ДРУГА МОЛОДІСТЬ КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ОРГАНА

Богослужіння в римо-католицькій церкві, що супроводжуються органною музикою, є чимось невід’ємним у нашій свідомості. Проте торік орган у нашому кафедральному костелі Св.Апостолів Петра і Павла замовк на 10 місяців. Сталося це з поважної причини – духовий інструмент, який лунає з 1857-го, піддався капітальному ремонту вперше за 45 років.

Знову його неперевершені звуки повернулися до костелу перед Великоднем, на початку квітня. Тож «Подолянин» вирішив детальніше дізнатися про історію унікального музичного інструмента та його проблеми.

МЕНШИЙ, АЛЕ УНІКАЛЬНИЙ

Поява в місті органа детально описана 1859 року в польському журналі «Ruch muzyczny». Зокрема, автор вказує, що його змайстрував і привіз на Поділля віденський майстер Карл Гессе. Ціна чимала – 3000 срібних монет.

«Писали, що цей орган посідає 20 регістрів і має 970 труб, із них 100 дерев’яних. Це, звісно, не такий великий орган, як у Домському соборі в Ризі чи Ченстоховській катед­рі в Польщі, де органи мають 100 регістрів, але це унікальний інструмент. Він має дуже гарне звучання. Зазвичай у костелах ставили такі органи, які видавали дуже низький тембр, а цей так зроблений, що на ньому можна давати концерти», – розповідав два роки тому в інтерв’ю «Суспільному» органіст Кам’янець-Подільської катедри Станіслав Нагорняк.
Однак із приходом радянсь­кої влади на кафедральний костел і його орган очікували темні часи. 1935 року парафію зачинили, а у храмі запрацював Музей релігії та атеїзму. Органну музику тоді можна було почу­ти хіба що під час концертів для дітей, котрі організовувала обласна Хмельницька філармо­нія.

Змінилася ситуація вже з при­ходом Незалежності, коли храм знову було передано католи­кам. Тепер органна музика тут лунає під час богослужінь, виступів лауреатів всеукраїнсь­ких і міжнародних премій. Зокрема, всесвітньо відомих людей, як-от Почесний інспектор при Міністерстві культурної спад­щини Італії Луїджі Челегін і доктор Польської академії наук Віктор Лияк.

ВЛАДА ПРИМУШУВАЛА ГРАТИ

2022-го музичний інструмент довелося відвезти до Вільнюса на капітальний ремонт, де майст­ри фірми Бернарда Термена ретельно попрацювали над відновленням граль­ного столу. Керування органом здійснюють з органної катедри (від нім. spiel­tisch – гральний стіл). Однак виявляється, що проблеми з’явилися ще багато років тому внаслідок дуже неякісного поперед­нього відновлення. Про роботи, виконані протягом останнього часу та 1978 року, говоримо зі Станіславом НАГОРНЯКОМ.

– 45 років тому реставрацію зробили дуже недбало, – розповідає органіст. – Тож тепер основним завданням було надати гральному столу такого вигляду, який він мав у ХІХ ст., коли його елементи були з дерева і різних сплавів заліза. Зі старих елементів у столі тепер залишилася лише клавіатура, адже вона зроблена зі слонової кістки, та корпус. Однак його в Литві також оновили – відшліфували та пофарбували.

– Пане Станіславе, що було зроблено не так, коли наш орган реставрували за радянської доби?

– Якщо потрібно майструвати з бука чи ясеня або дерева, яке не погіршує звуку, то естонські «реконструктори» робили це з тирсоплити. До речі, ці недопрацювання не вдалося виправити, оскільки тирсоплиту та ДСП радянські майстри використовували в роботі з механічною частиною органа. Її відновлюватимемо на другому етапі нашої реконструкції.
У ході ремонту використовували також провід і незрозумілі сполуки. Із часом усе це почало розтягуватися та лускати, що унеможливлювало нормальну роботу під час концерту чи богослужіння. Це підтвердили майстри з Ризького Домського собору, які декілька років тому приїжджали до Кам’янця-Подільського з метою ремонту органа в костелі на Нігинському шосе (нині – Санктуарій Пресвятого Серця Ісуса Христа. – Прим. ред.).

