ЗАБУТИЙ ГЕОГРАФ ІЗ ПОДІЛЛЯ

Скільки тих Соснівок розкидано по Поділлю! Чи не в кожному районі є село з такою назвою. І за Дунаївцями, і під Ярмолинцями, і неподалік від Могилева-Подільського. Заплутатися просто. І плутаються. Польські історики, коли пишуть про видатного географа та економіста Станіслава Томаша НОВАКІВСЬКОГО, згадують ту з Соснівок, що в нашому районі. Пробачимо їм цю помилку: вони все ж іноді про нього пишуть, на відміну від українських джерел. А народився вчений усе-таки біля Могилева-Подільського.

НАВЧАННЯ В КАМ’ЯНЦІ

11 січня 1888 (29 грудня 1887 р. за старим стилем) року в родині дрібного чиновника Юзефа Новаківського та його дружини Марії з Пашкевичів з’явився син. Хлопчика назвали Томаш Станіслав. Йому судилося об’їхати пів світу. А ще змінити послідовність своїх імен: у дорослому віці він називатиме себе ли­ше Станіслав Томаш, або й просто Станіслав.
Хрестили дитину 6 (20) січня 1888 р. в костелі містечка Шаргород. Хрещеними батьками були «дворянин Анзельм Підгорецький із Михаліною Домбровською». Ймовірно, родина Новаківських була зі збіднілої подільської шляхти. Імперія з недовірою ставилася до етнічних поляків після двох антицарських повстань і всіляко понижала таких людей у ста­тусі. Батько Юзеф за документами був Йосифом і вважався «однодвірцем», фак­тично селянином.
Початкову освіту Томашу Станіславу дали вдома батьки. 1897 р., дев’ятирічним, Новаківський вступив до підготовчого класу Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії. Навчався з перервами, бо 1904-го закінчив лише третій клас. Наступного року склав у нашій гімназії іспит екстерном і отримав свідоцтво за шість класів. Доцент кафедри давньої та нової історії України КНУ ім.Т.Шевченка Андрій Чуткий вважає, що такий крок юнак зробив із політичних мотивів, скориставшись послабленням у законодавстві. Російською імперією якраз котилася перша з революцій.

Невдовзі Новаківський уперше покидає Поділля. Скільки ще мандрів буде попереду! У власній біографії, яку Стані­слав Томаш написав 21 березня 1916 р., він згадував: «У 1906 р. я поїхав до Німеч­чини, де вступив до Мітвайдівського полі­технічного інституту. Але в цьому інституті я прожив лише два місяці, оскільки вирішив присвятити себе вивченню соціальних і технічних дисциплін». Справді: революційні заворушення стишилися, і юнак повертається в Російську імперію.

ІЗ КИЄВА ДО ЯПОНІЇ

Та вже не на Поділля, а в Саратов. Там 1907 року він закінчує навчання в місцевій гімназії Гесса і восени вступає на Вищі комерційні курси в Києві. Спеціальністю обирає економіку. Має хобі – вивчає есперанто, штучну універсальну мову. Стає головою гуртка есперантистів «Зелена зірка» . Мріє викладати «мову майбутнього» іншим студентам, та адмініст­рація цього не дозволяє. Вже з наступного року курси стають Київським комерційним інститутом. Навчання дозволяє Новаківському уникнути призову до російської армії.
Студентські роки минають у скруті. Єдиним способом не голодати стало отри­мання персональної стипендії від Костянтина Казиміра, депутата Держдуми від Бессарабської губернії. Казимір, власник села Васкоуци Хотинського повіту (нині Вашківці Дністровського району Чернівецької області), також свого часу закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію. Новаківський регуляр­но звітував поміщику про свої успіхи.
Та 1911 р. благодійник помирає. Його спадкоємці продовжувати спонсорувати навчання Станіслава Томаша не хочуть. У листопаді 1911 р. студент змушений писати директору інституту прохання звільнити його від плати за навчання 1911-1912 навчального року. Лист залишився без відповіді, тож Новаківський пише його ще раз, пояснюючи, що в іншому разі йому доведеться кинути інститут. Третього листа з тим самим проханням майбутній географ написав у лютому 1912 р.
Інститут мав лише чотири курси, та Новаківський навчався в ньому з 1907 по 1916 р., встановивши своєрідний рекорд. Двієчником був? Навпаки: всі іс­пити здавав на «відмінно», крім єдиного, з історії права. Навчання подовжувала наукова діяльність юнака. Студентом-­старшокурсником 1911 р. вирушає в екс­педицію до Японії – загадкової країни, яка лише декілька років, як відкрила себе для світу. Станіслав Томаш вивчає,
як облаштовано там сільське господарство, політичне життя, також економічну експансію Японії в інші країни Далекого Сходу та Тихого океану. Японія здивувала і зачарувала. Юнак повертатиметься туди ще неодноразово протягом шести років. За цей час Європа ввійде в період пертурбацій, континентом гримітиме Перша світова.
Від жахів війни Новаківський дистанціонуватиметься наукою. Ще до війни він напише свою першу наукову працю – «Сільське господарство сучасної Японії». Книга була видана в Києві 1913 р. Ще за два роки там же вийшли наступні твори – «Панамський канал та його світове значення» і «Виставки у Америці у 1915 р.». Між книгами був неприємний момент біографії: 1914 р. довелося перездавати вступні іспити до Київського другого комерційного училища, бо саратовську гімназію позбавили її статусу та закрили через недотримання певних формаль­ностей.
За дослідження Панамського каналу студента обрали членом Імператорського географічного товариства.

