Неділя, 14 Липня 2024 р.
14 Вересня 2023

РОЛЛЄ: ПСИХІАТР ЮЗЕФ АПОЛІНАРІЙ ТА ІСТОРИК АНТОНІЙ

Кам’янчани часто у своїх історичних розвідках звертаються до праць доктора Антонія РОЛЛЄ (1830-1894). Він був видатним популяризатором історії Поділля та громадським діячем Ка­м’янця, хоча історія була лише його хобі. За фахом Роллє був лікарем-психіатром. Ми знаємо минуле міста завдяки його книгам, але мало чули власне про самого лікаря. Заповнимо ці прогалини в знаннях.

ХУТІР-РАЙ: ГЕНРИКІВКА

Портрет Роллє. М.Грейм. 1879 р.І почнемо з того, що Антонія Роллє зва­ли зовсім не Антонієм. Його справжнім ім’ям було Юзеф Аполінарій. Майбутній літописець Кам’янця був онуком адмі­ністратора одного з подільських маєтків князів Радзивіллів. Його батько Юзеф, француз за походженням, спочатку працював секретарем віленського воєводи Міхала Радзивілла, а згодом також став адміністратором подільських маєтків князя Генрика Любомирського. За заслуги отримав від князя 140 моргів (78,5 га) занедбаної землі біля міста Шаргорода (нині це Вінницька область). Юзеф Роллє облаштував там хутір, який назвав на честь свого працедавця Генриківкою. Туди й перевіз дружину, Марію з дому Зверковських.
Юзеф Роллє-старший показав себе вправним газдою, справи в родини складалися добре. Серед убогих сіл Генриківка виділялася як зразкове сільське господарство. Тут був велетенський сад із 30 тис. кущів і фруктових дерев, чи­мала пасіка. Малиновий, вишневий і сливовий мед із вуликів Роллє славився на всю околицю, сусіди залюбки ласували цим делікатесом. Господар також мав розсадники плодових дерев. Сюди по саджанці з’їжджалися садівники з усієї України. Вирощував тютюн, як майже всі на Поділлі, та рідкісні сорти квітів. Особ­ливо любив різнокольорові троянди. Коли Юзеф Роллє-старший постарів і вже не міг працювати на повну силу, його маленький хуторський рай знову занепав. Сьогодні колишні Барський і Шаргородський райони Вінниччини знову славляться фруктовими садами, та навряд чи збереглося щось від прекрасних садів Роллє.
І саме в Генриківці поблизу Шаргорода, у «білому панському будинку», серед садів та ярів і народився Юзеф Аполінарій Роллє. Історики плутаються в датах: чи то це сталося 1830 р., чи 28 вересня 1829 р.

ЗАСУДЖЕНИЙ ЗА БЕЗ(КАШ)КЕТНІСТЬ

До школи хлопцю доводилося добиратися аж до міста Немирова. Якось у зошиті він написав французькою: «Vive la liberte!» – «Хай живе свобода!». За це май­бутнього лікаря публічно відшмагали і вигнали зі школи. Лише через рік у Києві він склав атестат і почав вивчати медицину в Київському університеті.
1853 року, під час п’ятого семестру на­вчання, він випадково зустрів на вулиці київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова, куратора місцевого універ­ситету. І знову проблеми: за розстібнутий мундир і непокриту голову юнака заарештували. За неймовірний злочин – ходіння без кашкета вулицями міста – Роллє присудили рік практики фельдшером у психіатричній лікарні. Після цього юний лікар декілька місяців працював у притулку для божевільних. Закінчив університет Юзеф Аполінарій із запізненням, але з дипломом видатного випускника за фахом «Психіатр». Молодим лікарем практикував у Дрездені та Парижі. 1861 року він назавжди оселився в Кам’янці Подільському, де одружився з дочкою багатого місцевого адвоката Ідалією Зашичинською.