Також пан Станіслав додає, що попереднього ремонту органа взагалі не мало бути, оскільки за початковим планом його «творчий шлях» мав би закінчитися 1978 року:

– Тоді місцева влада хотіла його знищити та поставити в костелі інший. Проте цього не сталося, адже ціна нового інструмента становила 100 тисяч рублів, І, до речі, ціна реконструкції органа теж була немаленька – 70-80 тисяч рублів.
Вважаю, що тоді заміну органа планували не для покращення музики, а задля власного збагачення. Такі приклади вже траплялися. Коли наприкінці 80-х йшлося про передачу храму католицькій громаді, нам казали, що на його облаштування витратили мільйон карбованців. Це в той час, коли в костелі протікав дах.

– Але ж мільйон рублів – це просто колосальна сума. Що ж там «ремонтували?»

– Ви молодий і не пам’ятаєте тих часів, але запитання правильне.
За ці кошти можна було знести все місто трактором і знову його відбудувати.
Насправді такі відмовки поширювалися, бо ще з кінця 60-х років громада вимагала повернення в свої руки хоч якогось костелу.
А владі це не було потрібно. Насамперед тому, що Кам’янець-Подільський був студентським містом, і, аби молодь не пішла на молит­ву, існував Музей історії релігії та атеїзму, а на органі виконувалися примусові концерти.

– Що означає «примусові концерти»?

– За вказівкою згори привозили сюди дітей, які в ті часи були основними туристами в місті, й цілу годину грали їм композиції Йоганна Себастьяна Баха. Парадокс у тому, що така культурна програма навряд чи була дуже цікавою для слухачів, адже проводилася у вологому та холодному приміщенні.

– І це все погіршувало стан інст­румента?

– Так. У зв’язку з неякісним ремонтом, деякі елементи набагато швидше виходили з ладу, а орган і надалі активно експлуатувався. Впливали на його стан також і невідповідні умови, які панували тоді в катедрі: холод та надмірна вологість.

Проте пан Станіслав розповідає, що після повалення радянської влади нарешті з’явилися перспективи розв’язання наявних проблем. Хоч і дуже віддалені:

– У 90-х до Кам’янця-Подільського іноді приїжджав один професор із Варшавського університету. Він повідомив нам, що завітати сюди хоче також і Віктор Лияк. Я відпо­вів, що така людина не має питати дозволу, він у будь-який момент може дати тут концерт. Це відбулося 2003 року, і відтоді професор Лияк, який є довіреною особою міністра культури Польщі з питання старовинних духових органів, був у нас уже десятки разів і бачив, що інструмент треба рятувати. Тож він зацікавився нашою проблемою й почав шукати спонсорів для ремонту.

– Після першого концерту пана Лияка минуло вже 20 років. Які проблеми з організацією капітального ремонту виникали протягом цього часу?

– Реставрацію ми хотіли здійснити ще з 2014 року. Але тоді завадив початок російсько-української війни. І хоч бойові дії відбувалися на сході країни, майстер боявся приїжджати до Кам’янця-Подільсь­кого.
Пускати ж до ремонту вітчизняних майстрів було небезпечно, оскільки в Україні необхідних спе­ціалістів немає. Добре, що Віктор попросив нікого стороннього до органа не допускати, адже охочих «допомогти» не бракувало. Приходили навіть місцеві, які пропонували свої послуги. Але чим вони могли зарадити…

Також співрозмовник додає, що духові інструменти, які використовують у церквах, зазвичай мають дуже довге життя. І після реалізації наступних етапів ремонту наш орган пропрацює щонайменше ще 170 років.

