ВЕРХІВНЯ: ПІВНІЧНА ЗІРКА БАЛЬЗАКА

 частина I 

Наша постійна авторка Ірина Пустиннікова готує для київського видавництва «Портал» книгу «Забуті парки, старі фільварки: мандрівка палацами України». Акцент у книзі буде зроблено не стільки на відомих палацових ансамблях, скільки на резиденціях, котрих убивають байдужість і недофінансування. Пропонуємо один із розділів книги про маєток у селі Верхівня.

Зимові вечори у провінції довгі – їх не вийде вбивати, їх треба проживати. Аристократам тільки й радощів, як музикувати та читати. Добре, що до маєтку раз на тиждень на санях привозять пошту. Там газети – російські та іноземні, купа літературних журналів, гучні книжкові новинки. Так у палаці маршалка волинської шляхти Вацлава Ганського під Житомиром 1831 року з’являються «Сцени паризького життя» та «Шагренева шкіра» модного автора Оноре де Бальзака. Він обговорює їх вечорами з молодою дружиною Евеліною. Доходять висновку, що у другому романі Бальзака надто занесло з описом оргій. Із реготу та їдких жартів народжується ідея написати паризькому романістові листа. Почали з ди­фірамбів, а далі тонко знущалися. Під­писалися дзвінко – Diis ignotis. Невідомі боги.
Невідомі боги могли б так само глумитися над майбутньою долею Евеліни Ганської, поки вона писала епістолу в Париж. Мине два десятиліття – і тут, у Верховні, вона житиме зі своїм другим чоловіком. Оноре де Бальзаком.

РОМАН У ЛИСТАХ

Пристрасть спілкуватися з літераторами в Евеліни була у крові. Її батько, начитаний розумник граф Адам Ржевуський, листувався з Вольтером. Сестра Евеліни Кароліна Собанська удостоїлася римованих «лайків» від Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Антонія Яблоновського, Густава Олізара та інших поетів. Пушкінське «Я вас любив …» – це про Кароліну. З Евеліною поет теж був знайомий: Ганські багато подорожували, бували на контрактових ярмарках, часто приїжджали до рідні в Одесу.
Саме з Одеси до Парижа 28 лютого 1832 р. вирушив другий лист Евеліни до Бальзака. Цього разу підписалася Іноземка, L’Еtrangеre. Цю епістолу 32-річний романіст отримав, про що повідомив «Gazette de France». На жаль, газета у Верховню не потрапила – не пропускала імперська цензура.
Графиня завзято пише знову: третій, четвертий лист від Іноземки летять у рожевих напарфумлених конвертах із голландського паперу. …«Ваша душа прожила століття. Ваша зовнішність нічого не зможе сказати про вашу палку уяву; треба, щоб у вас спалахнув священний вогонь генія, тільки тоді виявиться ваша внутрішня суть, яку я так добре вгадую: ви – незрівнянний знавець людського серця».
…«Я захоплююся вашим талантом, шаную вашу душу, я хотіла б бути вам сестрою».
Бальзакознавці нарахували понад 20 тисяч листів письменнику від шанувальниць. Але його чомусь зачепила Іноземка.
У номері від 9 грудня 1832 р. єдиної паризької газети, що ввозиться в Російську імперію, «La Quotidienne» Евеліна прочитала: «Пан де Б. отримав адресоване йому послання. Він шкодує, що не знає, куди надіслати відповідь».
З інкогніто покінчено. Бальзак ді­знається, що листується з дуже багатою 27-річною жінкою, яка от-от залишить­ся вдовою, адже одружена з древнім стариганом. Тут складна математика з відніманням і додаванням: Евеліні 32, але вона зменшила собі декілька років, а 50-річному чоловікові накинула десяток. Одних слуг має 75 осіб. Велелюбний романіст, ласий до грошей, бачить у листуванні натяк на шанс. Далі обмінюватися посланнями через газети не хочеться обом. Гувернантка дочки Ганської, стара діва Анрієтта Борель, стає посередником у таємному листуванні.
Вони писатимуть одне одному багато і довго – майже 17 років. Темп письменник узяв жвавий: «На землі живуть нещасні вигнанці з небес, впізнаючи одне одного, вони переймаються взаємною любов’ю». Або ось: «Не знаючи вас, я вже люблю вас; це може здатися дивним, але такий природний результат мого досі порожнього та нещасного життя».
Евеліна розпитує знайомих, який у жит­ті Бальзак. Грубіян, марнотрат, бабник, весь у боргах – нічого приємного. Але як пише! Ганські їдуть у швейцарський Невшатель, на батьківщину гувернантки Борель. І що за випадковість, саме в Невшателі Бальзак шукає папір для своїх романів. Вони зустрілися – розкішна повненька брюнетка і низенький товстун без передніх зубів. Або так: рядова поміщиця і розумний, ввічливий геній.
Евеліна пише братові: «Ти пророкував, що він їстиме з ножа і сморкатиметься в серветку. Другого він не зробив, але в першому злочині винен». І далі: «Його геніальність електризує та підносить у витончену сферу духу». А потім: «Ви обоє схожі на Наполеона». Сподобався, словом.
І Вацлаву Ганському теж (пообіцяв йому автографи знаменитостей), і доньці Ганні. Бальзак писав потім: «На жаль, чоловік усі п’ять днів ні на мить нас не зали­-шав. Але головне – нам 27, ми дуже гарненькі, у нас розкішне чорне волосся, ніжна шовковиста шкіра… Я вже не кажу про казкове багатство».
Поцілунок крадькома під дубом – поки що все. Більше буде в зимовій Женеві 1834 р. І Ева наважиться залишити чоловіка, щоб залишитися зі своїм генієм. Геній до такого не готовий: йому потрібна не втікачка без грошей, а багата вдова. Він почекає. А з клаптика сірої сукні, з якої Ганська випурхнула в його обійми в Женеві, зробить обкладинку нового роману «Серафіта», багато в чому натхненного Евеліною.
Вацлав Ганський кличе письменника погостювати у Верхівні, але тому ніколи: чекають романи і… романи. З міщанками та герцогинями. Ганська божеволіє від ревнощів, нападає в листах навіть на божество Бальзака – Лауру де Берні, його перше кохання, вже глибоко літню жінку. Натомість ідеєю створення «Людської комедії» Бальзак поділився вперше саме з Евеліною. Та відповідає на листи дедалі рідше. А його любовні послання з подивом читає Ганський, правда, не надавши їм великого значення.
Навесні 1835 р. вони побачаться у Відні, але наодинці залишитися не вдасться. До наступної зустрічі – 8 років. Бальзак пише довжелезні послання. Ева пише все рідше – відповідає, бо мусить, а не тому, що хоче. У 1839-1841 pp. він надішле лише 4 листи. Вона мовчатиме у відповідь по 10 місяців.

