Субота, 15 Червня 2024 р.
21 Вересня 2023

МІХАЛ, СИН АНТОНІЯ: СПАДКОЄМЕЦЬ РОЛЛЄ

14 листопада 1932 р. «Газета Львівська» на своїй другій шпальті опублікувала великий некролог, що починався словами: «Якого санов­ника поховали вчора, що такі багатотисячні натовпи зібралися перед криптою отців бернардинів, які сани чи посади він мав, що найвищі сановники міської влади та установ, представники науки з’явилися віддати йому останню службу? Відбувався похорон скромного літературного журналіста, життя якого було таким же сірим, як той учорашній похмурий листопадовий день із рідкісними проблисками сонця; людини, яка не дбала про славу і почесті своїх колег; слуги пера, чиї часто безіменні статті йшли в світ; скромного громадянина, який завжди був останнім за рангом, але щедро витрачав своє серце і душу, повністю присвячуючи себе державній службі та загальному благу. Його життя було тихим і скромним – і йому влаштували королівський похорон».
Так Львів проводжав в останню дорогу кам’янчанина – письменника Міхала РОЛЛЄ.

ОБРАВ НЕ КАМ’ЯНЕЦЬ, А ЛЬВІВ

Герой не однієї статті «Подолянина», лікар і краєзнавець Антоній Роллє мав семеро дітей: двох доньок і п’ятеро синів. Середній і наймолодший сини Кароль та Юзеф пізніше стали польськими сенаторами. Про долю Кароля «Подолянин» писав у березні 2021 р.
Найскромніше жив, але здобув найбільше слави все ж старший із синів, Міхал (8 липня 1865 – 11 листопада 1932). Він пішов шляхом батькового захоплення: став істориком, журналістом і теат­ральним оглядачем. Міхал успадкував від батька не тільки пристрасть історіографа, а й багатий архів, з якого міг чимало черпати для своїх праць.
Антоній Роллє відправив сина ще підлітком учитися до Кракова. Після закінчення Вищої реальної школи 1884 р. Міхал два роки навчався у Львівській політехніці. Тоді ж дуже травмував руку. За станом здоров’я був змушений перейти на філософський факультет Ягеллонського університету, де чотири роки вивчав історію та полоністику. Саме на львівський період припадає дебют Міхала Роллє як публіциста. 1886 року він написав біографічний нарис про педагога і священника Тадеуша Жебровського.
Здобувши освіту, повернувся 1890 року до Кам’янця. Почав регулярно писа­ти статті з історії західноукраїнських земель і друкував їх не в кам’янецькій пресі, а відсилав матеріали до Кракова, Львова, Познані та Варшави.
У рідному місті мешкав із батьком у його будинку на Татарській. Відразу після смерті батька 1894 р. Міхал залишив Кам’янець і оселився у Львові, на вул.Собінського, 6. Імовірно, переїзд відбувся тому, що етнічні поляки на наших землях почувалися не надто комфортно після царських репресій 1860-х років.
Він отримав роботу в «Газеті Львівській», найбільш впливовому на той час львівському виданні завдяки підтримці тодішнього головного редактора Адама Креховецького.
Із часом він став секретарем редакції, а потім – заступником головного редактора. Займався літературною коректурою «Науково-літературного довідника» (додаток до «Gazeta Lwowska»).
У галицькій столиці Міхал працював секретарем у «Газеті Львівській». Із 1902 р. взяв на себе ще й обов’язки секретаря клу­бу «Літературно-мистецьке коло» (Kolo Literacko-Artystyczne), а також був головним редактором друкованого органу клубу – щомісячного літературно-мистецького часопису «Ірис».
У «Газеті Львівській» Міхал загалом пропрацював близько 40 років. Недарма преса того часу називала його «Нестором польської журналістики» та «златоустом». Знайомі згадували про нього як про надзвичайно м’яку, спокійну, консервативну людину. Навіть у критичних статтях він намагався не образити тих, кого критикував. Сам стверджував: «Я хочу уникати різких, соковитих виразів». Письменник Генрик Балк у етюді під назвою «Міхал Роллє як письменник» писав: «З формальної точки зору все, що виходить з-під пера Роллє, носить відбиток тихого артистизму, Роллє не прагне до блискучого стилю, не горить ефектністю феєрверку, уникає будь-яких орнаментів або барвистого різьблення».
Міхал займався не лише минулим, сьогодення Львова та його вигляд цікавили історика не менше за спадщину.