ДОБРЕ, ЩО НЕ ВИКИНУЛИ

Підтверджує це й майстер з обслуговування органа Національної опери України і Білоцерківського будинку органної та камерної музики Олег ДИПТАН, який у 80-х роках минулого сторіччя опікувався й музичним інструментом у Кам’янці-Подільському. Із ним спілкуємося про те, які проблеми можна було побачити вже в той час. Але розмову починаємо з того, як Олег Владиславович опинився в нашому місті:

– Напевно, моя професія була «зовом крові», адже я наполовину поляк, а наполовину – українець. І коли у 8-9 років почув звучання органа, захопився та вирішив навчитися грати. А згодом зацікавився тим, як усе влаштовано всередині. Цим займаюся з 80-х і до сьогодні.
Коли за радянських часів у кам’янецькій катедрі влаштували Музей релігії та атеїзму, орган відреставрували й почали використовувати для екскурсій і концертів. Музичним інструментом опікувалася Хмельницька обласна філармонія. І до того часу, як храм віддали католицькій громаді, органом опікувався я та мій колега.
Проте ми не здійснювали його обслуговування постійно. У ті часи в костелі Св. Апостолів Петра і Павла грала органістка Ганна Мокрова. Й коли в неї виникали проблеми, викликала нас через обласну філармонію.

– Олеже Владиславовичу, Ви почали приїжджати до нашого міста (майстер живе в Білій Церк­ві. – Прим. ред.) вже після реставрації органа, здійсненої 1978 року. Чи бачили, що тоді щось зробили не так?

– Звичайно. Насправді спочатку був план цей орган узагалі демонтувати та знищити, а на його місце поставити новий. Добре, що в міських керівників тоді не знайшлося 100 тисяч радянських рублів. Тож запросили професора Арсенія Котляревського та комісію, яка вирішила, що інструмент ще можна відреставрувати. Тоді такими роботами займалися майстри з естонського міста Раквере.
Саме вони й замінили там багато автентичних елементів, оскільки їх ніхто особливо не контролював, тому спокійно робили те, що зазвичай в органнобудуванні не робиться.

– Чи могло б звучання стати принципово іншим у разі заміни інструмента?

– Звичайно, багато чого залежало б від того, до якого виробника звернулася би тодішня влада. Річ у тому, що в органів кожної фірми звук відрізняється. Крім цього, цей інструмент виготовляється саме під те приміщення, в якому стоятиме. І нерідко, коли органи з тих чи інших причин переносять на нове місце, виникають проблеми зі звучанням.
Щодо інструмента, який стоїть у Кам’янці-Подільському, – в його створенні майстер дотримувався італійських стандартів.
Наразі це єдиний такий інструмент в Україні. І, як ми бачимо, він дуже якісний, адже, попри те, що за довгу історію мав певні критичні зауваження на свою адресу, продовжує працювати.

Розповідає пан Олег і про «по­треби» музичного інструмента, а також ділиться планами на, сподіваємося, найближче майбутнє:

– Не лише в сакральних приміщеннях, а й у концертних залах є проблема з постійною нестачею кош­тів. І на орган їх знаходять в останню чергу. А, попри потужність, цей інструмент дуже вразливий до перепадів вологості та температури повітря. Наприклад, коливання в 2-3 градуси вже впливають на його роботу. Крім цього, є різні типи ігрової трактури, тобто способів видобуття звуку. В Ка­м’ян­ці механічний тип, який є найстаршим і найточнішим.
І дуже добре, що найближчим часом він отримає друге життя.
Я не був у Кам’янці-Подільському з 1992 року, а тепер сподіваюся, що матиму привід приїхати, коли закінчиться реставрація.

Другий етап капітального ремонту стосуватиметься механічної частини інструмента. Третій – реставрація труб, четвертий – фарбування та позолота органа. За словами Станіслава Нагорняка, розпочати роботу над наступним відтинком робіт можна хоч завтра. Проте поки що на заваді стає ціна питання – 360 тисяч гривень…

Олександр ЩЕРБАТИХ.