ВИДАТНИЙ ПСИХІАТР-НОВАТОР

У столиці Поділля молодий одбарований спеціаліст швидко здобув високе суспільне становище як популярний лікар і культурний діяч. Працював у кам’янецькій лікарні ординатором відділу для психічно хворих. Був новатором і гуманіс­том. Заборонив обливати пацієнтів холодною водою – до Роллє таке було звичною практикою в психіатрії.
Заснував благодійне товариство в Кам’янці, був секретарем Товариства подільських лікарів, читав лекції з гігієни в кам’янецькій православній духовній семінарії. Про його медичну компетентність і авторитет свідчить той факт, що він був особистим лікарем подільського намісника та старост, багатих євреїв і поміщиків. Він заробляв великі гроші, але також самовіддано лікував бідноту Ка­м’янця.
Лікував також венеричні хвороби. Свої статті публікував у престижних медичних журналах Санкт-Петербурга та Відня.
1888 року на з’їзді лікарів у Львові Юзеф Аполінарій Роллє прочитав епатажну лекцію про божевілля в дворянських родинах. Того ж року опублікував власне дослідження про божевілля, в якому припустив, що це може бути спадковим захворюванням. Працю широко обговорювали психіатри того часу.
Дослідження, яке стало його opus magnum у професійній діяльності, доктор Юзеф Антоній готував не один рік. Він обстежив 1564 особи з відомих шляхетських сімей, серед яких нарахував 276 осіб із розумовими вадами. Виродження і вимирання шляхти він пояснював пияцтвом і занадто близькими родинними стосунками подружжя.

КАМ’ЯНЕЦЬ. ЙОГО ЛЮБОВ

Та в історію Роллє ввійшов завдяки не психіатрії, а подільській історії. Лікар із неймовірною пристрасністю вивчав подільську старовину. Історичні розвідки принесли йому популярність ще за життя і вічну славу після смерті. Щоб розділити свої дві іпостасі, твори з історії він публікував під псевдом Антоній.
Проводив пошуки в архівах подільських поміщиків. Був колекціонером старих документів. Публікував архівні ці­кавинки у вигляді оповідань у щоденній пресі. Співпрацював із багатьма журналами у Львові, Варшаві, Кракові та Києві. Опубліковані статті постійно доповнювалися, перероблялися та публіку­валися в нових версіях. Загалом Роллє видав багато томів «Розмов з минулого» («Gawedy z przeszłości»), «Історичних оповідань», «Історичних профілів». Серії його статей виходили у вигляді брошур, окремих буклетів і товстих компактних томів.
Особливою популярністю користувалися його книги «Zameczki Podoliskie» («Подільські замки») і «Niewiasty kresowe» («Жінки пограниччя»), а також дослідження з історії українських міст.
Опублікував біографії страчених поляками на публічних стратах козаків-­повстанців – Івана Підкови та Семена Наливайка. Він писав біографії польських магнатів, диваків та оригіналів, виродків і легковажних дам.
Про сам Кам’янець-Подільський Роллє видав два великі томи на декілька сотень сторінок. Ці праці після спустошення кам’янецьких архівів під час обох світових війн є цінним джерелом інформації.
Більшість творів Роллє нині оцифрована польськими науковими бібліотеками та доступна для перегляду чи закачування в інтернеті. Найкраще його творчість представлена на сайті національного архіву Польщі polona.pl.

