КАМ’ЯНЕЦЬ І КАМ’ЯНЕЧЧИНА 100 РОКІВ ТОМУ: СТОРІНКАМИ АРХІВНОЇ ПРЕСИ
Століття тому в Кам’янці ловили бандитів, дурили віруючих, збирали
грошову допомогу для дітей Європи та мало читали газет.
ГАЗЕТА «СПІЛКА» №№13 ТА 14 ЗА 28 БЕРЕЗНЯ 1924 ТА 4 КВІТНЯ 1924 Р.
З ПРИКОРДОННИХ ВРАЖІНЬ (ФРАГМЕНТИ, ОРФОГРАФІЯ АВТОРСЬКА) В.ФОМИЦЬНИЙ
Камянець – місто з минулою славою, минулим життям – нині в значній мірі живе надіями на краще майбутнє. З моменту захоплення румунами Басарабії з під Камянця вирвано значну частину його економичної бази, а вже як перенесли губерніальні установи до Винниці, то зовсім одірвали добробут камянецького населення. Свідок надзвичайних революційних та військових подій, старий історичний Камянець зараз живе тихим життям міста, що на собі відчуває безпосередній вплив існування в прикордонній смузі.
Прекрасне місто цей Камянець.
Таке біле, особливо біле на тлі білих снігових просторів. Білі будинки, білі церкви, білі костьоли. І лише сіріє на цьому загальному білому полі своїми татарськими банями-шапками стара камянецька фортеця. Скелі понад маленькою річкою Смотричем доповнюють прекрасне вражіння від так малювниче розташованого на взгіррі та в долинах білого Камянця.
В Камянці нема житлової кризи. Майже на кожному кроці можете побачити, як колись у Київі чи Харкові об’яви: «Здається 5 кімнат с удобствами». «Здаєтця», – кажуть камянчане, – але ніким не наймається. Населення в Камянці стало менш ніж в 2 рази в порівнянні з довійськовими часами; будинки перебувають в досить задовольняючому стані, а потреба в житловій площі зменшилася. Нема вже поміщиків та царських урядовців-пенсіонерів, що мешкали в чудових особняках.
А хоч і залишились деякі з них ще в Камянці, то це вже не поміщики і не урядовці-пенсіонери, а справжні старці. «В Камянці нема промисловості», – так розповідав мені в кавярні якийсь польський панок, що приніс до господаря кавярні продавати макогона. Дізнавшись, що я приїхав з столиці, цей панок без запрошення просто і швидко розповів свою коротеньку біографію – вчився на ксьондза, але передвчасно одружився – і «лінія не вийшла». Тепер живе, спродуючи різні реліквії – фотографичні знімки «хороших фамілій» та инше барахло – як з власних запасів, так і по дорученню знайомих. Отаких, що «не вийшла їх лінія», в Камянці є чимало. І вони продають газети («свіжі» – за неділю назад), але ця культурна робота не дає засобів для існування, і вони ловлять влучний мент, коли господар кавярні йде до кухні, і підходять до вас і не просять навіть, а самі беруть, що на столі залишилося – огризки хліба, пирога.
Чим займається населення Камянця? Докладних відомостей з цього приводу зібрати мені не пощастило. Зі слів керовника місцевої філії банку виходить, що до 40 відс. населення живе переказами з закордону (долари), відсотків до 20 вчиться та служить, а решта або ледве животіє, або займається спекуляцією. Як би там не було, але в четвер та неділю весь Камянець оживає: приходять і відходять потяги, а тому – базарні дні. Купують, продають, ведуть посередницьку роботу, міняють одні гроши на другі і т. и. В инші дні тижня Камянець спить, це особливо треба сказати відносно суботи, так що деякі установи (кооперація) по суботах навіть не ведуть роботи.