БАГАТА ВДОВА НЕ ХОЧЕ ЗАМІЖ

1840 р. помирає Вацлав Ганський.
Його заповіт, за яким Евеліні, крім грошей, діставалися три маєтки, двоюрідний брат покійного Кароль Ганський намагається оскаржити в суді. Дуже боїться, що все сімейне добро дістанеться якомусь голодранцю-французику. Суд присуджує опікунів єдиної доньки Ганських (із п’яти дітей подружжя до дорослого віку дожила лише вона), а Еву залишає без грошей і прав. Вона в розпачі, а ось Бальзак, дізнавшись про смерть чоловіка, відновлює епістолярні атаки та напрошується в Україну. Ганська від­махується – боїться бути скомпрометованою. Навіть просить знищити всі її лис­ти – вона подала апеляцію до Сенату та імператора, а той недолюблює волелюбних французьких писак. Тим більше, у графині знайшовся новий об’єкт для листування – талановитий угорський композитор Ференц Ліст, що якраз гаст­ролював маєтками України. Чи був між ними роман, чи все обійшлося лише лис­тами – достеменно невідомо.
У грудні 1840 року Бальзак уперше побачить палац у Верховні: поки що на подарованій Евеліною картині. «Ви мені не казали, (…), що володієте цілим Лувром. Усе це дуже красиво».
Якщо гора не йде до Магомета… Бальзак нашкріб грошей і в липні 1842 р. вирушив у Санкт-Петербург, аби знову побачити свою Північну зірку. Вона погладшала, але їй вага личила, надавала молодості. Пристрасть спалахує знову, Бальзак кличе під вінець, але Ганській треба залагодити справи зі спадщиною.
Вона виграє процес, Верхівня залишиться їй. Можна зустрітися знову – цього разу вони подорожують із Дрездена до Парижа. Графиня дає письменнику 100 тисяч франків на облаштування паризької квартири. 1846 р. Бальзак їздить із Ганською та її донькою по Італії. Доля некрасиво жартує: Ева вагітна, Бальзак тріумфує і вигадує ім’я майбутньому синові – Віктор-Оноре. Нарешті вони з Ганською одружаться, нарешті він стане справжнім аристократом! Бальзак береться через знайомих влаштовувати таємне вінчання, але для цього потрібна метрика Евеліни. А ось на це красуня піти ніяк не могла, щоб усі дізналися рік її народження? Ні, ні та ще раз ні. Вона вирішує таємно народити немовля і залишити його батькові, а сама повернутися у Верхівню. Весілля? Ну, може, за рік. Наречений таки страшний марнотрат (600 франків за чергову тростину, ну, де це бачено), іноді погулює – Ганській треба все добре обміркувати ще раз. У сто міль­йонний раз.
Наступного разу пара зустрінеться у Вісбадені, де Бальзак буде свідком на весіллі Анни Ганської та Георга Мнішека. У Німеччині Еві стає гірше – настільки, що вона народжує мертву недоношену дів­чинку. Її поховають у сімейному склепі у Верхівні.
Знову зустрічі за кордоном. Евеліна нарешті потрапляє в паризьку квартиру письменника, незграбно обставлену на її ж гроші. Вони живуть там декілька місяців звичайним подружнім життям.

А в черговій розлуці він пише їй: «Я мрію потрапити в Україну, як мріють про оазу в пустелі».

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Далі буде.