РОЛЛЄ І СЕНКЕВИЧ. І ЛОЄК

Популярні історичні повісті Роллє ви­йшли майже одночасно з томами трилогії нобелівського лауреата Генріка Сенкевича. Популярність присвячених подільській історії «Потопу» (1884), «Вогнем і мечем» (1886) та «Пана Володийовсь­кого» (1888) в Польщі була шалена. Виходить, Роллє та Сенкевич працювали на од­ній ниві та конкурували за читача? Десь так і було.
Обидва автори листувалися. Дружби між ними не вийшло. Старший на 16 років Роллє ставився до молодого обдарованого літератора дещо зверхньо, а може, так проявляла себе заздрість. Доктор не поділяв багатьох думок Сенкевича, звинувачував його в тому, що він занадто ідеалізує чи демонізує своїх героїв у гонитві за літературною привабли­вістю. Подолянин прискіпливо вишу­кував у трилогії історичних «бліх», знаходив місця, котрі не відповідали реаліям. Адже на час виходу трилогії Роллє вважався дуже авторитетним популяризатором історії Поділля. Його аматорські праці з краєзнавства цінували навіть професійні історики. Але в 1970-х роках польський українознавець, публіцист та історик Єжи Лоєк (1932-1986) поглянув на роботи Антонія Роллє холодним оком прискіпливого дослідника і серйозно знецінив у польській суспільній думці історіографічні досягнення краєзнавця з Кам’янця.
Єжи Лоєк серйозно вивчав рід Потоцьких в Україні. Його найзнаменитішою книгою є написана 1970 р. «Історія прекрасної Бітинки: Оповідь про життя Софії Вітт-Потоцької (1760-1822)», яка стала бестселером історичної документалістики в Польщі. Лоєк серйозно працював із джерелами і не міг обійти увагою твори Роллє. У нашого лікаря ж була робота на цю тему – «Доля прекрасної жінки». Ця книга користувалася шаленою популярністю. Зі здивуванням історик побачив: коли Антонію Роллє бракувало історичних джерел під час опису персонажів, він фантазував. Лікар міг цитувати діалог між історичними особами, який був лише продуктом його уяви. «Добрий лікар Антоній Роллє, – писав Єжи Лоєк, – побудував біографію Бітинки з фантастичних надумувань, нанесених на убогу канву з небагатьох фактів».
Такими коментарями Єжи Лоєк серйозно підірвав довіру до історіографічних праць Роллє, але не знищив його міфологізаторської ролі в дослідженні історії Поділля. Тут і досі автор «Подільських замків» є авторитетом, котрого вивчають та чиї твори перевидають у Польщі до наших днів. Тим більше, що сучасні історики з Польщі не менш критично підходять і до книги «Історія прекрасної Бітинки», в котрій автор теж часом використовував не факти, а фантазію.