ЛЬВІВСЬКИЙ МІЦКЕВИЧ, ОБРАНИЙ КАМ’ЯНЧАНИНОМ

1897 р. на всій території тогочасної Польщі почалася масштабна підготовка до сторічного ювілею видатного польського поета Адама Міцкевича, який мав відзначатися 1898 р. Варшава та Краків вступили в своєрідні перегони – хто спорудить найкрасивіший пам’ятник поету. Львів, тоді під польською владою, гонорово взявся за справу теж.
Ну, як Львів – ініціатива поставити монумент йшла від «Літературно-мистецького кола». Міхал Роллє вже був його учасником. І саме його обрали секретарем у роботі комітету зі спорудження пам’ятника. Це була робота не на день і не на місяць – на роки.
Місце для монумента товариство обирало довго й прискіпливо. Могло так статися, що Міцкевич постав би біля сучасного Львівського державного університету, неподалік від Опери, що тоді лише будувалася, або поблизу собору святого Юра. Поруч з Оперою місце було й справді вдалим, але внизу протікає ув’язнена в колекторі річка Полтва. Всяке може трапитися. Вирішили не ризикувати.
Урешті обрали Маріяцьку площу, звідки перенесли трохи вбік статую Богоматері та фонтан. Наріжний камінь заклали в день ювілею поета, 24 грудня 1898 року.
Із 20 проєктів, поданих на конкурс, що розпочався 10 грудня 1898 р., до «пів­фіналу» ввійшли дві роботи: Яна Завейського та Антонія Попеля, учня скульптора Марконі. Проєкти були схожі: колона, біля неї фігура Міцкевича, над поетом – крилатий Геній поезії з лірою (Попель) чи лавровим вінком (Завейський). Тільки завершення монумента були різними: в Завейського – зірка, в Попеля – тринога з невгасимим вогнем. Перемогу здобув Попель, отримавши нагороду 1000 авст­рійських крон. На той час це була велетенська сума.
Верхню частину пам’ятника (висотою 3 метри та вагою 16 тонн) виконав український скульптор Михайло Паращук (на жаль, він пізніше емігрував до Болгарії й довгі роки плідно працював у Софії).
П’ять років тривало створення монумента (на кошти із внесків громади), і нарешті 10 жовтня 1904 р., о 12.00, пам’ятник було відкрито в присутності сина пое­та Владислава Міцкевича. Після виступів Броніслава Радзішевського, голови комітету побудови монумента, та мера міста Годзіміра Малаховського слово взяв Міхал Роллє і прочитав Пам’ятний акт про спорудження монумента.
Урочистості з нагоди його відкриття у Львові тривали тиждень. Було все: святково прикрашені вулиці й будинки, урочисте богослужіння, львівський композитор Станіслав Нєвядомський написав спеціальну кантату, яку виконував перед монументом зведений хор зі 150 осіб.
Монумент вважається чи не найкращим з усіх існуючих пам’ятників Міцкевичу в світі, хоча це не завадило 1925 р. мистецтвознавцю Миколі Голубцю порівняти його з «заструганим олівцем».
Нагадаємо, що один із творів Антонія Попеля є і в нашому місті – це меморіальна дошка в кафедральному Петропавлівському костелі на честь Антонія Роллє.

ТВОРЧІСТЬ МІХАЛА РОЛЛЄ

Як і батько, Міхал був дуже плідним письменником. Найвідоміші його книги присвячені Кременцю, мальовничому місту на півночі Тернопільщини. Про нього написані й «Волинські Афіни. Нариси з історії освіти в Польщі» (1898, перевидання 1923 р.), і історична довідка «Кременецька гімназія», і історична праця «Кременець». Та Міхал був не лише істориком, а й популяризатором історії, тому писав і легші для сприйняття твори. Серед таких – збірки оповідань «In illo tempore», «Оригінали», «З минулих століть. Історичні та літературні ескізи» (1908). В них описувалася й історія По­ділля, зокрема Барського староства. Польська історико-культурна інституція Оссолінеум (заснована у Львові родиною Оссолінських, нині діє у Вроцлаві) опуб­лікувала дослідження Міхала Роллє про художників Кресів – українських теренів, що входили свого часу до Речі Посполитої. Праця «Польське мистецтво на пограниччі» вийшла на замовлення університету Яна Казиміра (нині це ЛНУ).
Статті Міхала Роллє публікувалися також у «Тижневику Саноцької землі». Одним із його досліджень став цикл «Театри та аматорські вистави в прикор­донних маєтках», що колоритно описує теат­ральне життя західноукраїнської провінції.
Про рідне місто Міхал теж не забував: 1914 р. у Львові вийшла друком його праця «З шкіряним древком» (Rzemiennym dyszlem) про історію Кам’янця-Подільського. Книга і тепер читається легко, авторський стиль викликає симпатію, текст пересипаний легендами та цитатами з історичних джерел, а також старими зображеннями міста.
1927 р. Міхал Роллє отримав престижну літературну премію міста Львова.
10 листопада 1928 р. став кавалером офіцерського хреста Ордена Відродження Польщі – за заслуги в царині публіцис­тики та літератури.
Авторитет Роллє серед журналістів Галичини був воістину велетенським. 1920 р. місто гучно відзначило 25 ро­ків журналістської праці Міхала та 30 років літературної. Ще через п’ять років, 1925 р., – тридцятиріччя праці в «Газеті Львівській». У Кременецькій гімназії на честь 35-річчя діяльності Міхала Роллє було організовано великі урочистості.
Усе життя Міхал Роллє був надзвичайно заангажованим у громадські справи Львова та журналістики. Був членом правління Асоціації польських письменників і Спілки польської інтелігенції у Львові, діяв у Товаристві любителів львівської минувшини, був головою прессекції Громадянського комітету підтримки східних ярмарків. Із 1901 р. спів­працював з Літературною комісією Академії науки в Кракові. Багато років був активним у Товаристві польських журналістів: спочатку був секретарем цієї організації, потім – її віцепрезидентом, і нарешті (з 1930 р.) – президентом Синдикату львівських журналістів.
Поет і сатирик Генрик Збержховський так охарактеризував Міхала Роллє: «Посол, лицар східного пограниччя, серйозний історик і письменник, великий публіцист, незрівнянний оповідач, жива традиція і хроніка майже 50-літнього життя Львова, діяч, без якого неможливо уявити Львів, хоч і народився в Кам’янці-Подільському».
Помер Міхал Роллє у ніч на 11 листопада 1932 р. Похований 13 листопада на львівському Личаківському цвинтарі, на першому полі. Таке почесне місце на алеї поховань видатних людей надала львівська міськрада – за заслуги письменника перед містом. Участь у похороні ка­м’ян­чанина взяли мер і віцемер Львова, представники влади воєводства, директор Львівської залізниці, члени міської ради, науковці, художники, режисери, письменники та журналісти. Онука Міхала Роллє Йоланта Мартинович (померла 2004 р.) стала актрисою Польського народного театру.

Ірина ПУСТИННІКОВА.