Мені здається, що в Камянці зовсім не читають газет. Якось в цьому не відчувається потреби. Я довідався про це на власному досвіді: навіщо читати газету, коли вона не може бути свіжою, а новини з старої газети всі тобі і так розкажуть. Ідею видання окружної газети в Камянці треба лише вітати. На нашу думку, в таких лише – відрізаних – як Камянець – від центру – пунктах і може позитивно бути розв’язане питання про видання місцевих газет. Треба лише цю ідею скоріш здіснити – і до розв’язання газетної проблеми в Камянці підійти не лише за допомогою місцевих сил та коштів, але й центральних. Поки у камянчан нема своєї свіжої, хоч маленької газети, до чужої старої у нього душа не лежить. І складається якась своєрідна філософія камянецького мешканця. Ця «філософія» має свої матеріальні підвалини. Хіба ж в газеті саме цікаве, основне і потрібне? Звичайно, ні, скаже вам кожний камянчанин. Саме потрібне для камянецького громадянина – це курс. І не один лише курс, але ціла низка курсів. Бо самі ж посудіть.
Ось що повинен знати щодня кожний свідомий і навіть несвідомий камянчанин:
– Курс великого срібного білого карбованця «борідкою» на Румунію;
– Курс такого ж карбованця, але «борідкою» на праву руку;
– Курс дибіка;
– Курс золотої п’ятірки випуску до 1900 року;
– Курс п’ятірки випуску 1911 року;
– Курс долара;
– Курс червінця;
– Курс «полтинника»;
– Курс дрібного срібла.
Хіба цього мало? А курси такі – основа всього: цей карбованець борідкою на Румунію (Миколаївський) рівен ста копійкам (але не в старому розумінні), він і складає основу всієї цієї «валютної» сістеми. Карбованець «борідкою на праву руку» (Олександрівський) складає 75 відс. вартості цього «основного» карбованця. «Дибік» – це карбованець без царя (старої чеканки), і він розцінюється лише в 60 коп. основного карбованця.
Золоті п’ятьорки теж бувають різні – старі (до 1900 р.) розцінюються в 5 карб. «борідкою на Румунію», нові лише в 4 карб. 50 коп. і т. д. За великий карбованець дають 4 к. 20 коп. дрібного срібла або три полтинника та 5 коп. срібних.
Хіба не тяжко? Так за цілісенький день в цих парітетах та курсах намучишся, що ні до газети, ні до культури тебе не потягне.
Нова валютна реформа в значній мірі перевернула ці валютні відношення. Вже перші звістки про нові сталі срібні гроші перелякали «хазяїв» валютного обігу – біржовиків – і вони значно знизили курс срібного карбованця (майже в 4 рази). Цей момент треба використати і, надіславши в прикордонну смугу якомога скорше нові гроші, шляхом певних заходів зібрати ці царські гроши, що вони мордують господарське життя Каменеччини. А на оздоровлення цього господарського життя треба звернути відповідну увагу. Бо валютна вакханалія, сприяючи поширенню початкових правил, аритметики, в той же час вносить туман в практичну роботу. Питаєте ви, скажімо, селянку, скільки коштують яйця. Вона вам відповідає: «Злот пара». А тепер ви вже в голові чи на блокноті (якщо ви камянецький обиватель, вам блокнота не треба) вираховуєте: 15 копійок сріблом це 3 копійки основного карбованця; основний карбованець це 80 копійок червінцевих; отже, десяток яєць коштує 12,5 копійок червінцевих, або 6250 знаками 1923 року. Даєте ви за 10 яєць карбованця «борідкою на Румунію» і одержуєте здачу: карбованець полтинниками та ще і 15 коп. сріблом. Одно слово – складна операція виходить…
Камянець відомий не лише цими «дибіками» та «борідками», але й своїми освітніми установами. Ці установи в житті Камянця відограють величезну ролю. Нині функціонують: Інститут Народньої освіти, Сільсько-Господарський Техникум, Кооперативний Техникум, Робфак, Школа лікпомів і кілька курсів.
Камянецький студент – це новий студент, переважно селянин-незаможник. Матеріяльне становище студентства в масі дуже тяжке. Річ в тому, що роботу в Камянці знайти трудно, і у камянецького студента – навіть не дивлячись на дешеве камянецьке життя – часто нема грошей на обід.