БІЛИЙ ОХАЙНИЙ ПАЛАЦИК

Антоній Роллє мав у Кам’янці-Подільському великий будинок із вражаючою бібліотекою та приватним музеєм. Заможність дозволила лікарю зібрати велику колекцію історичних речей, у тому числі старої польської порцеляни, медальйонів та нумізматики.
Атмосферу кам’янецької резиденції Роллє ми можемо відчути завдяки описам професора Юзефа Генрика Калленбаха (1861-1929), який добре знав родину Роллє з дитинства. Цей кам’янчанин, котрий став пізніше ректором знаменитого Ягеллонського університету, заслуговує на окрему статтю. Його батько був кам’янецьким книговидавцем та книготорговцем, часто заходив у гості до Роллє. І брав із собою малого сина. Розповіді лікаря про подільську історію вражали хлопця, саме вони стали каталізатором його майбутньої блискучої кар’єри історика. Все життя потім Калленбах згадуватиме Кам’янець і будинок Роллє, та так і не зможе повернутися в місто, захоп­лене більшовиками.
Юзеф Калленбах писав: «При вулиці по-Кармелітській стояв типовий дворик (тут у значенні палацик. – Прим. авт.), білий, дуже доглянутий; у ньому прожив довгі літа ви­датний історик Поділля, доктор Антоній Ю.,
у приватному щоденному кам’янецькому житті досить помітний як досконалий лікар, випускник Київського університету.
Удень біля садиби скупчувалися натовпи хворих із міста та навколишніх сіл. Вечір належав тим привілейованим особам, які прийшли не до лікаря Роллє, а до доктора Антонія Ю., щоб потішитися його живим словом. Популярність, яку в 1875-1885 роках знайшла в усіх нас серія «Історичні оповідання» Роллє, походить не лише від змісту багатої історії Поділля, але й від стилю, який захоплював простотою та природністю. А тому насмілюся стверджувати, що цей прегарний стиль історичних оповідань був заледве відлунням того живого слова, яким доктор Антоній Ю. зачаровував слухачів. У його великому кабінеті біля округлого столу засиджувалася вечорами літніх місяців невелика компанія добрих друзів при скромній чашці чаю; сьогодні я б того чаю не проміняв на жодні князівські бенкети.
Чай вистигав, і ніхто про нього не згадував, слухаючи живі, насправді чародійські слова господаря, який, наділений феноменальним даром пам’яті та ніжним й співучим голосом, плів золоте руно подільських спогадів, як твердий шляхетний пояс, багатий – руно неозоре, невичерпне, якого ніколи не було досить. Ми збиралися близько восьмої вечора, іноді розходилися після півночі, замріяні, в захваті, сп’янілі як від старого угорського вина. З садиби доктора Роллє не хотілося повертатися додому, щоб не розвіяти чари. Йшли в теплоті місячної ночі на Турецький міст, подивишся на мінарет біля собору, на замкові вежі твердині, на весь єдиний у своїй неповторності краєвид, осяяний сяйвом місяця, і це були моменти насолоди, переживалися й далі розповіді доктора-чарівника».
Доктор Антоній Юзеф Роллє створив у Кам’янці унікальний притулок муз. Він дружив із видатними інтелектуалами, письменниками та художниками своєї епохи. У його садибі біля крутого яру, на дні якого виблискували хвилі Смотрича, бували видатний білоруський прозаїк і поет, редактор популярного журналу «Kłosy» («Колосся») Антоній П’яткевич (псевдонім Адам Плуг), професор біології Одеського університету та уродженець Довжка Петро Бучинський, куратор Археологічного музею в Кам’янці й автор путівників містом Олександр Прусевич, фотограф і колекціонер Міхал Грейм, родина кам’янецьких аптекарів Сіцінських, Міхал Ельвіро Андріоллі – блискучий ілюстратор творів Міцкевича, Ожешкової та Шекспіра, хірург і меценат Едмунд Фаренгольц, видатний польський портретист Титус Малешевський. Містяни навіть жартували, що Роллє створив у Ка­м’янці своєрідну філію Київського університету.
Він був надзвичайно працьовитою людиною. Після цілоденної зміни в міській лікарні та прийому багатьох хворих, що стікалися до його домашнього кабінету, займатися історичними розвідками міг лише пізно ввечері. Тоді сідав у бібліотеці й писав краєзнавчі оповідання. Дуже дбав про красу мови. Слідом за англійським філософом Семюелем Джонсоном вважав, що мова є одягом думки. А сукні ж бувають різні: прозорі, грубі, легкі, щільні, красиві та не дуже. Тому дбав, щоб мова його творів була барвистою, «як турецький килим», і водночас ясною й точною.
Антоній Роллє користувався вели­кою повагою в Кам’янці як меценат, лі­кар і письменник. В останні роки життя лікар дуже страждав від каменів у нирках, ефективних ліків від яких на той час не було. Він помер у 64 роки: просто заснув над рукописом. Звістка про його смерть сколихнула Кам’янець, виста­ву в міському театрі було перервано. Стурбована царська влада заборонила друкувати некролог, і все ж звістка про смерть Роллє швидко облетіла все По­ділля.
Його похорон був великою траурною акцією в Кам’янці. У ньому взяли участь декілька тисяч людей. Сотні селян і євреїв із довколишніх сіл та міст прийшли вклонитися своєму благодійнику.
Поховали лікаря на кам’янецькому католицькому кладовищі. За радянських часів могилу знищили. У Петропавлівському костелі на одній із колон біля входу до святині є мармурова дошка з брон­зовим медальйоном Юзефа Аполінарія Роллє. Її виготовив видатний скульптор Антоній Попель. На дошці напис: «Д-р Антоній Юзеф Роллє, лікар та історик, народився в 1830 р. в Генриківці, помер у 1894 р.
в Кам’янці-Подільськім. Син цієї землі, ми­нуле її любив, досліджував і розповідав, навчив поклонятися її скарбам. Нехай спочиває з миром».

Ірина ПУСТИННІКОВА.