. Усі чашечки мають невисокий вузький кільцевий піддон циліндричної або усічено-конічної форми, його діаметр від 2,9 до 4 см (у середньому 3,4-3,7 см), висота від 0,45 до 1,1 см (зазвичай 0,6-0,7 см). Трапляються тонкостінні та товстостінні чашечки. Загалом товщина стінок коливається від 0,2 до 0,7 см (у районі денця).
Технологія виробництва порцеляни передбачає обов’язкове глазурування (покриття шаром поливи) поверхні посуду. Під час виготовлення кавових ча­шечок найчастіше використо­вувалася безбарвна прозора полива високої якості, під якою чіт­ко проглядається розпис, яким вони були прикрашені.
Серед порцелянових чашечок із Польського ринку таких виробів більшість. Очевидно, рідше в оформленні поверхні чашечок застосовувалися кольорові або так звані «монохромні» поливи: коричнева різних відтінків, жовта, блідо-­оливкова, синя та інші, що стали «модними» в епоху Кан­сі. Їх поява, як вважається, була пов’язана з намаганням китайців імпортувати нефрит та інше напівдорогоцінне каміння. Знахідки порцелянових кавових чашечок із монохромними поливами на розколі «Польський ринок» складають 9% від їх загальної кількості.

(Продовження в одному з наступних номерів «Подолянина»).