30 молодих товаришів, що нині скінчили Кооперативний Техникум, ніяк не можуть одержати посад для стажу в кооперативних установах. В той же час в первісній кооперації гостро відчувається потреба в більш досвідних робітниках – і, зрозуміло, цих досвідчених робітників можна зробити лише з тих, хто вже активно працює в сільському товаристві.
Кілька слів про Камянецьку кооперацію. Слабенька вона. Складність господарювання в прикордонній смузі не може не впливати на кооперацію. Зросту первісної кооперації дуже мало допомагають кооперативні центри. Місце гуртового кооперативного союзу заступає не державна торгівля, а приватня. А в умовах камянецьких це визначає, що міцнішим робиться той спекулянт гуртовик, при значній участи якого здіснюється контрабандна торгівля.
Чи багато їде контрабанди? Цифр не маю. Але випадки бувають. Є, кажуть, в Камянці кравець «самий лучший в городі», що навчився за годину з польського «бостону» штани шити. Фаховець. Були, кажуть, і такі випадки, що і від нас селяне в Польщу квасолю «експортували». Один товариш чи чув, чи бачив, як селянин сів на мішка з квасолею – і з нашого високого берега та вниз, прямо за кордон. Бо «Хлібопродукт» низьку ціну дає.
Таким чином виходить, що прикордонній смузі треба: срібних радянських грошей; газети; дешевих товарів доброї якости; доброї міцної кооперації.
ГАЗЕТА «ГОЛОС ПРАЦІ» №222 ЗА 30 вересня 1924 р.
ЗА ШАХРАЙСТВО – ПІД СУД
В Камянець-Подільському суді має слухатись справа попа Бучка та його прихильників, які обвинувачуються в тому, що вони робили різні «чуда», дурили людей і збирали з селян гроші. Піп Бучко казав, що з одного колодязя вийшла божа мати. На цьому місці треба збудувати церкву. А для цього потрібні кошти. Селяне повірили попові й зібрали чимало грошей, які піп забрав собі. Незаможники викрили попівське шахрайство й вимагають, щоб усю цю попівську кампанію було суворо покарано.
ГАЗЕТА «ГОЛОС ПРАЦІ» №141 ЗА 22 червня 1924 Р.
НА ПОДІЛЛІ ВБИТО БАНДИТА МАМАЛИГУ
Буржуазні держави, що оточують нашу радянську спілку, щораз цькують проти нас, посилають до нас таємних агентів та бандитів, аби внести розлад в нашій державі, повалити радянський лад. Але це їм не вдається. І ось повідомляють, що 14 червня в ночі забито в Камянець-Подільській окрузі бандита Мамалигу. Згаданий бандит Мамалига з’явився на території України з Румунії, згідно завданням румунської жандармерії. Він протягом довгого часу тероризував населення Поділля. В осені 1921 року цей бандит допомагав наскокові на Україну бандита Палія.
ГАЗЕТА «БІЛЬШОВИК» №170 ЗА 27 ЛИСТОПАДА 1924 Р.
З ЖИТТЯ ПРИРОДИ
Листопад закінчився. Навіть на півдні України, де досі ще тримався лист на деяких деревах, 11-го він скрізь опав (Адамівка, Камянець). Через Томашпіль (Поділля) 11-го, через Звягель 18-го перелітали останні зграї диких качок.
ГАЗЕТА «МОЛОДИЙ БІЛЬШОВИК» №24 ЗА 26 вересня 1924 Р.
Міжнародний дитячий тиждень в Камянець-Подільську. В неділю 31 серпня відбулась І конференція юних піонерів м.Камянця, крім делегатів на конференції було дуже багато дітей. Діти приймали активну участь в обговоренню питань про проведення міжнародного дитячого тижня та про допомогу дітям Заходу. В кінці відбулась вистава п’єси про життя дітей робітників у Германії. Діти ходили збирати в користь М. О. П. Р. У. Розповсюджували пресу на користь західних дітей, намітили зв’язатись через переписку та послати подарунки.
Юнкор Кармелюк.
Підготувала Ірина ПУСТИННІКОВА.