ІЗ ДИПЛОМОМ, ТА БЕЗ РОБОТИ

Поїздки в Японію повторюються у 1913 та 1915 рр. Директор Київського комерційного інституту навіть отримував у той час лист від тютюнової фабрики «В.І.Ас­молов і Ко» із проханням, аби Новаківський підібрав інформацію, яку саме продукцію фабрики можна буде експортувати в Японію. У грудні 1915 р. Новаківський просить адміністрацію вишу до­зволити прочитати три лекції про Японію, «чистий збір від яких піде нужденним сту­дентам Київського комерційного інституту».
До листа була додана програма двох перших лекцій. Третя мала бути про «економічну еволюцію Японії, російсько-японські відносини в минулому і тепер, значення Панамського каналу для Японії та японсько-російських відносин».

Новаківський узагалі активно включився в тогочасне наукове життя, друкував як наукові, так і публіцистичні матеріали в кам’янецькій газеті «Подольские известия», а також у «Ізвєстіях Київсь­кого комерційного інституту», «Бюлетені Київського комерційного інституту», петроградському часописі «Рєчь» і навіть у «Далекій околиці», яка видавалася у Владивостоці. Готував до друку п’ятитомник «Далекий Схід».
21 березня 1916 р. Новаківський отримав тимчасове свідоцтво про закінчення повного курсу навчання. На той час Київський комерційний інститут перебував у евакуації – в уже знайомому Новаківсь­кому Саратові. У вересні того ж року подав заяву із проханням допустити його до складання випускних іспитів. Відразу після них, восени, отримав звання кандидата економічних наук першого ступеня та диплом із відзнакою. Тільки куди з тим дипломом на континенті, що знемагає від важких боїв?
І Станіслав Томаш знову збирається до Японії. Історик Андрій Чуткий вважає, що так він уникав мобілізації: про закінчення ним інституту було повідомлено повітове присуствіє з військової повин­ності.
Рідна alma mater призначає 1917 р. Новаківського завідувачем кафедри економічної географії. Станіслав Томаш ненадовго повертається в Україну, додому. Але цей дім за часи навіть останнього сидіння в Японії дуже змінився: російська імперія з кров’ю та стражданнями розвалюється, влада в Києві змінюється раз за разом. Дивна і екзотична Японія, де минули його молоді роки, здається більш зрозумілою і стабільною, і вчений повертається туди знову. Вже сімейною людиною: 1918 року він узяв шлюб. Дружина Зофія була лікаркою. Цього разу він використав Японію як плацдарм для еміграції до Сполучених Штатів. Оселився спочатку в Чикаго. Один із найкращих вишів США, Єльський університет у штаті Коннектикут, стає місцем, де обдарований географ під керівництвом Е.Хантінгтона пише докторську дисертацію «Клімат Сибіру». Після її захисту Новаківсь­кий був призначений професором економічної географії Університету Кларкса в місті Вустер.

НОВА БАТЬКІВЩИНА

1922 р. з науковою метою професор Новаківський прибуває до Польщі. Перебування там щось змінило в його душі. Повернувшись у Штати, засновує там Товариство приятелів польської культури.
У Польщу тягне знову. Повертається туди за рік і розуміє, що хоче залишитися там назавжди. Дружина ж у Європу не рветься. Що ж, доведеться їхати без дружини.
Станіслав Томаш оселяється в Познані. 1924 р. професора призначають завідувачем кафедри економічної географії місцевого університету. Неочікувано стикається з ворожим ставленням до себе від інших викладачів. Серед професури у 1920-30-х рр. були сильні антисемітські настрої. Існувало навіть так зване лавкове гетто. Цю форму дискриміна­ції запровадили в польських університетах під впливом молодіжних радикальних організацій. Ті вимагали скоротити кількість студентів-євреїв, а тих, які вже вчаться, відділити від інших. Часто доходило до бійок, іноді зі смертельним фіналом.
Інженерно-механічний факультет Львів­ського університету в грудні 1935 р. доду­мався до ганебної інновації, котру потім підхопили всі інші виші країни. В аудиторіях відокремлювали для студентів-євреїв невеликий закуток. Сісти на інші лавиці вони не могли. Новаківський же виступав проти стигматизації євреїв. Він був такий не один: проти лавкового гетто виступило ще зо два десятки польських науковців. Та більшість викладачів нововведення підтримали.
Але Новаківський нікуди вже з Познані не їде. Викладає, допомагає бідним студентам, підсліпувато симпатизує ідеям комунізму і марксизму, та на Поділля, яке стогне під радянською окупацією, вже не повертається. Навіть коли з’ясувалося, що десь зникли оригінали дип­ломів про навчання, по копії сам не їхав, а просив надіслати їх поштою.
1925 р. професор пише книгу «Кому належить світ» з аналізом економік розвинених країн. У Познані в 1929-1930 рр. видає монументальну двотомну «Економічну географію Західної Польщі». У 1934-­1935 рр. публікує «Географію як науку та історію географічних відкриттів». Пише розділ про Східну Європу та Північну Азію для видання «Велика універсальна географія» (1936-38 рр.). Його біографічну книгу про експедицію на південний полюс 1912 р. «Капітан Скотт» було перекладено декількома мовами. Остання наукова праця Новаківського була багатотомним описом СРСР (вийшла у 1936-38 рр.).
У березні 1938 р. Новаківський помер, його поховали на євангелістському цвинтарі в селі Гурчин на заході Польщі.

Ірина ПУСТИННІКОВА.